Ідеї нестаціонарності Всесвіту

Ще на початку ХХ ст. Всесвіт і більшість тіл у ньому уявлялися майже незмінними, стаціонарними. Вважалося, що космічні об'єкти еволюціонують дуже повільно, поступово переходять з одного стаціонарного стану в інший подібний стан. Проте чергові астрономічні відкриття утвердили зовсім нове бачення навколишнього світу. Розширення Всесвіту, що знайшло свій вираз у законі Габбла, виявилося природним наслідком, а заодно доказом, зокрема, теорії Великого Вибуху.

Початком сучасного етапу розвитку наукової космології стали праці О.О.Фрідмана (1922-24 роки). На основі ЗТВ він побудував перші математичні моделі руху речовини Всесвіту під дією сил тяжіння. Фрідман обґрунтував ідею, що під впливом гравітації речовина не може перебувати у спокої, бути нерухомою як у випадку стаціонарного Всесвіту. Вона повинна або розширюватись, або стискуватися, тобто рухатися. До Фрідмана і Леметра (бельгійський астроном) домінували статичні схеми побудови світу, вічно незмінні. Це був стаціонарний Всесвіт. Фрідман теоретично показав, що однорідний ізотропний Всесвіт повинен бути нестаціонарним, чим пояснювалася спостережувана картина розбігання галактик.

Сам А.Ейнштейн, творець ЗТВ, як у минулому Кеплер і Ньютон, глибоко вірив у раціональну побудову матеріального світу, що має внутрішню гармонію, симетрію і простоту. Спочатку він побудував саме статичну, що не еволюціонує, модель Всесвіту, хоч із його ЗТВ не випливали статичні розв'язки. Саме тоді дослідження Фрідмана Ейнштейн вважав помилковими, але невдовзі визнав їх, а свої спроби будувати нееволюціонуючі моделі визнав неправдоподібними.

О.О.Фрідман відкрив новий напрям в історії космології, що стало видатною демонстрацією прихованих можливостей теоретичних напрацювань А.Ейнштейна. Проте він здійснив цей крок, керуючись лише одними формально-математичними міркуваннями, не залежно від даних астрономічних спостережень ХХ ст. Підняті Фрідманом питання про нестаціонарну просторо-часову структуру Всесвіту вже у 1929 році блискуче підтвердив Е.Габбл.

У 1912-22 роках американський астроном В.Слайфер зібрав дані спостережень, які свідчили про червоне зміщення випромінювань далеких галактик (туманностей). Інтерпретація цих даних відповідно ефекту Доплера вже тоді переконливо доводила наявність взаємного розбігання галактик і їх згущень. У 1927-31 роках Ж.Леметр, фізично осмисливши власні нестаціонарні розв'язки рівнянь Ейнштейна (про результати Фрідмана він нічого не знав) і пов'язавши їх із даними спостережень Габбла, дійшов висновку про те, що існує космічний ефект розширення Всесвіту. Фрідман і Леметр не просто допускали можливість такого розширення, а й довели його неминучість у межах ЗТВ.

Висновки Фрідмана, особливо ті, що були зроблені ним у 1924 році, довгий час лишалися невідомими. Про них в СРСР навіть не згадували, вважали таким, що «не являють астрономічного інтересу». Це могло бути внаслідок того, що його дослідження, як вже згадувалося, мали чисто теоретичний, абстрактний характер, тоді як у Леметра вони ґрунтувалися на позитивних результатах найновіших астрономічних спостережень і фізичних законах. Тепер космологія стала дослідною астрофізичною наукою. У Фрідмана ці можливі астрономічні висновки лишалися поза увагою автора і спеціально не аналізувалися.

 
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >