Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Право arrow Акти застосування норм Конституції України

Акти застосування норм Конституції України


Акти застосування норм Конституції України

Необхідною ознакою застосування норм права і норм Конституції України, зокрема, є прийняття правозастосовного акту. Вірно зауважується в юридичній літературі, що без акта застосування немає такої форми реалізації конституційних норм [1, с.113]. Призначення такого акту полягає у фіксуванні прийнятого компетентним органом рішення, в ньому офіційно визначаються юридичні наслідки для тих суб'єктів, по відношенню до яких здійснювалось правозастосування. Саме в акті застосування конституційних норм здобувають «оживлення» норми Конституції України.

Застосування конституційних норм досліджувалось в роботах такіх фахівців-правознавців як М.І. Козюбра [2], В.Й. Лучін [3], Б.С. Ебзєєв [4], Ю.М. Тодика [5], В.М. Шаповал [6] та іншими вченими. Однак, питанню актів застосування конституційних норм увага майже не приділялась.

Мета статті -- визначити поняття актів застосування норм Конституції України. конституція правовий акт законотворчість

Аналіз юридичної літератури як з загальної теорії права [7, с. 459; 8, с. 397-398] так і робіт, в яких приділяється увага саме питанню застосування конституційних норм [3, с. 99-108; 5, с. 345-350; 4, с. 80-87] дозволяє виокремити наступні ознаки актів застосування норм Конституції України:

1) приймаються на основі та у відповідності до Конституції України та нормативно-правових актів, що розвивають її положення. Тут необхідно навести цікаву думку В. Кампо, який пропонує розмежовувати акти вищих органів державної влади та Верховної Ради Автономної Республіки Крим на підконституційні й підзаконні. Під підконституційними актами він розуміє правовий акт відповідного органу влади, що має прямий змістовний зв'язок з нормами Конституції України, спрямований на реалізацію її положень шляхом деталізації цих положень (нормативний акт) або застосування конкретних конституційно встановлених повноважень (акт індивідуального характеру), виданий компетентним владним суб'єктом у межах його конституційних повноважень відповідно до конституційно визначеної процедури та підлягає перевірці на конституційність з боку Конституційного Суду України [9, с.11].

До підконституційних актів індивідуального характеру В. Кампо відносить акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, спрямовані на виконання кадрових повноважень відповідних інституцій, передбачених статтями 85, 106, 116 Конституції України [9, с.11]. Тут слід зауважити, що такі повноження регулюються як Конституцією, так і законами України. Наприклад, стаття 85 Конституції України закріплює повноваження Верховної Ради України щодо призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Однак, більш детально реалізацію такого повноваження відбито у статті 6 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Повноваження Верховної Ради України (п. 26 ст. 85 Конституції України) щодо призначення на посади третини складу Конституційного Суду України конкретизовано у статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України». Такий перелік можна продовжити.

В. Кампо підкреслює, що оскільки підконституційні акти приймаються на основі та відповідно до конституційних норм, то вони не можуть перевірятись на додержання положень законів, а значить судовий контроль за такими актами може полягати лише у перевірці їх на відповідність Конституції України. Виходячи з такої логіки -- індивідуальні акти, мають відповідати лише положенням Конституції України, при цьому положення законів України залишаються поза увагою.

Слушно зауважує М. Корнієнко, що правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших владних органів мають не тільки підконституційний, а й підзаконий характер, окількі ці акти мають видаватися на основі та на виконання Конституції і законів України [10, с. 10]. Вірне питання ставить І. Сліденко, як необхідно вирішувати проблему, коли такого роду акти не суперечать Конституції України, але суперечать законам [11, с. 12].

Таким чином, виявляється не зовсім правильним обмежувати вимоги до актів застосування норм Конституції України тільки їх конституційністю. Важливо пам'ятати, що норми Основного Закону України найчастіше застосовуються разом з нормами законів та інших нормативно-правових актів, що деталізують та конкретизують його положення. Тому необхідною є вимога щодо відповідності актів застосування конституційних норм як Конституції України так і законам України;

2) приймаються компетентними суб'єктами з дотриманням встановленої законодавством України процедури. Такими суб'єктами можуть виступати органи державної влади та місцевого самоврядування, органи судової влади, прокуратури, посадові особи в межах своїх повноважень. Також акти застосування конституційних норм можуть приймати об'єднання громадян за делегуванням держави та її органів;

3) найчастіше акти застосування норм Конституції України мають індивідуальний персоніфікований характер. Такі акти, по-перше, спрямовані на розв'язання конкретної ситуації та, як правило, вичерпуються одноразовим застосуванням. По-друге, вони адресуються певним суб'єктам, тобто є персоніфікованими.

В загальній теорії права прийнято говорити, що акти застосування відносяться до конкретних осіб, яких можна назвати поіменно [12, с. 337]. Спектр суб'єктів, до яких можуть адресуватись акти застосування конституційних норм, є ширшим, ніж в будь-яких інших галузях права. Оскільки акти застосування норм Конституції України можуть адресуватись до суб'єктів, що не є адресатами в актах застосування норм інших нормативно-правових актів. Так, акти застосування конституційних норм можуть адресуватись Україні в цілому або її окремим місцевостям (п. 20, 21 ст. 106 Конституції України); районам і містам (п. 29 ст. 85 Конституції України); Верховній Раді України (дострокове припинення повноважень ст. 90 Конституції України); Верховній Раді Автономної Республіки Крим (п. 28 ст. 85); іноземним державам (п. 4 ст. 106 Конституції України) тощо.

Особливістю актів застосування норм Конституції України є те, що вони можуть поширюватись на досить широке або взагалі не невизначене коло суб'єктів.

У першому випадку, в якості прикладу можна навести Указ Президента України «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2010 році» від 29.10.2009 № 879/2009. Такий акт застосування не відносяться до конкретних осіб, яких можна назвати поіменно, а до всіх осіб, що відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підлягають призову або звільненню в запас із Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту України.

Щодо другого випадку, прикладом можуть бути укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні (п.п. 20, 21 ст. 106 Конституції України). Такі акти стосуються невизначеного кола осіб;

4) носять державно-владний характер та мають обов'язковий характер для суб'єктів яким він адресується. За невиконання або неналежне викання актів застосування норм Конституції України можуть наступати різні види юридичної відповідальності, зокрема, кримінальної, адміністративної, цивільної та ін.;

5) мають певну, встановлену законом форму (постанова, указ, рішення, розпорядження, ухвала). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має визначену законом структуру. Як правило, акти застосування норм Конституції України складаються зі вступної, описової, мотивувальної та результативної частин. Однак, досить часто акти застосування конституційних норм можуть включати тільки вступну та результативну частину (наприклад, постанова Верховної Ради України про обрання суддів безстроково) або тільки результативну (Указ Президента України про присвоєння військового звання).

Акти застосування конституційних норм можуть мати таку ж форму зовнішнього виразу як і нормативно-правовий акт. Так, Указ Президента України «Про порядок присвоєння вищих військових звань, вищих спеціальних звань і класних чинів» від 17.08.2009 № 616/2009 має нормативно-правовий характер, а Указ Президента України щодо присвоєння вищого військового звання певній особі -- це акт застосування конституційної норми.

Слід погодитись з думкою В. Шаповала, що у певних випадках актом застосування норм Конституції України можуть виступати закони [6, с. 3]. В данному випадку не відбувається змішування нормативних та індивідуальних актів. Оскільки такі закони відрізняються тим, що вони не містять первинної норми права, якої раніше не було у правовій системі. Ці акти спрямовані на реалізацію приписів конституційних норм, приймаються на їх основі та поширюються на конкретний випадок. Розглядаючи місце правозастосовних актів у системі правових актів, О. Осауленко вірно зазначає, що правозастосовні акти є основним засобом перенесення вимог нормативних приписів на суспільні відносини з метою упорядкування останніх. Вони є необхідним елементом в механізмі руху правовідносин, тобто виступають в ролі особливого роду юридичних фактів, але в той же час з їх допомогою здійснюється додаткова, індивідуальна регламентація суспільних відносин [13, с. 19]. Таку ж роль відіграють і зазначені закони. Хоча вони мають зовнішню форму нормативного акту, за своїм змістом -- це правозастосовні акти.

Наприклад, Закон України «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття». Цей закон приймається на основі відповідних нормативно-правових актів (п. 8 ст. 92 Конституції України та Закона України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон») та поширюється на конкретний випадок (створення відповідної спеціальної економічної зони).

Також прикладом є Закони України про затвердження указів Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

6) виступають як юридичний факт, оскільки тягнуть виникнення, зміну та припинення конституційних та інших правовідносин;

7) мають особливо значущі наслідки. Такі акти можуть виступати як каталізатор соціальних процесів. Наприклад, указ Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України у порядку, передбаченому ст. 90 Конституції України, або рішення Верховної Ради України про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Прийняття таких актів може сприяти подоланню певної політичної, економічної або соціальної кризи або, навпаки, сприяти загостренню останньої;

8) можуть бути оскаржені або опротестовані ким-небудь із зацікавлених осіб. Слід підкреслити, що не всі акти застосування норм Конституції України можуть оскаржуватись. Так, акти Конституційного Суду України є остаточними і оскарженню не підлягають. Однак, необхідно врахувати, що хоча судді Конституційного Суду мають високий професіоналізм, вони, в окремих випадках, можуть допускати помилки при тлумаченні конституційних норм. Помилкові рішення Конституційний Суд України може приймати під тиском політичних обставин, політичної та іншої кон'юнктури тощо. Також, з'являються нові чинники, які необхідно враховувати, щоб правова позиція єдиного органу конституційної юрисдикції не ставала дестабілізуючим фактором. Все це обумовлює необхідність наукового осмислення можливості перегляду рішень Конституційного Суду України.

Аналіз ознак актів застосування конституційних норм дає можливість сформулювати наступне визначення цього поняття -- це державно-владний юридичний акт, що приймається компетентним суб'єктом на підставі та на виконання Конституції України та нормативно-правових актів, що розвивають її положення, який вирішує конкретну конституційну справу та адресується певному суб'єкту або досить широкому чи взагалі не невизначеному колу суб'єктів та може мати особливо значущі наслідки.

Проведене дослідження сприятиме подальшій теоретичній розробці проблеми застосування норм Конституції України.

Джерела

1. Конституційне право України / За ред. члена-кор. НАН України В.Ф. Погорілка.-- К.: Наукова думка, 2003.-- 731 с.

2. Конституция УССР: Реализация её принципов и норм. / Н.И. Козюбра, В.В. Оксамытный, Р.К. Давыдов та др.; Ан УССР, Ин-т государства и права / Отв. ред. А.П. Таранов.-- К.: Наук. думка, 1988.-- 327 с.

3. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации.-- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.-- 687 с.

4. Эбзеев Б.С. Конституция. Правовое государство. Конституционный Суд: Учебное пособие для вузов.-- М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997.-- 349 с.

5. Тодика Ю.М.Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія.-- Х.: Факт, 2000.-- 608 с.

6. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм Конституції України / В. Шаповал // Право України.-- 1997.-- № 6.-- С. 3-7.

7. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука,

H. М. Оніщенко.-- 2-е вид., перероб. і доп.-- К.: Юрінком Інтер, 2008.-- 688 с.

8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос.-- Харків: Консум, 2009.-- 656 с.

9. Кампо В. Підконституційні акти та судовий контроль за ними / В. Кампо // Юридичний вісник України.-- 2009.-- № 31(735).-- С. 11.

10. Корнієнко М. Про підзаконні правові акти та судовий контроль за ними / М. Корнієнко / Юридичний вісник України.-- 2009.-- № 40(744).-- С. 10.

11. Сліденко І. Щодо проблеми підконституційних актів: альтернативні підходи /

I. Сліденко / Юридичний вісник України.-- 2009.-- № 38(742).-- С. 12.

12. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: Учебник.-- М.: Юристъ, 2004.-- 512 с.

13. Осауленко О.І. Місце правозастосовчих актів у системі правових актів / О.І. Осауленко // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки.-- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2010.-- Вип. 49.-- С. 16-21.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Банковское дело
Бухучет и аудит
География
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Охрана труда
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Техника
Товароведение
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее