Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Право arrow Адміністративний примус як метод державного управління

Характерні особливості та признаки адміністративного примусу

Адміністративний примус - це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб`єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

Серед його заходів є суто адміністративні, найбільш рельєфні, що не мають аналогів серед інших видів державно-примусового впливу. Це, наприклад, відшкодоване вилучення предмета, що був засобом чи безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення Ст. 28 КпАП; забов`язання прилюдно попросити вибачення у потерпілого Ст. 241 КпАП, утворення тимчасових надзвичайних органів з передачею їм функцій органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування одночасно на територіях, де введено надзвичайний стан Ст. 19 Закону «Про надзвичайний стан» та ін.

Є й такі, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінального чи цивільно-правового примусу. Наприклад, це штраф, який визначається кримінальним Ст. 32 Кримінального Кодексу і адміністративним Ст. 27 КпАП законодавством як грошове стягнення, а цивільним законодавством як вид запбезпечення виконання забов`язань Ст. 178 Цивільного Кодексу. Проте у перелічених видів грошового штрафу відмітні як правова природа, так і юридичні умови й наслідки їх застосування. Саме тому всі види штрафів, які застосовуються у відповідних сферах державного примусу, наділяються додатковими характеристиками, що дозволяють правозастосовнику безпомилково розрізняти штрафи кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові.

Отже, заходи державного примусу залежно від галузі застосування наділяються відповідними ознаками. Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу серед інших даржавних примусових заходів, такі:

якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримінальний примус практично рівнозначний кримінальній відповідальності), то адміністративний примус і адміністративна відповідальність - різні правові явища. З одного боку, вони співвідносяться між собою як ціле й частина, а поняття “адміністративний примус” значно ширше, ніж поняття “адміністративна відповідальність”, інакше кажучи, адміністративна відповідальність є частиною адміністративного примусу. З іншого боку, адміністративна відповідальність може бути наслідком кримінального примусу Застосування до відповідної категорії осіб ст. 51 Кримінального Кодексу є кримінальним примусом, у результаті якого застосовуються заходи адміністративного стягнення і настає адміністративна відповідальність.;

як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються органами державного управління та їх посадовими особами. Дана функція органів державного управління та їх посадових осіб фіксується у відповідних адміністративно-правових нормах. Так, право кримінальної міліції повертати неповнолітніх до місця їх постійного проживання чи навчання, доставляти їх в органи внутрішніх справ у випадках здійснення адміністративних правопорушень, передбачене Законом від 24 січня 1995 року “Про органи і служби у справах неповнолітніх” ( ст. 5 ); право посадових осіб Державного комітету України у справах захисту прав споживачів на вилучення не якісної продукції, опломбування приміщень і вимірювальних приладів, передбачене Положенням про названий комітет ( ст. 6 ). Окрім органів державного управління, правом застосування заходів адміністративного примусу володіє прокуратура У літературі висловлювалася думка про те, що заходи адміністративного примусу у вигляді адміністративних стягнень за скоєння правопорушень, передбачених КпАП України, застосовуються судами. Очевидно, дана позиція не відповідає нинішнім принципам реалізації державної влади. На нашу думку, суди, застосовуючи адміністративні стягнення, використовують судовий примус, який і реалізують у такій формі певну частку судової влади.. Так, згідно зі ст. 8 Закону “Про прокуратуру України” від 5 листопада 1991 року, посадові особи і громадяни зобов`язані з`являтися на виклик до прокуратури і давати відповідні пояснення. У випадку ухилення від явки, вони, за постановою прокурора, даставляються у примусовому порядку;

для адміністративного примусу характерно множенність органів і посадових осіб, якім надане право на його застосування. Так, тільки право накладання адміністративних стягнень мають більш як 35 суб`єктів (ст. 218-244 КпАП);

правообмеження, що настають у результаті застосування заходів адміністративного примусу, меньш відчутні, меньш суворі за силою примусового впливу, ніж ті обмеження, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу;

засоби адміністративного примусу на правопорушників в решті-решт є профілактикою злочинної поведінки;

заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися як щодо правопорушників чи осіб, від яких можна чекати здійснення прапвопорушення, так і щодо осіб, які належать до категорії законослухняних, не здійснюють і не збираються здійснювати будь-яких проступків. У другому випадку застосування примусових заходів обумовлюється виникненням екстримальних умов, наприклад, епідемій, епізоотій, введенням надзвичайного стану (так, згідно з п.1ст.23 Закону України “Про надзвичайний стан” від 26 червня 1992 року, при введенні такого стану може бути встановлена заборона перебувати на вулицях і в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток);

адміністративний примус відзначається складною багатоцільовою спрямованістю заходів впливу. Це, по-перше, покарання за скоєний вчинок; по-друге, заходи припинення правопорушень; по-третє, заходи попередження правопорушення; по-четверте, заходи забезпечення правослухняної поведінки суб`єктів правовідносин. Із останньої, четвертої позиції випливає, що застосування адміністративно-примусових заходів, звернене не лише до конкретних суб`єктів, щодо яких вони застосовані, а й до інших осіб. Дана особливість закріплена нормативно. В ст. 23 КпАП сказано, що метою адміністративного стягнення є попередження скоєння правопорушень як самим правопорушником, так і й іншими особами;

застосування заходів адміністративного примусу передбачається різними за юридичною силою нормативними документами. Це:

  • а) закони, наприклад “Про міліцію”;
  • б) положення, наприклад “Про державний комітет України у справах захисту прав споживачів”;
  • в) правила, наприклад, “Загальні правила прикордонного режиму”;

заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб. Зокрема, неналежне виконання своїх функцій органами державної виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування на територіях, де введено надзвичайний стан, є підставою для припинення їх діяльності (ст.19 Закону “Про надзвичайний стан”); до громадської організації за порушення діючого законодавства можуть застосовуватися такі адміністративно-примусові заходи впливу, як примусовий розпуск, тимчасова заборона чи припинення діяльності, штраф тощо ( ст. 8 Закону “Про об`єднання громадян” від 16 че6рвня 1992 року);

усі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов`язковий, державно-владний характер; вони застосовуються від імені держави і в інтересах держави.

адміністративний примус захід

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Адміністративний примус як метод державного управління