Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Бухучет и аудит arrow Облік інвестиційно-інноваційної діяльності

Оцінка та інформаційне забезпечення інвестиційної діяльності

1. В бухгалтерському обліку інвестиційні проекти в момент їх придбання чи утримання можуть відображатися за різними оцінками. Однак здійснення інвестиційної діяльності підприємством повинно базуватися на ефективних методах оцінки інвестицій.

Теорія і практика інвестиційних розрахунків має значну кількість різноманітних методів і прийомів оцінки майна та інвестиційних проектів. Методи і техніка такої оцінки постійно розширювалися і вдосконалювалися. У 50-ті роки застосовувалися прості методи, що базувалися на статичній інформації, взятій з балансу та інших форм бухгалтерської звітності. З 70-х років у світовій практиці відбувся відхід від оцінки за даними бухгалтерського обліку, почали використовуватися динамічні методи оцінки, побудовані на теорії дооцінки, дисконтування, що враховують фактор часу, вплив інфляції та інше.

Слід відзначити, що в Україні до останнього часу використовувалися прості традиційні бухгалтерські методи оцінки. Ці методи, що базуються в основному на залишковій бухгалтерській вартості чи собівартості, постійно зазнавали серйозної критики.

В умовах виходу України на міжнародні західні ринки, залучення іноземних інвестицій, без коригування облікової первісної чи залишкової вартості активів підприємств (особливо довгострокових) не обійтися. Разом з тим, серед вчених-економістів й надалі можна зустріти доводи, направлені на захист традиційних методів оцінки: в обліку активи можуть відображатися тільки за фактичними затратами (собівартістю), дооцінку слід здійснювати як виняток, постійна дооцінка активів порушує один з найважливіших принципів бухгалтерського обліку - метод документування. Доведення минулої вартості до теперішньої, поточної - це метод прогнозних розрахунків, а не бухгалтерських.

За останні 5-8 років, коли оцінка підприємства (бізнесу), інвестиційних проектів до початку здійснення інвестицій і на кінцевій фазі, в умовах інфляції та конкуренції набула актуальності, визріла проблема у виборі відповідних методів встановлення найбільш реальної ціни, пошуку об'єктивних джерел інформації. Більшість зарубіжних методів і моделей оцінки, що розроблені для стабільних ринкових умов господарювання, для країн з перехідною економікою стали непридатними. Тому перед економічною наукою постало завдання вироблення адекватних методів оцінки, придатних до вітчизняних умов, або пристосування та адаптація зарубіжної аналогії.

Метою оцінки підприємства або його окремих активів є визначення на певну дату найбільш об'єктивної і реальної їх вартості в ринкових умовах. Метод оцінки є одним з найважливіших інструментів інвестиційної діяльності.

Використання оцінки з позиції суб'єкта в першу чергу необхідне при:

  • 1. припиненні реалізації інвестиційного проекту. При цьому вимагається вартісний вимір набутого за період інвестування майна (при виході окремих учасників чи розрахунку винагороди за інвестицію), а також оцінки незавершених інвестиційних проектів з метою їх ліквідації чи продажу.
  • 2. визначенні фінансових показників об'єктів інвестування. В цьому випадку, аналіз структури капіталу дозволяє здійснити оцінку інвестиційних ресурсів підприємства. При виборі майбутніх об'єктів інвестування здійснюється оцінка інвестиційної привабливості певної сукупності альтернативних проектів на підставі інформації про виробничо-комерційну (операційну) та фінансову діяльність, фінансовий стан і ринкову активність.
  • 3. у процесі прогнозування ефективності окремих проектів. Тут розраховуються показники доходності, окупності на основі дисконтованих грошових потоків, виражених у теперішній вартості.
  • 4. на стадії післяінвестиційного контролю. Оцінюється фактична ефективність інвестиційних проектів.
  • 5. на центральній фазі інвестиційного циклу - стадії здійснення інвестицій, особливо реальних. З допомогою методів оцінки раховується проектна та кошторисна вартість об'єктів, визначаються фактичні обсяги капітальних вкладень, первісна (інвентарна) вартість об'єктів, що вводяться в експлуатацію.
  • 6. лізинговій формі інвестування. Детальна оцінка проводиться як при передачі об'єктів у фінансову оренду, так і при остаточному їх викупі орендарем чи нарахуванні лізингових платежів.
  • 2. У світовій практиці застосовуються різні види і методи оцінки майна, прогнозованих чи здійснених інвестицій. Основні види оцінки, що використовуються в зарубіжній, та вітчизняній практиці можна поділити умовно на дві групи: консервативні і динамічні методи оцінки.

До першої групи можна віднести оцінку за історичною собівартістю, нормативними затратами, первісною, залишковою вартістю. Ці методи базуються на даних бухгалтерського обліку, тому в момент оцінки вони є найбільш точними. Однак, дані методи не враховують фактору часу, кон'юнктури ринку, інфляції та інших чинників.

До другої групи слід віднести оцінку за поточною, чистою, справедливою вартістю, дисконтованою вартістю, експертною оцінкою. Ці методи оцінки базуються на ринкових принципах формування ціни, мало прив'язані до минулих затрат, зате можуть спиратися на майбутні доходи. Вказані методи є більш динамічними, еластичними, виражають не тільки внутрішню оцінку, але і вартість того чи іншого об'єкта у ринковому середовищі.

Вцілому оцінка реальних і капітальних інвестицій інвестицій може здійснюватись за 3-ма методами:

  • 1. затратним - оцінка здійснюється за історичною собівартістю - використовується у бухгалтерському обліку;
  • 2. оцінка з позиції справедливої вартості - проводиться шляхом переоцінки - використовується у бухгалтерському обліку;
  • 3. оцінка з позиції майбутніх доходів (майбутньої вартості) - проводиться шляхом прогнозування майбутніх доходів, їх оцінки з врахуванням вартості грошей, а також шляхом дисконтування грошових потоків. Даний метод практично не використовується в системі бухгалтерського обліку. Цей метод більш характерний на етапі планування, прогнозування обєктів, при виборі інвестиційних проетів.

Затратний метод трактування та обліку інвестицій превалював до кінця 80-х років. За ним спрямування коштів на розвиток підприємства розцінювалося як капітальні вкладення, тобто затрати на будівництво, розширення, реконструкцію і придбання основних засобів. Згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та за недавно прийнятими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку серед головних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є пріоритетність оцінки активів за історичною (фактичною) собівартістю, тобто витратами на їх виготовлення чи придбання.

Незважаючи на це згаданими законодавчими і нормативними актами вводяться у вітчизняну практику обліку ряд нових ринкових методів визначення справедливої вартості, за якою може бути здійснений обмін активів, або оплата зобов'язань в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Зокрема, згідно з П(С)БО 19 визначення справедливої вартості може здійснюватися за такими методами:

  • 1. Поточною собівартістю (оцінка за собівартістю), за якою активи відображаються в обліку за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б заплачена у разі придбання даного активу на поточний момент. За такою оцінкою рекомендується вести облік матеріалів, основних засобів (крім землі, будівель і споруд).
  • 2. Поточною ринковою вартістю (оцінка за справедливою вартістю) - за вартістю реалізації, тобто сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активів в ході звичайної реалізації. Даний метод оцінки рекомендовано застосовувати для обліку землі, будівель, споруд, машин та устаткування (у разі відсутності даних про ринкову вартість останніх їх облік може вестися за поточною відновлювальною вартістю). Оцінку за поточною вартістю пропонується застосовувати також в обліку цінних паперів, нематеріальних активів. За відсутності ринкової вартості цінні папери можна оцінювати експертним шляхом.
  • 3. Теперішньою вартістю - розрахованою шляхом дисконтування вартістю майбутніх чистих грошових надходжень, що очікуються в результаті звичайної діяльності підприємства. За теперішньою вартістю пропонується здійснювати оцінку довгострокової дебіторської заборгованості, поточних і довгострокових зобов'язань, несприятливих контрактів тощо.

Оцінка за вхідною ціною, тобто за собівартістю придбання, не включає кон'юнктури ринку, інфляції, передбачає в результаті зміни цін на ринку додаткові доходи і податки з них.

Оцінка за вихідною ціною здійснюється шляхом дооцінки, тобто доведення собівартості придбаного товару до ринкової ціни.

Аналогічно може формуватися ціна довгострокових необоротних активів, що підлягають амортизації. Дооцінка юводить їх облікову ціну до відповідних аналогів на ринку, нарахування амортизації із збільшеної вартості зменшує прибуток підприємства, впливає на його оподаткування. Згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" підприємство зобов'язане проводити переоцінку об'єктів, якщо їх вартість на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

3. У світовій, а тепер і у вітчизняній практиці, застосовуються різні методологічні підходи до оцінки вартості довгострокових фінансових інвестицій.

При оцінці фінансових інвестицій в першу чергу потрібно розмежувати визначення їх ціни на момент придбання та на дату складання балансу.

Насамперед треба виділити методи оцінки, які застосовуються на стадії придбання і формування первісної вартості фінансових інвестицій. П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції" визначено, що первісна оцінка здійснюється за собівартістю їх придбання.

П(С)БО 12 дає визначення декількох модифікацій собівартості:

  • 1. ціна придбання з врахуванням усіх супутніх витрат;
  • 2. справедлива вартість обліку інвестицій при обміні їх на цінні папери;
  • 3. справедлива вартість, встановлена за бартерним контрактом.

П(С)БО 12 вводить також складну систему оцінки фінансових інвестицій в балансі. Методи оцінки інвестицій залежать від того, призначені вони для продажу, чи для використання з метою одержання прибутку. У першому випадку оцінка інвестиції на дату складання балансу здійснюється за справедливою вартістю або за собівартістю з урахуванням зменшення корисності. |

Якщо придбані інвестиції не призначені для подальшого продажу, то крім названих способів може використовуватися ще й метод оцінки за амортизованою собівартістю і метод участі в капіталі. Використання того чи іншого методу залежить від ступеня впливу інвестора на підприємство, акції якого ним придбані. Міжнародні стандарти також враховують даний фактор. Залежно від того, який вплив має інвестор на суб'єкт інвестування, оцінка може проводитися за собівартістю, за правилом нижчої оцінки: собівартості чи ринкової вартості, за методом участі в капіталі.

Отже, розглянемо застосування даних методів відповідно до ступенів впливу інвестора на обєкт інвестування (див. табл.1).

Таблиця 1. Залежність методів оцінки інвестицій від ступеня впливу інвестора на об'єкт інвестування

Ступінь впливу інвестора на об'єкт інвестування

Метод оцінки довгострокових фінансових інвестицій

Інвестор не має суттєвого впливу на інвестоване підприємство

За справедливою вартістю з урахуванням зменшення корисності

Інвестор має суттєвий вплив на підприємство (володіє букв. пакетом акцій - понад 25 %)

Метод участі в капіталі асоційований підприємств

Інвестор кон. діял. інвестованого підп.. (володіє буквальним пакетом акцій - понад 50% )

Метод участі в капіталі материнської компанії у дочірньому підприємстві

Детальніше ціметоди розглянемо у лекції на тему „Облік фінансових інвестицій».

4. Окрім якісних характеристик, таких як своєчасність, надійність, незалежність, сприйнятливість, порівняльність та ін., якими повинна бути наділена інформація, важливо правильно визначити користувачів інформації та їх інформаційні потреби.

Б.Нідлз, Х.Андерсон, Д.Колдуелл поділяють користувачів облікової інформації на три групи:

  • а) ті, що управляють бізнесом (директори, менеджери);
  • б) ті, що знаходяться поза підприємством, але мають до нього фінансові інтереси (теперішні і потенційні інвестори, кредитори);
  • в) особи, групи і органи, що мають непрямі фінансові інтереси до даного бізнесу (податкові, планові і регулюючі органи, покупці, громадськість).

Приблизно за такою ж схемою поділяє обліково-аналітичну інформацію Д.Панков. Він виділяє такі її категорії:

  • а) інформація, необхідна для управління підприємством (управлінського обліку);
  • б) інформація для зовнішніх споживачів, що випливає з фінансового обліку;
  • в) інформація, що стосується оподаткування.

МСБО 1 "Розкриття облікової політики" поділяє усіх користувачів на окремі групи, враховуючи їх інформаційні потреби:

  • - інвестори (прийняття рішень щодо придбання, утримання або продажу акцій);
  • - працівники (забезпечення робочих місць, прибутковість);
  • - банки (повернення кредиту, отримання відсотків);
  • - постачальники і кредитори (своєчасність оплати рахунків);
  • - клієнти (замовники) (можливість отримання необхідних товарів і послуг);
  • - уряд (повнота і своєчасність сплати податків);
  • - громадскість (вплив діяльності підприємств на суспільний добробут (зайнятість, екологія та ін.).
  • 5. Прийняття управлінських рішень у сфері інвестування базується на багатьох видах інформації. Питання про класифікацію інформації, що використовується в управлінні інвестиційною діяльністю підприємств, є дискусійним.

Окремі економісти розподіляють економічну інформацію на три види:

  • 1. оперативно-технічну,
  • 2. планову,
  • 3. облікову.

Деякі автори дотримуються іншої точки зору. Вони поділяють інформацію на: оперативно-виробничу, облікову та статистичну, або на планову, нормативно-довідкову і статистичну звітність. Така диференціація не охоплює усі види інформації, що вистовується в процесі прийняття рішень щодо реального чи фінансового інвестування, не відображає їх функціональної характеристики.

Для впорядкування інформаційної системи, що застосовується в управлінні інвестиційною діяльністю підприємства, поділяючи думку Крупки Я.Д., доцільно виходити з того, що в процесі прийняття рішень використовуються дві великі групи даних:

  • 1. базова інформація, що визначає завдання, норми, параметри реальних дій, існуючі обмеження при здійсненні інвестицій;
  • 2. інформацію, що відображає фактичний стан об'єктів управління в процесі формування інвестиційного портфеля та реалізації окремих інвестиційних проектів.

До першої групи належить регулятивно-правова, нормативно-довідкова, бізнес-планова та проектно-кошторисна інформація.

Друга група охоплює облікову, звітну та статистичну інформацію, необлікові дані.

Приблизно за такою схемою поділяє інформацію у сфері капітального будівництва проф. Литвин Б.М., об'єднуючи її у два блоки: умовно-постійну та змінну.

При визначенні структури першої групи інформаційного забезпечення слід окремо зупинитися на проектно-кошторисній документації. Це - специфічний вид інформації, характерний тільки для сфери реального інвестування, зокрема капітального будівництва. В економічній літературі деякі автори не виділяють її в окремий вид, а показують у складі нормативно-довідкової або приєднують до планової інформації.

Призначення інформації.

Інформацію потрібно використовувати у 3-х напрямах:

  • 1. визначення інвестиційної привабливості - для визначення привабливостіокремих проектів, окремих підприємств: оцінка майнового стану, прибутковість підприємства, фінансова стійкість, ліквідність підприємства, показники діялової активності;
  • 2. встановлення інвестиційних витрат і ресурсів в процесі реалізації інвестиційних проектів - найбільше використовується облікова інформація: використовується інформація з рахунків бухгалтерського обліку (14,15,35,96,97,74,73,72 і т.д.);
  • 3. використання інформації на етапі експлуатації введених в дію інвестиційних проектів - для розрахунку фактичної ефективності інвестиційних вкладень: коефіцієнт інвестицій, період окупності, чистий приведений дохід, індекс доходності, термін окупності, внутрішня норма доходності.
  • 6. До основних проблем розкриття інвестиційної інформації можна віднести:
  • 1. неповне розкриття інформації в обліку і звітності щодо інвестиційної діяльності: рахунки доходів і витрат від інвестиційної діяльності;
  • 2. інвестиційна діяльність не виділена у Звіті про фінансові результати як самостійний вид діяльності;
  • 3. проблеми відображення в обліку інвестиційних ресурсів:
    • а) не чітко представлений в обліку (балансі) акціонерний капітал;
    • б) не чітко формується додатковий капітал: дооцінка і уцінка;
    • в) не чітко визначений резервний капітал як основне джерело фінансування інвестицій.
 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 
СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Облік інвестиційно-інноваційної діяльності