Вплив тактичних властивостей місцевості різних регіонів та в різну пору року на маршеві можливості роти

Основи маршу

Рота внутрішніх військ здійснює пересування в район виконання службово-бойового завдання своїм ходом (маршем) або перевозиться залізничним (морським, річковим, повітряним) транспортом.

Рота завжди повинна бути готовою до маршу та перевезень в умовах постійної загрози застосування противником зброї масового ураження, високо точної зброї та систем дистанційного мінування, дій його авіації, повітряних десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп, радіоактивного, хімічного та біологічного зараження, зруйнування доріг і переправ.

Марш - це організоване пересування військ у колонах по дорогах і колонних шляхах з метою виходу в призначений район або на вказаний рубіж. Він є основним способом пересування роти. За будь-яких умов підрозділи повинні прибути в призначений район або на вказаний рубіж своєчасно, у повному складі та в готовності до виконання службово-бойових завдань.

Рота на марші може виділятись у головну, бокову, тильну похідну застави або бути у складі колони батальйону. В сучасних умовах марш є основним способом пересування роти. Тому рота завжди повинна бути готова до здійснення маршу. Це вимагає ретельної підготовки озброєння, бойової техніки і особового складу до маршу, вмілої організації, всебічного забезпечення і високої маршової виучки підрозділів.

Рота в будь-яких умовах обстановки здійснює марш однією колоною з дистанцією між взводами і машинами 25 - 50 м. Під час руху по курних дорогах, в умовах обмеженої видимості, в ожеледицю, по дорогах, які мають круті підйоми, спуски і повороти, а також під час руху з підвищеною швидкістю, дистанція між машинами збільшується.

Під час руху на відкритій місцевості в умовах застосування противником високо точної зброї дистанції між машинами збільшуються і можуть бути 100 - 150 м.

Спроможність роти до пересування своїм ходом визначається її маршовими можливостями.

Маршові можливості - це сукупність показників, які характеризують її спроможність долати своїм ходом на протязі визначеного часу ( однієї і більше доби) максимально можливу відстань при допустимому напруженні особового складу, нормальної експлуатації техніки і збереження високої бойової готовності до виконання службово-бойових завдань.

Основними показниками, по яким судять про маршові можливості підрозділу є:

  • · середня швидкість;
  • · величина добового переходу;
  • · запас ходу по моторесурсу і пального.

Всі ці показники взаємопов'язані між собою і оказують вплив один на другий.

Головним показником маршових можливостей є середня швидкість руху (V ср ) під якою розуміється швидкість в ході маршу без врахування на привали, відпочинок і зосередження. Середня швидкість руху роти залежить від середньої технічної швидкості бойових машин, маршової підготовки водіїв, технічного стану машин, вмінню командирів вести колони, впливу противника, стану маршруту, пори року, часу доби, погодним умов і інших факторів.

Середня технічна швидкість руху сучасних бойових машин піхоти ( БТР) 35-45 км/год. по грунтовим дорогам і 50 - 60 км/год. по шосе. Із досвіду навчань середня швидкість руху колони на 25 - 30 % нижче швидкості одиночної машин. Це пояснюється тим, що під час руху машини в колоні знижується їх швидкість, зменшується ефективність водіння механіків-водіїв високої кваліфікації, зростає час подолання різних перешкод і важко прохідних ділянок маршруту.

Тому середня швидкість руху змішаних і танкових колон 20 - 25 км/год., автомобільних колон 25 - 30 км/год. Якщо рота здійснює марш самостійно її швидкість збільшується. У горах, лісисто-болотистій місцевості та в інших несприятливих умовах середня швидкість руху можна зменшуватися до 15 - 20 км/год.. Під час здійснення маршу в пішому порядку 4 - 5 км/год., на лижах 5 - 7 км/год.

Під час розрахунку маршу командир роти повинен також визначити швидкість руху під час втягування і зосередження колони. Як показує досвід, вона дорівнює від 0,5 до 0.75 середньої швидкості колони роти на марші, тобто складає 12 - 20 км/год.

Таким чином, керуючи рухом колони, командир роти на основі вивчення маршруту за картою і особистого спостереження за дорожньою обстановкою повинен своєчасно подавати підлеглим команди ( сигнали ) про зміну швидкості і дистанції для збереження розрахункового графіку руху і дисципліни маршу. В усіх випадках марш повинен здійснювати з максимально можливою в даних умовах швидкістю.

Величина добового переходу - це відстань, яку рота проходить за добу. Вона залежить від середньої швидкості і часу безпосереднього руху колони.

Досвід військових навчань показує, що водії зберігають високу працездатність при управлінні машиною на протязі 10 - 12 годин за добу. Решта часу використовують на обслуговування техніки, відпочинок

особового складу, приймання їжі, витягування і зосередження підрозділів. З врахуванням встановленої швидкості руху змішаних і танкових колон величина добового переходу буде 200 - 300 км, автомобільної колони 250 - 300 км, в пішому порядку 40 - 60 км, на лижах 50 - 84 км.

Отримавши завдання на марш, командир роти під час з'ясування завдання і оцінки обстановки крім звичайних питань вивчає за картою маршрут руху, його протяжність і прохідність, умови здійснення маршу, до яких дій бути готовим, місце і час привалів, а також місце, час і порядок дозаправлення техніки, прийом їжі особовим складом і поповнення запасів матеріальних засобів, які витрачаються в ході маршу, оцінює маршові можливості, визначає допустимі швидкості руху та величину дистанції між машинами по ділянках маршруту і розраховує час руху по кожному з них; оцінює характер місцевості, умови захисту і маскування в районах привалів, денного (нічного) відпочинку і зосередження; визначає обсяг інженерного обладнання районів і проводить інші необхідні розрахунку, а також визначає порядок спостереження і підтримання зв'язку у ході маршу.

Розглянемо далі більш детально вивчення та оцінку місцевості і її вплив на маршові можливості роти.

Вивчення та оцінка місцевості при прийнятті рішення являють собою з'ясування характеру її елементів і їх впливу на дії своїх підрозділів. У висновках з оцінки місцевості командир вирішує, якою мірою вона впливає на виконання поставленого завдання, і визначає заходи, які необхідно здійснити для того, щоб найбільш повно використати умови місцевості. Процес вивчення місцевості розвивається у певній послідовності:

  • - починається з читання карти і супроводжується аналізом різних факторів бойової обстановки в результаті вивчення та оцінки місцевості;
  • - закінчується пошуком найбільш ефективних способів вирішення бойової задачі в наслідок висновків, зроблених у заключній частині вивчення місцевості за картою.

Читання карти - уявлення реальної місцевості за її графічним зображенням.

Вивчення місцевості - виявлення властивостей місцевості з метою вирішення будь-якого завдання.

Оцінка місцевості - визначення можливого впливу властивостей даної місцевості та окремих її елементів на вирішення поставленого бойового завдання.

Заключна частина ( висновки ) - визначення вигідних варіантів використання сприятливих властивостей місцевості та заходів для обмеження її негативного впливу. При цьому треба брати до уваги обставини, що склалися, підготовку особового складу, тактико-технічні характеристики бойової техніки та інші фактори.

Основний принцип вивчення місцевості - від загального до детального.

Щоб отримати загальне уявлення про місцевість, необхідно оцінити її топографічні елементи і визначити тип місцевості за рельєфом, різновид місцевості, ступінь пересіченості і огляду, заселеність району, густоту, клас та напрямок дорожньої мережі.

Після цього детально вивчають окремі елементи і тактичні властивості місцевості, користуючись наступними правилами:

  • 1. Місцевість вивчають стосовно конкретно поставленого бойового завдання.
  • 2. Місцевість вивчають і оцінюють не тільки «за себе», але й «за противника».
  • 3. Місцевість вивчають безперервно, з урахуванням погоди, часу доби і пори року.
  • 4. При вивченні тактичних властивостей місцевості у першу чергу вивчають ті властивості, які є найбільш важливими в даних конкретних умовах і можуть суттєво вплинути на характер подальших дій.

При детальному вивченні місцевості визначають кількісні та якісні характеристики топографічних елементів місцевості за маршрутом руху, оцінюють тактичні властивості місцевості, тобто прохідність місцевості, її захисні та маскувальні властивості, умови спостереження, орієнтування та ведення вогню.

Визначення якісних та кількісних характеристик топографічних елементів місцевості виконується за картою з порівняно великою докладністю:

  • · карта масштабу 1:50000 для здійснення маршу у горах, лісисто-болотистій місцевості.
  • · карта масштабу 1:100000 для здійснення маршу дорогами без покриття.
  • · карта масштабу 1:200000 для здійснення маршу дорогами з покриттям.

При цьому необхідно пам'ятати, що з моменту складання карти на місцевості могли статися зміни, які не відображені на карті, тобто зміст карти певним чином не відповідатиме дійсному стану місцевості на даний час. Тому вивчення місцевості рекомендується починати з ознайомлення за картою, зокрема, з її легендою, яка вказується під південною рамкою карти праворуч.

 
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >