Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Литература arrow Аналогія структурного зв’язку в говорах української мови

Аналогія структурного зв’язку в говорах української мови


Аналогія структурного зв'язку в говорах української мови

Аналогія, як явище уподібнення, зумовленого взаємовпливом двох чи більше морфологічних елементів, за самою своєю природою є втіленням певних зв'язків між елементом-джерелом аналогійного впливу та елементом-об'єктом аналогії (далі називаємо ці взаємозв'язані елементи аналогійним рядом). Аналогійний ряд може бути побудований на різноманітних зв'язках, але, зважаючи на той факт, що підгрунтям будь-якої аналогії є поєднання диференціації і водночас певного збігу елементів, ці зв'язки найдоцільніше виявити в плані тотожності чи нетотожності (функціональної чи матеріальної -- лексичної, фонемної, звукової) членів аналогійного ряду. З цього погляду традиційний поділ аналогійних явищ на дві групи залежно від сфери виявлення аналогії (у межах парадигми окремого слова або між різними типами словозміни в межах однієї граматичної системи ) можна представити як групування аналогійних явищ відповідна до характеру зв'язків у аналогійному ряді.

До першої групи належать аналогійні ряди, члени яких розрізняються функціонально, проте тотожні в іншому плані, насамперед, на лексичному рівні (взаємодія відмінкових форм одного слова), наприклад, вплив займенникової форми род. відм. мене на форму дав. відм. мн?: мене мн? (мні) = мені. Важить і тотожність (часто -- неповна) на фонемному чи звуковому рівні, має значення ідентичність фонетичної позиції та ін. Зокрема фонетичні чинники відіграють певну роль у численних випадках вирівнювання основ у іменній чи дієслівній парадигмі, наприклад, вплив дієслівної форми 1-ї ос. одн. з губним приголосним основи на форму 3-ї ос. мн. л'убл'у л'уб'ат' (л'убйат') = л'убл'аm', де позначається властива українській мові тенденція до ствердіння губних шляхом розвитку в певних позиціях двофонемних сполук. Прийнявши умовними позначеннями для функціонально відмінних формантів -- а, Ь, с.., для різних форм одного слова -- А, В, С.., для позначення відмінностей у фонетичній структурі формантів за умов їх функціональної тотожності -- а, а1 , а2.., чи b, b1, b2.., чи А, А1, А2..» згадані вище випадки аналогії можна узагальнити А В1 = В. Цей тип аналогії відбиває, насамперед, внутрішні зв'язки між членами аналогійного ряду. Конкретний напрям зв'язку в межах ряду зумовлюється багатьма причинами -- фонетико-фонологічними, семантичними, частотою вживання певних форм та ін., проте сама можливість такого зв'язку часто мотивується існуванням взаємопротиставлених морфемних груп у межах однієї парадигми, що фактично створює умови для виникнення взаємопротиставлених аналогійних рядів. Такі групи виявляються, наприклад, у розрізненні прямих -- непрямих відмінків іменної або крайніх -- середніх членів дієслівної парадигм, у виділенні груп інших відмінкових флексій, до певної міри об'єднаних за семантичними чи формальними критеріями і т. д. Отже, аналогія цього типу, будучи втіленням зв'язків між членами аналогійного ряду, водночас є свідченням існування (реального чи потенційного) протиставленого аналогійного ряду в межах конкретної парадигми.

Інший тип зв'язку виявляється в другій групі аналогійних явищ, де члени аналогійного ряду функціонально тотожні, проте відмінні на лексичному та звуковому (фонемному) рівнях. Взаємозв'язки між різними типами словозміни дають чимало прикладів цієї аналогії, механізм якої розкривається за класичною схемою «розв'язання пропорції». Так, виникнення відомої в деяких поліських говірках дієслівної форми минулого часу чол. роду m'уог «тяг» (від тeгтu «тягти») подібно до н'yос «ніс» (від нести), як і властивої деяким південно-східним говорам ідентичної форми m'іг «тяг» можна зобразити як ряд відношень а: b = А: В1, а : b = А : х, звідки х = b В1 = В. Уподібнення В1 до b можливе лише за умов співвідносності а -- А, тому фактично йдеться про уподібнення структур А : В1 до а : b, отже, ці структури є членами аналогійного ряду: (а : Ь) (А : В) = (А : В). У цьому типі аналогії не тільки відбивається зв'язок між окремими елементами, а й розширюється сфера вияву певного типу моделі з характерними для неї відношеннями, при тому розвивається й матеріальна тотожність співвідносних елементів у межах структур -- членів аналогійного ряду (у нашому випадку -- тотожність кореневих голосних) за умов лексичної відмінності форм. структурний фонетичний мова парадигма

Проте спостерігаються явища виключного уподібнення до певного типу зв'язку, без матеріального ототожнення членів аналогійного ряду. Детально не спиняючися на попередніх групах аналогійних явищ, зосередимо увагу саме на таких фактах, які можна назвати наслідками аналогії структурних зв'язків. Приклади дібрані переважно з північної (поліської) групи українських говорів та з сусідніх з ними говірок (власні спостереження, матеріали з опублікованих джерел та з картотеки АУМ).

1. Аналогія зв'язків у межах іменникової парадигми. За даними Г. Ф. Шила, у деяких говірках західної Волині поширені форми на -і, род. відм. одн. іменників жін. роду І відміни з твердим приголосним основи: ду хаm'і, ду церкв'і, ду в'ерб'і, баб'і, нима мам'і, рад'і, нима моркв'і, цегл'і, брукв'і, сил'і , без брoв' . На думку Г. Ф. Шила, ці форми виникли під впливом іменників жін. роду м'якої групи типу земл'і а також подібно до відповідних форм іменників -і-основ (сол'і, т'ін'і, нoч'i). І. Г. Матвіяс убачає тут, крім того, наслідок впливу форм дав. і місц. відм. одн. цих же іменників.

Обидва припущення вірогідні, і водночас з приводу обох можна зробити деякі застереження. Пояснення форм на аналогією до будь-яких згаданих форм суперечить загальним тенденціям, які простежуються в оформленні родового відмінка однини іменників колишніх -а-, -jа- основ (і тих, що пізніше злилися з ними) в українських діалектах. З матеріалів, зібраних для АУМ, і з літератури відомо, що в цій категорії (на відміну від говорів інших східнослов'янських мов) в українських діалектах аналогія не відігравала істотної ролі і, як правило, тут зберігаються відповідники давніх закінчень; для північних (поліських) говірок характерний вплив твердих основ на м'які, але виявляється він лише в ненаголошеній позиції, диференційовано залежно від кінцевого приголосного основи. У говорах російської й білоруської мов у формах род. відм. одн. згаданих іменників виявилися взаємовпливи твердих і м'яких основ, не виключений також і вплив основ на -i . Що ж до форм дав.-місц. відм. одн. іменників -а-, -jа- основ, то аналогійний вплив їх на род. відм. одн. цієї ж парадигми, за свідченням Л. А. Булаховського,-- явище взагалі рідкісне для слов'янських мов. На тлі згаданої тенденції в розвитку флексій род. відм. одн. іменників типу давніх -а- основ аналогійне походження наведених діалектних форм є певною аномалією, очевидно, зумовленою спеціальними мотивами. Ці мотиви розкриваються лінгвогеографічним вивченням відповідних говірок.

Як видно з карт, доданих до монографії Г. Ф. Шила, населені пункти, у говірках яких засвідчено досліджувані флексії, розташовані поблизу м. Володимира-Волинського (села Бубнів, Верба, Грибовиця, Литовеж Володимир-Волинського району, Зубильне Іваничівського району Волинської обл.). Говірки цих сіл (умовно -- володимир-волинські) належать до північно-західних околиць південно-західного діалектного масиву, тобто до смуги суміжності з волинсько-поліськими говорами. За матеріалами картотеки до АУМ саме в цьому районі проходить чимало волинсько-поліських ізоглос і, зокрема, південна межа поширення ненаголошеної флексії в дав.-місц. відм. одн. іменників жін. роду І відміни з твердим приголосним основи (тій хати, тій д'іучини, на хати, на `діучини, на моркви, але на ст'ін'і) та в місц. відм. одн. іменників чол. і середи, роду II відміни паралельно з -ови (у л'іси, на болoти, у л'ісови, на болoтови). Ареал ненаголошеної флексії поширюється і на території південно-західних районів Брестської обл. БРСР (ДАБМ, карта №18). Не спиняючись тут на висвітленні причин цього явища (що є предметом спеціальної розвідки), констатуємо, отже, існування у волинсько-поліських говірках синкретичних форм з флексією род., дав. і місц. відм. одн. для іменників жін. роду І відміни: нема хати -- тій хати -- на хати. Синкретизм має обмежений вияв -- в іменниках з твердим приголосним основи і ненаголошеною флексією. Об'єднуючи генетично тотожні флексії дав. та місц. відм. одн., умовно позначаємо цю співвідносність флексій род. та дав.-місц. відм. як А -- А. У сусідньому з півдня масиві південно-західних говорів, натомість, існує розрізнення флексій (незалежно від наголосу) род. та дав.- місц. відм. згаданих іменників: нема хати -- (на) хат'і (умовно А : В).

Приклади, наведені Г. Ф. Шилом, свідчать, що в володимир-волинських говірках, які лежать на межі цих двох масивів, флексія в род. відм. одн. виступає в ненаголошеній позиції. Наголошеною флексією, як видно з прикладів у текстах -- додатках до монографії, є (або внаслідок обниження артикуляції и): до саме з'іми, ду кусе. Можливий і паралелізм ненаголошених флексій , (пор. ду д'іучини ). Отже, у володимир-волинських говірках непослідовно розвинувся синкретизм род., а дав.-місц. відм. одн. з флексією з тими ж обмеженнями щодо вияву (твердість основ, ненаголошеність флексій): нема хат'і -- (на) хат'і (умовно В -- В). Припускаємо, що причиною виникнення синкретичних форм на - є зіткнення структур А -- А та А : В за умов міждіалектних контактів (говірок волинсько-поліського та південно-західного, власне, волинського типу). У взаємодії синкретичних структур і структур із збереженням диференціації форм принцип синкретизму переміг, проте нейтралізація А : В здійснюється в протилежному члені опозиції -- В. Відбувається отже, накладання структури А -- А на структуру А : В, внаслідок чого виникає В -- В. Легко помітити, що новостворена структура ідентична похідній за типом зв'язку між флексіями, проте відмінна конкретною реалізацією флексій. Користуючись прийнятою нами системою позначень, цей процес можна представити як наслідок аналогійного впливу А -- А на А : В, зваживши на лексичну і функціональну тотожність членів аналогійного ряду та відмінності у звуковій структурі, тобто, А : В = А1 : В (на хати : нема хати -- на хат'і: нема хати), А : В = А1 : х, звідки х = В1. Нова синкретична структура розвивається шляхом вирівнювання В до А1, тобто флексій род. відм. до дав.-місц. відм. одн., проте ця безпосередня аналогія фактично є тільки реалізацією аналогії певного типу структурного зв'язку -- уподібненням А1 : В до А -- В, тобто: (А -- В) (А1 : В) = (А1-- В1). Зовні цей тип аналогії нагадує розглянуту вище другу групу аналогійних явищ. Проте між ними є істотні відмінності. Якщо аналогійні вирівнювання за типом зв'язку в явищах другої групи (типу несу: н'уос = тегну : т'уог) супроводжуються матеріальним ототожненням співвідносних одиниць аналогійного ряду (н[е]су -- т[е]гну, н'[уо]с -- т'[уо]г) за умов лексичної відмінності елементів структур -- членів ряду, то в згаданій аналогії відмінкового синкретизму відбувається уподібнення тільки за типом зв'язку і, навпаки, розвивається матеріальна нетотожність співвідносних елементів аналогійного ряду (на хат[и] -- на хат'[і], нема хат[и] -- нема хат'[і]). Тому цей тип уподібнення фактично становить собою аналогію структурного зв'язку. Характерною особливістю цього типу, на відміну від попереднього, є лексична тотожність елементів обох структур, а це можливо за тих умов, коли структури -- члени аналогійного ряду належать до різних, але споріднених систем -- двох близькоспоріднених мов чи діалектів або літературної мови та діалекту тощо. Очевидно, випадки подібного вирівнювання можна знайти в ареалах різнo-системного контактування.

У цьому плані можна було б гіпотетично інтерпретувати також властиві деяким білоруським північно-східним говіркам форми род. відм. одн. іменників жін. роду з твердою основою типу кала хац'и, у баб'и, кала сц'ан'и, що пояснюються звичайно впливом м'яких основ. За даними Ю. Ф. Курського, ці форми відомі в північно-східних районах Вітебщини і в сусідніх з ними говірках на території РРФСР (колишні Городоцькцй і Невельський повіти), тобто саме там, де ДАБМ (карта № 67) фіксує поодинокі форми на -і дав.-місц. відм. одн. цих же іменників (типу на сцяні, не плутати з брестським ареалом, де < -?). Тут, отже, спорадично розвинулися синкретичні форми род.-дав.-місц. відм. одн. іменників жін. роду твердого різновиду з флексією , незалежною від наголосу. Водночас у цих же говірках спорадично відзначені й форми типу на сцяны, у хаты, на роботы (ДАБМ, там же), відомі в сусідніх російських говірках; ці форми створюють поширений тип синкретизму род.-дав.-місц. відм. одн. іменників жін. роду на із флексією -ы. За схемою, описаною на прикладі українських володимир-волинських говірок, взаємодія системи з синкретичними формами (говори північно-західних районів РРФСР) і системи з розрізненням флексій род. та дав.-місц. відм. одн. згаданих іменників (північнобілоруські говори) могла привести до утворення синкретичних форм род.-дав.-місц. відм. одн. із флексією .

2. Аналогія зв'язку у прикметниковій парадигмі. У говірках нижньої Прип'яті на північно-східній околиці Київщини і сусідній смузі території БРСР спостережені специфічні стягнені форми род. відм. одн. прикметників жін. роду (незалежно від наголосу і від характеру кінцевого приголосного основи): до молоде д'іеук'і, до старе л'уд'іни, до, нове хати, до добре л'уд'іни, нема чорне спадн'іци, с'ін'е хустк'і і т. д.

У ряді говірок (зокрема, на лівобережжі Прип'яті) ці форми виступають послідовно (села Машеве, Крива Гора, Красне, Усове, Зимовище, Чапаєвка Чорнобильського району Київської обл., Борщівка, Масани, Уласи, Оровичі Хойницького району Гомельської обл. БРСР), у сусідніх говірках білоруського правобережжя Прип'яті згадані форми здебільшого співіснують з нестягненими формами на -ойе (села Довляди, Дерновичі, Хоменки, Кіров, Лисява, Вугли Єльського району Гомельської обл.). В інших південних районах Білорусії спорадично також трапляються аналогійні стягнені форми, але, як свідчить ДАБМ, тільки з ненаголошеною флексією: холодне води, мокре соломи, л'іве рук'і, коротк'е в'ероук'і, дзереуйане ложк'і, житн'е мук'і, з'імн'е бури, св'еже води (села Дубой Столинського району Брестської обл., Белев Житковицького району, Конковичі Петриківського району, Борисковичі Мозирського району Гомельської обл.), зрідка св'ежо води, горачо води -- Белев (ДАБМ, карти № 119, 120, коментарі, стор. 568). Ці форми розглядають як наслідок фонетичного процесу: -ойе > -ое > -ее> -е. Ненаголошена стягнена флексія відзначена також на західних околицях волинсько-поліського ареалу -- нема добрі л'удини, зилені хустки, нові спудниц'і, велик'і хустки; Г. Ф. Шило припускає в цих формах аналогію до дав. відм. одн.

Пояснення згаданих стягнених форм фонетичними процесами або аналогією дав. відм. видається недостатнім з міркувань, подібних висловленим у зв'язку з попереднім випадком аналогії в іменниковій парадигмі. «Аномальний» характер цього явища, що створює мікроареали, мозаїчно вкраплені в досить суцільні, східнослов'янського плану, ареали нестягнених форм, до того ж поширення цих вкраплень переважно в смугах міждіалектних контактів,-- усе це вимагає пошуків вихідних причин, які б стимулювали стягнення флексій (фонетичним чи аналогійним шляхом).

Ключ до розуміння цього явища дають говірки нижньої Прип'яті, де стягнені форми род. відм. одн. прикметників жін. роду розвинулися незалежно від наголосу. Звертаємо увагу на те, що саме через цю говіркову територію проходять ізоглоси послідовного поширення стягнених форм інших членів відповідної парадигми -- наз. та знах. відм. одн. (молода: молодайа, молоду: молодуйу). В інших районах Білорусії, а також на Підляссі стягнені -- нестягнені форми прикметників з наголошеними і ненаголошеними флексіями мають різні ареали (ДАБМ, карти № 112, 113, 123, 124), проте в говірках нижньої Прип'яті їхні ізоглоси збігаються. Крім того, на цій говірковій території стикаються й ареали різних форм род. відм. одн. прикметників жін. роду (ДАБМ, карти № 119, 120): для українського і білоруського правобережнополіського масиву характерні форми з флексією -ойе (< ?) -- нема молодойе, дoбройе д'іеук'і, білоруським говорам лівобережжя Прип'яті і далі -- центральним і північно-східним білоруським діалектам властиві форми на -ой (молодой, дoброй, -ай д'еук'i). Між ними на лівобережжі Прип'яті проходить вузька смуга поширення флексії -ойі (молодoйі, дoбройі, -айі д'еук'і), що виявлена в більшості українських говорів, зокрема й у північних -- у волинсько-поліських, частково східнополіських. Принагідно відзначимо, що фонетичне походження -ойі ( < -о?), закономірне в більшості українських говорів, навряд чи можливе в поліських (і в білоруських) говірках з рефлексацією ненаголошеного ? > е. Тут логічно припускати дію інших чинників, наприклад, вплив флексій іменникової відміни, підтриманий (на українській території) контактами з говірками південної групи. Не випадково давня флексія -ойе збережена найбільшою мірою в правобережнополіських говірках, де ці контакти були ослаблені. Не виключена також можливість змін -ойе > -ойі під впливом й внаслідок контактів -ойе з -ой. Цікаво, що в білоруських говірках флексія -ойі відзначена окремими острівцями переважно на межі поширення -ойе (-айе) та -ой (-ай). У нижньому Надприп'ятті ареал -ойі протиставлений -ойе та -ой (-ай) досить виразно.

Згадані ізоглоси створюють на території нижнього Надприп'яття два взаємопротиставлених діалектних ареали -- ареал нестягнених форм наз., род. та знах. відм. одн. прикметників жін. роду і ареал стягнених форм цих відмінків, крім род. відм. одн.: молодайа (новайа), молодойі (новойі), молодуйу (новуйу) -- молода (нова), молодойе (новойе), молоду (нову). Нестягнені форми об'єднані так званим частковим синкретизмом, бо мають однакову кількість фонем у флексіях. У сусідньому масиві правобережнополіських говорів (із стягненими формами наз. та знах. відм.) цей синкретизм порушується формами род. відм., що мають нестягнені флексії. Припускаємо, що внаслідок міждіалектних контактів, які в нижньому Надприп'ятті діяли дуже інтенсивно, принцип часткового синкретизму поширився в говірках смуги взаємодії, зумовивши стягнення флексії -ойе >-е в цих говірках. Позначивши нестягнені форми иаз., знах. і род. відм. відповідно А, В, С, стягнені (того ж прикметника) -- А1, В1, С1, маємо схему аналогії структурного зв'язку А, В : С = А1, В1: С; А, В : С; = А1, В1 : х, звідки х = С, внаслідок вирівнювання відношення А1, В1 : С до А, В : С.

В інших говірках білоруського Полісся цей процес ускладнюється розрізненням стягнених і нестягнених флексій залежно від наголосу. За даними ДАБМ (карти № 119, 120, коментарі, стор. 567, 568), форми з ненаголошеними стягненими флексіями виступають, як правило, поряд із наголошеною флексією -ейе (нема сух'ейе трави, молодейе д'eук'і, в'еснав'ейе пори) на межі більш- менш послідовного поширення стягнених форм наз. відм. одн. (наголошених і ненаголошених), тобто в говірках, де принцип послідовної зумовленості флексій наз. відм. наголосом був під загрозою. Припускаємо, що пари типу молодейе--нове (род. відм.) постали за аналогією структурного зв'язку до молодaйа-- нoва чи молодуйу -- нoву як реакція говірок з послідовно диференційною роллю наголосу у флексіях на вплив говірок, де цей принцип порушувався (наголос набував диференційної ролі й у флексіях род. відм. одн.). В асимілятивних змінах -ойе > -ейе також відігравало роль вирівнювання до флексій наз. та знах. відм., тобто до тих членів цієї ж парадигми, де голосні в межах кожної флексії тотожні (-айа, -уйу). Принагідно відзначимо, що розвиток пар типу молодейе -- нoве спостерігається в говірках (приблизно Вздовж середньої Прип'яті), де проходить чимало ізоглос давнього діалектного членування.

Можливо, що подібні процеси відбувалися і в західній частині волинсько-поліських говірок, де ненаголошені стягнені флексії -и, -і виступають поряд із наголошеною флексією -ейі. Відсутність точних відомостей про південну межу поширення нестягнених наголошених флексій жін. роду в наз. відм. одн. (на жаль, це питання не передбачене Програмою АУМ) перешкоджає робити надійні висновки, проте на основі опублікованих матеріалів, здається, можна проводити цю межу в північно-західній частині волинського Полісся. У такому разі на волинському Поліссі протиставляються за характером флексій наз. та род. відм. одн. різні говіркові групи. Для північних районів ареалу (у тому числі і для Брестщини) характерні пари типу молодайа -- молодейі, нова -- новейі (і новойі) , принцип залежності флексій від наголосу виявлений обмежено, лише в наз. відм., отже, частково синкретичною є лише перша пара. З півдня волинсько-поліський ареал залежних від наголосу флексій контактував, очевидно, з говірками південного типу, де стягненість -- нестягненість флексій не залежить від наголосу, наприклад, молода (-айа) -- молодойі, нова (-айа) -- новойі при перевазі загальноукраїнських форм із стягненими флексіями в наз. відм. одн., тобто із зруйнованим частковим синкретизмом пар. Контакти цих говіркових груп утворили невеликий ареал, де внаслідок південного впливу в говірках із збереженням часткового синкретизму наголошених пар поширювалися форми наз. відм. (типу молода), що руйнували принцип залежності флексій від наголосу. Як реакція говірок, для яких цей принцип був актуальним, розрізнення, зумовлене наголосом, поширилося на форми род. відм., тим самим частковий синкретизм форм, який у говірках північного ареалу був виявлений у наголошених парах, а в південному -- не був виявлений зовсім, у говірках контактної території охопив пари з ненаголошеними флексіями. Прийнявши позначення -- наголошена пара А, ненаголошена В, індекс -- частковий синкретизм, будуємо схему аналогії структурного зв'язку: А : В = А1 : В (молода (-ойі), нова (-ойі) = молодай (-ейі), нова (-ейі)), А : В = А1 : х, звідки х = В1, тобто за аналогією до частково синкретичної пари молодайа -- молодейі розвинулася частково синкретична пара нова -- нові шляхом стягнення флексії -ейі (-ийі) род. відм. одн. Отже, флексія -і (-и) ідентична за походженням в надприп'ятських і білоруських поліських говірках. Ці закінчення постали внаслідок стягнення відповідно -ейі (-ийі або, можливо, й -ойі) та -ойе (-ейе) і є результатом контактування говірок із збереженням і з утратою нестягнених флексій в інших членах парадигми. Можливо, на західних околицях волинсько-поліського ареалу процес стягнення -ейі (-ийі) > -і якоюсь мірою міг підтримуватися сусідством з польськими говірками, власне, з вузькою їх смугою, де відзначена флексія в род. відм. одн. прикметників жін. роду (далі на захід ця смуга значно розширюється). Проте вбачати в цьому виключно польський вплив було б неправильно хоч би й з огляду на майже повну відсутність подібних форм у південних підляських говірках, які є безпосереднім продовженням західних районів волинсько-поліського ареалу і повинні були б відбити цей вплив ширше. В. Шимановський наводить з цих говірок лише два приклади форм із стягненою ненаголошеною флексією род. відм. одн. (до други дівчини, з нови світлоньки), вважаючи їх збереженням давніх нечленних форм і вказуючи, як на загальнопоширені, на форми з флексіями -ойі, -ейі. Щоправда, один з цих прикладів записаний у населеному пункті (містечко Дубенка), де більшість мешканців розмовляла польською мовою і де, отже, були умови для польського впливу.

3. Аналогія тотожності флексій іменника і прикметника. У кількох спорадично розкиданих говірках на межі волинсько-поліського і правобережнополіських ареалів (на північній Ровенщині, приблизно в районі Горині) паралельно з загальнопоширеною наголошеною флексією ор. відм. одн. іменників жін. роду 1 відміни спорадично спостерігається флексія -ейу: головейу, стинейу, горейу (села Переброди, Берестя, Сварицевичі Дубровицького району, Єльне Рокитнівського району, Сварині Володимирецького району Ровенської обл.). Як рідкісні ці форми відзначені також у південному Підляссі (горейу, боронейу) і в говірках Брестщини -- соснейу, за високей стеней (села Ополь, Лисинці Дрогичинського району -- ДАБМ, коментарі, стор. 573, 577). Ці форми становлять поодинокі винятки на тлі суцільного ареалу наголошеної флексії -ойу (-ои) для іменників з твердими основами. На перший погляд їх можна було б вважати наслідком або впливу м'яких основ, або аналогії до прикметникових форм з наголошеною флексією -ейу, відомих брестським і західно-поліським говіркам. Проте перш ніж визначити шляхи аналогійних впливів у цих формах, треба зважити на два моменти.

Насамперед, слід мати на увазі специфіку поліських говорів, яка простежується й на Волині та Брестщині: у тих відмінкових формах, де вияви флексійних голосних зумовлені наголосом, диференційна роль наголосу іноді позначається й на напрямі аналогійних впливів -- напрям аналогії, що об'єднує наголошені форми, може бути відмінним від аналогії в межах ненаголошених форм. Крім того, треба враховувати часту ідентичність флексій ор. відм. одн. іменників жін. роду на та відповідних прикметникових флексій і в зв'язку з цим можливість спільних тенденцій у їхньому розвитку.

Виходячи з цих передумов, можна визначити кілька типів співвідносності флексій ор. відм. одн. іменників І відміни і прикметників для поліських говорів. Ненаголошені флексії виявляють тенденцію до певної уніфікації. У правобережнополіських і більшій частині волинсько-поліських говорів, також і в ряді говірок південно-західної Брестщини зберігається давня співвідносність ненаголошених іменникових флексій -ойу -- -ейу (хатойу -- вишнейу), яка досить помітно змінюється в напрямі до уніфікації флексій на основі твердого різновиду (-ойу -ейу = -ойу : хатойу -- вишн'ойу). Вкраплення -ойу на поліському ареалі виразні, проте не становлять суцільного масиву. У прикметникових флексіях тенденція до уніфікації за типом твердого різновиду виявилася більш послідовно: великойу -- ран'н'ойу. У говірках з руйнуванням розрізнення ненаголошених /о/, /у/ звукова структура -ойу відповідно змінюється: нoвоуйу хатоуйу, б'ілуйу хусткуйу, ран'н'оуйу вишн'оуйу, син'уйу стoл'уйу .

Переважно центральній частині говірок брестського українського ареалу і сусіднім районам північної Волині також властива тенденція до уодноманітнення ненаголошених флексій, проте на основі закінчень м'якого різновиду. Тут спостерігається ще тісніша співвідносність між іменниковими і прикметниковими флексіями: в іменниках і прикметниках твердого різновиду поширилися флексії ийу, -ийу (після г, к, х -- -ійу)у що постали фонетично з іменниково-прикметникової флексії м'якого різновиду -ейу згідно з особливостями реалізації /е/ в ненаголошеній позиції: новиейу хатиейу, веилик'ійу, широк'ійу дорог'ійу, св'іжийу бул'бийу, старийу бирoзийу; у м'якому різновиді -- відповідно флексії -ейу -ійу, -ійу: ранн'ійу вишн'ійу, тор'ішн'ійу кл'ун'ійу. Ці флексії доводилося чути в різних говірках Брестщини (наприклад, у с. Пісках і сусідніх селах Кобринського району, у Брестському, Пінському районах), а також на північному заході Ровенщини (у с. Бродниці Дубровицького району), їх фіксує ДАБМ (карти № 71, 72, коментарі до карти № 126) і картотека АУМ (у північно-західному кутку Ровенщини і спорадично на півночі Волині). Ці флексії, разом із уйу -уйу які є фактично їх аналогами у фонетичному плані, становлять на півночі Волині і на Брестщині виразний ареал уніфікованих іменниково-прикметникових ненаголошених флексій з перевагою, як вихідного типу, флексій м'якого різновиду.

У наголошених флексіях тенденція до вирівнювання іменникових форм здійснюється в напрямі впливу твердого різновиду на м'який, проте в правобережнополіських і сусідніх білоруських говорах, так само, як і на Волині та Брестщині, цей вплив виявлений дуже непослідовно, форми типу земл'ойу душойу межойу, гул'н'ойу, л'ушн'ойу поширені здебільшого паралельно з формами землейу, душейу і т. д. Прикметникові флексії (йдеться про твердий різновид, бо форм м'якого різновиду з наголошеними флек-

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Банковское дело
Бухучет и аудит
География
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Охрана труда
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Техника
Товароведение
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее