Розділ 1. Поняття виборчого права та виборчої системи в Україні

Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовладдя - безпосередня (пряма) і представницька демократія. Безпосередня демократія пов'язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конституцією та законами України формах.

Форми безпосередньої демократії - це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам чи особам. Згідно зі статтею 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори і референдум.

Під виборами, у найбільш широкому значенні цього слова, розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні визначених осіб. Шляхом виборів формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських організацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

Вибори - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадовими особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування, встановленою більшістю голосів цих осіб, за умови коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом. Наприклад, призначення Верховною Радою України шести суддів Конституційного Суду України.

Вибори є одним з найдавніших інститутів людського суспільства. Він починає застосовуватись вже в родовому суспільстві, а в суспільствах Стародавньої Греції та Риму вибори вже стають важливим принципом організації державної влади.

Існують глибокі історичні корені і на українських землях, вони виступали знаряддям формування органів влади за часів вічного, а згодом і Магдебурзького права, були основою побудови всіх ланок влади козацької державності.

У сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя суспільства, являють собою основну форму волевиявлення народу і реалізацію народного суверенітету.

Тому, не випадково значну увагу виборам приділяє і міжнародне право, важливе значення мають такі міжнародно-правові акти:

  • 1. Загальна декларація прав ООН 1948 року (ст.21).
  • 2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 25).
  • 3. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 року).

Ці міжнародні стандарти мають загальний характер, вони універсальні і служать важливою гарантією виборчих прав громадянина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовариства. Дотримання вимог, сформульованих у зазначених міжнародно-правових документах, є обов'язковим для того, щоб вибори були визнані легітимними. При цьому, вільними визнаються вибори, що характеризуються відсутністю тиску, а також залякування виборців і їх судовою гарантією є незалежність судової влади. Справедливими можуть бути визнані лише такі вибори, які проводяться на основі дотримання демократичних принципів виборчого права. Справжні вибори забезпечують виборцям реальний вибір, вони мають проводитися на основі політичного плюралізму.

Міжнародні стандарти щодо організації та проведення виборів отримали повне відображення в Конституції України, прийняттям якої в червні 1996 року були закладені передумови для подальшого розвитку в українському суспільстві інституту виборчого права відповідно до сучасних вимог. Закріплені в Конституції поняття «народ», «влада», «права і свободи людини і громадянина», «народне волевиявлення», «вибори» є визначальними. Так, в преамбулі Конституції зазначається, що Верховна Рада України приймає її, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини. У статті 5 закріплено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а основними формами безпосереднього здійснення влади народу є вибори і референдум (ст. 69). У статті 24 визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а в статті 38 закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Конституція України (стаття 3) також декларує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини, в тому числі право обирати і бути обраним, та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Види виборів:у науці конституційного права вибори класифікують за різними підставами:

  • 1) залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори президента України), та вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;
  • 2) залежно від того, обирається виборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові (тобто замість депутатів, які вибули, обирається лише частина колегіального органу влади) вибори;
  • 3) залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) або повторними;
  • 4) залежно від територіальних меж проведення вибори поділяють на загальнонаціональні та місцеві (локальні);
  • 5) залежно від способу волевиявлення виборців можна виділити прямі та непрямі вибори. В свою чергу, непрямі вибори в літературі поділяють на посередні (коли виборці формують колегію виборців, що збирається лише на один раз, з метою визначити особу чи осіб, які займуть виборні посади) та багатоступеневі (виборці безпосередньо обирають представницький орган, що в свою чергу обирає інший орган або посадову особу) [с.367, 13].

Крім того, інколи, вибори поділяють на однопартійні, багатопартійні або безпартійні; альтернативні та безальтернативні; основні та додаткові тощо.

Виборче право в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях - об'єктивному та суб'єктивному [с.20-21, 9].

Об'єктивне виборче право - це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

  • 1) він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;
  • 2) значна частина його норм є полівалентним, тобто таким, що одночасно належать до двох і більше галузей права;
  • 3) переважна частина його норм є процесуальними нормами.

Норми інституту виборного права встановлюють принципи виборного права; вимоги, що стосуються виборців і кандидатів; порядок утворення та діяльності виборчих органів; процедуру висування та реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб'єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації і голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

Джерелами інституту виборчого права є:

  • 1. Конституція України.
  • 2. Закони України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р.; «Про вибори Президента України» (в редакції Закону від 5 березня 1999 р.); «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998р.
  • 3. Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України.
  • 4. Міжнародні договори, де встановлено загальновизнані стандарти щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. До них зокрема віднесені: Загальна Декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 року.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954р., ратифікована Українською РСР 22 липня 1954р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963р.; Міжнародний пакт про громадські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990р. та інші [с.516, 14].

Суб'єктивне виборче право - це закріплене Конституцією України (ст..38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборчих органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України або виборчого округу становить виборчий корпус (електорат). У Науці конституційного права розрізняють такі виборчі корпуси:

  • 1) юридичний - сукупність зареєстрованих виборців (включених до списку виборців);
  • 2) фактичний - сукупність виборців, які проголосували на виборах;
  • 3) потенціальний - сукупність як зареєстрованих, так і в силу будь-яких обставин незареєстрованих виборців.

Термін «виборча система» в науці конституційного права також використовується в двох значеннях - широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв'язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основних види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування.

Традиційними та найбільш поширеними виборчими системами є:

система більшості - мажоритарна;

система пропорційного представництва - пропорційна;

змішана система - пропорційно-мажоритарна.

Так, мажоритарна (від франц. слова “majoritee” - більшість) виборча система базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав встановлену більшість голосів виборців у виборчому округу, у якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів). Подібна система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів (якщо голосування відбувається щодо окремих кандидатів) або ж виборці голосують за список політичної партії і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів.

Мажоритарна система має кілька різновидів - відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості (або французька модель) передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більш як половину (50% плюс один голос) голосів у відповідному округу. Подібна система застосовується сьогодні досить рідко, оскільки я к правило, вимагає проведення другого туру голосування, до участі у якому допускаються два кандидата, які набирають найбільшу кількість голосів в першому турі. Більш поширеною є мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів, ніж будь-який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат має набрати значно більше, ніж половину голосів виборців.

Пропорційна виборча система передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів в представницький орган, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. Така виборча система передбачає утворення великих багатомандатних округів і забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до своєї популярності у виборців. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюється за допомогою виборчої квоти (виборчого метра), яка визначається одразу ж після виборів шляхом поділу загальної кількості голосів, поданих по багатомандатному округу. Ідея пропорційної виборчої системи була обґрунтована Луї Сен-Жюстом ще в 1793 році, але почала застосовуватись лише в кінці ХІХ сторіччя (Сербія - 1888 р., Бельгія - 1889 р. та ін.). сьогодні пропорційна система поширена більш як у 60 країнах світу.

Останнім часом набуває широкого застосування змішана виборча система (наприклад: Албанія, Італія, Росія, Угорщина, ФРН), яка заснована на поєднанні елементів мажоритарної і пропорційної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина - за другою, що дозволяє одночасно використати переваги кожної з цих двох систем [с.367, 13].

В Україні застосовується різні виборні системи: при виборах Президента України та при місцевих виборах - мажоритарна, при виборах народних депутатів України - змішана. При цьому, змішана система виборів народних депутатів України характеризується наступними рисами:

по-перше, і за мажоритарною (відносної більшості), і за пропорційною системами обирається однакова кількість народних депутатів України - 225;

по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний.

Застосування змішаної виборчої системи при обранні половини парламенту України має на меті мінімізацію недоліків як мажоритарної, так пропорційної виборчих систем. Так, мажоритарна система досить результативна і проста у застосуванні, проте вона адекватно не відображає у складі парламенту політичного спектра суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, а це має своїм наслідком послаблення представництва в парламенті.

Пропорційна система також має ряд недоліків: по-перше, передбачає не персоніфіковані вибори - виборчі списки партій формуються партійним керівництвом келійно і виборці фактично голосують за кандидатів, про яких їм нічого не відомо; по-друге, пропорційна система вимагає сталої багатопартійності, яка б характеризувалася більш-менш чіткою поляризацією політичних сил, що дозволяє після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.

Водночас, застосування змішаної системи, з одного боку, сприяє політичній структурованості суспільства, формуванню великих партій та їх блоків, з другого - вона дозволяє зберегти певний зв'язок між депутатами та виборцями відповідно округу, регіону.

Змішані системи застосовуються з метою поєднати переваги мажоритарної і пропорційної системи та подолати їх недоліки. При цьому, поняття «змішана виборча система» в літературі тлумачиться в широкому і вузькому значеннях.

У першому значенні вона являє собою одночасне застосування при формуванні виборного органу мажоритарної та пропорційної системи, наприклад, в Україні та Росії при парламентських виборах.

У другому значенні змішана виборча система означає схрещення окремих елементів мажоритарної та пропорційної систем. При цьому виділяють два різновиди таких систем:

  • а) засновані на переважному використанні елементів пропорційної системи (посилення пропорційна система або система з премією для більшості), наприклад, у Греції;
  • б) засновані на переважному використанні елементів мажоритарної системи, наприклад, у Німеччині та Італії.
 
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >