Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Литература arrow Комунікативні стратегії та комунікативні тактики

Специфіка реалізації стратегій і тактик міжособистісного спілкування

Міжособистісне спілкування формують взаємопов'язані репліки співрозмовників, що породжують одна одну. Ця взаємопов'язаність виявляється у взаємодії інтенцій адресанта й адресата, що можуть збігатися, суперечити або підпорядковуватися одна одній. Залежно від власних комунікативних цілей і намірів кожен учасник спілкування будує свої комунікативні стратегії і тактики. Отже, необхідно розрізняти комунікативні стратегії і тактики адресанта і адресата.

Використання комунікативних тактик у міжособистісному спілкуванні ускладнюється тим, що неможливо точно спрогнозувати мовленнєву поведінку співрозмовника на всіх стадіях взаємодії. Кожна людина має власний репертуар засобів і способів досягнення комунікативних цілей. Розвиток комунікативної події може бути різним: від гармонійного, кооперативного до дисгармонійного, конфліктного. Вибір варіанта залежить від типу особистості учасника спілкування, його комунікативного досвіду, комунікативної компетенції, комунікативних настанов, комунікативних переваг.

Уміння використовувати свій тактико-стратегічний арсенал набуває важливого значення у діловому спілкуванні. У процесі такої взаємодії відбувається не лише сприйняття та розуміння партнера по комунікації, а й відчутний вплив одного співрозмовника на іншого з метою досягнення певного результату, що зумовлено практичною діяльністю та інтенцією комунікантів. Наприклад, мовленнєві взаємодії підлеглого з начальником спрямовані на отримання максимуму інформації. Особливістю таких мовленнєвих контактів є непріоритетна позиція адресанта (підлеглого), оскільки адресат (начальник), маючи вищий соціальний статус, завжди визначає, коли, кому, яку і скільки інформації потрібно надати, і може взагалі відмовитися від спілкування. Для досягнення очікуваного перлокутивного ефекту підлеглий мусить ретельно. планувати свої мовленнєві дії і коригувати їх залежно від конкретної ситуації.

З огляду на мету комунікації виокремлюють стратегії отримання інформації, інформування, ненадання інформації.

Стратегія отримання інформації. Основною метою адресанта (підлеглого) є отримання інформації, що досягається не лише за допомогою прямого запитання, а й гнучкішими тактиками. При цьому підлеглий зазвичай намагається досягти своєї стратегічної мети через комунікативне співробітництво з начальником, тобто надає перевагу неконфліктним тактичним ходам і прийомам.

Якщо підлеглий має на меті отримання вказівок від начальника або запит-пошук об'єктивної інформації щодо певної ситуації, яка має забезпечити успішну реалізацію ним професійних обов'язків, то він вдається до тактики прямого запитання. Ця тактика передбачає одне-єдине звернення до адресата і ґрунтується на пресупозиції того, що начальник має бути зацікавленим проінформувати підлеглого: - Вам потрібна буде машина? - Ні.

Однак у багатьох випадках підлеглий намагається зробити своє звернення до начальника ввічливішим, використовуючи тактику прохання, що реалізується зазвичай питальними реченнями типу «Не могли б ви...?»: - Не могли б ви пояснити мені, що ви розумієте під дією? - По телефону?

Посиленню мовленнєвого впливу на начальника сприяє тактика посилання на іншу особу, що акцентує увагу на зацікавленості третьої особи в отриманні інформації: - Коли ви будете в офісі? Фінансовий директор хотів би знати. - Фінансовий директор?

Ефективною буде тактика аргументування, що передбачає висування з боку підлеглого аргументів на свою користь з метою спонукати начальника надати потрібну інформацію: - Як довго я там маю бути? У мене є інші проекти. - Приблизно шість тижнів.

Тактика конкретизації спрямовує розумову діяльність начальника у певному руслі і відображає поступове звуження інформаційного обсягу запитання підлеглого з метою конкретизації його змісту та отримання найточнішої інформації: - Ви прийняли остаточне рішення, хто буде моїм постійним напарником? - Я якраз збирався зателефонувати тобі і сказати, що вирішив залишити тебе з Петром. Сподіваюся, ти задоволений?

Однією із найуживаніших є тактика верифікації, що свідчить про наявність у підлеглого певної інформації, яка потребує перевірки. Ця тактика послаблює категоричність запитання підлеглого і може спонукати начальника дати розгорнуту відповідь. У деяких випадках тактика верифікації допомагає підлеглому приховати свою необізнаність або неповне розуміння ситуації чи її елементів. До засобів актуалізації цієї тактики належать питальні та розповідні речення, що містять деякі припущення: - Це робить їх нашими найважливішими клієнтами? - Саме так.

Із метою уточнення певної інформації підлеглий може застосувати тактику сумніву, що відображає його невпевненість в істинності свого висловлювання та бажання здобути правдиву інформацію: - Ви певні, що нам потрібно триста співробітників для цього проекту? - Так, можливо, навіть чотириста.

Із репліками адресанта завжди пов'язують ініціативу, тому що вони програмують відповідь. Однак адресату також належить активна роль у комунікативному процесі, оскільки він інтерпретує висловлювання адресанта, відчуває на собі перлокутивний ефект і реагує. Репліки не позбавлені ініціативи, в них відпрацьовуються поведінкові тактики реагування.

Репліка адресата експлікує його ставлення до слів адресанта у спектрі відображення діалогічних взаємодій «комунікативна кооперація» (співробітництво) або «комунікативний конфлікт». Тобто залежно від комунікативної мети начальник застосовує кооперативну стратегію інформування або конфліктну стратегію ненадання інформації.

Стратегія інформування. Вона відображає зацікавленість начальника у співпраці з підлеглим і реалізується насамперед через тактики прямої відповіді, підтвердження та коригування.

Тактика прямої відповіді свідчить про готовність і спроможність начальника надати підлеглому потрібну інформацію та спрямована на заповнення інформаційних лакун у репліці-стимулі. При цьому адресант отримує рівно стільки і таку інформацію, на яку він очікує: - Куди я маю поїхати? - До Берліна.

Тактика підтвердження засвідчує правильність припущення підлеглого щодо реалізації певної ситуації та відображає повний збіг інформаційних обсягів реплік комунікантів, що може бути досягнуто реченнями типу «Так», «Саме так»; реченнями, що експліцитно відтворюють семантичний склад і граматичну організацію окремих сегментів вихідної репліки: - На перший поверх, пане директоре? - На перший поверх.

Тактика коригування передбачає виправлення окремих сегментів репліки-стимулу, що не суперечить комунікативному наміру підлеглого отримати потрібну інформацію; взаємозв'язок реплік комунікантів, як правило, будується на частковому паралелізмі: - Йому ... що? Близько сімдесяти? - Сімдесят один.

В інтересах справи начальник може бути зацікавлений докладно поінформувати підлеглого. Тоді він вдається до тактики розгорнутої відповіді, що відображає збільшення інформаційного обсягу репліки-стимулу: - Хто відкопав цю інформацію? - Клієнт здобув цілу пачку фотокопій векселів, що цей цуцик віддав Мартіну. На суму п'ять тисяч доларів. Цуцик -- він є прийомним сином старого -- відмовляється від векселів...

Із цією метою начальник може вдатися і до тактики інструктажу, що передбачає надання детальної інформації стосовно перебігу та способу реалізації каузованої дії: - Що мені з нею робити? - Мушу сказати, що це неприємна робота. Якщо вона отримала якийсь документ, ти мусиш його здобути і кинути їй в обличчя. Якщо в неї нічого немає, вирішуй сам.

Реагуючи на запитання підлеглого, начальник нерідко застосовує тактику регулювання дій адресанта, щоб спрямувати його вчинки і дії у потрібному напрямі. Репліка у відповідь може бути представлена реченнями різного типу, придатними для вираження дозволу, наказу, пропозиції, рекомендації, поради тощо: - Невинний? - Ти не повинен себе звинувачувати в цьому.

Бажання начальника дотримуватися принципу ввічливості зумовлює використання ним тактики схвалення, що вказує на його позитивне ставлення до запитання підлеглого: - Я можу приїхати завтра вранці. Це підходить? - Чудово.

Також ввічливою є тактика пояснення, що припускає тлумачення репліки у відповідь як фактора-причини щодо змісту репліки-стимулу і може бути спрямована на пом'якшення неприємної для підлеглого інформації, зняття напруженості у стосунках: - Чому ви це зробили? - Я нічого не маю проти вас. Просто хочу керувати по-своєму.

Репліка начальника не завжди містить пряму відповідь на запитання підлеглого, хоча при цьому може свідчити про його зацікавленість у подальшій співпраці. Така мовленнєва поведінка начальника реалізується в тактиці уточнення або з'ясування.

Тактика уточнення часто зумовлена несподіваністю запитання підлеглого і відображає непевність начальника в тому, що він правильно розуміє зміст репліки-стимулу. Ця тактика реалізується питальними реченнями, що позначають перепитування: - Ви забули щось? - Що ви кажете?

Тактика з'ясування спрямована на одержання додаткової інформації, пов'язаної зі змістом репліки-стимулу, що потрібна начальнику для прийняття рішення. Вона реалізується питальними реченнями, які в центр уваги ставлять запит інформації про час, місце, умови певної дії, суб'єкта або об'єкта дії тощо: - Ми йому заплатимо за втрачений час? - Він ще на заводі?

Стратегія ненадання інформації. Ця комунікативна стратегія припускає пряму або приховану відмову начальника дати підлеглому інформацію та відображає контрадикторний (суперечний) характер реплік співрозмовників. Причинами конфліктної мовленнєвої поведінки начальника можуть бути: його необізнаність або неготовність дати відповідь на запитання підлеглого; неналежні умови для спілкування (не той час, не те місце, не той канал комунікації тощо); несподівані або недоречні, на думку начальника, запитання підлеглого; розбіжність у поглядах та ін. Ці причини зумовлюють наявність у репертуарі начальника тактик із різними ступенями конфліктності.

Вищий статус начальника дає йому право не відповідати на питання підлеглого, нічого не пояснювати і навіть припинити розмову, тому він може вдаватися до категоричних тактик, що експлікують конфлікт інтересів співрозмовників. До них належать: пряма відмова, каузація припинення дії, посилання на недоречність запитання.

Тактика прямої відмови безпосередньо вказує на небажання начальника надати інформацію, про яку запитують, і передбачає негативну відповідь як реакцію на запитання підлеглого. Ця тактика реалізується заперечними реченнями: - Можете мені сказати, що не так між Едітою і мною? - Звичайно, ні.

Тактика каузації припинення дії свідчить про незацікавленість начальника у подальшій комунікативній та/або поведінковій діяльності підлеглого і спрямована на її припинення. Ця тактика актуалізується переважно спонукальними реченнями, що поєднують спонукання з негативною оцінкою, обуренням, роздратуванням: - Ви вважаєте це чесним? - Залиште мій кабінет.

Тактика посилання на недоречність запитання відображає негативне ставлення начальника до запиту інформації в репліці-стимулі; він розглядає запитання підлеглого як абсурдне, безглузде, недоречне. Ця тактика може бути реалізована риторичними питаннями: - Коли ми поїдемо звідси? - Що означає коли?

Тактика пояснення стає дедалі вживанішою, оскільки в сучасному бізнесі набуває цінності відкритість у діловому спілкуванні, керівники змушені виявляти уважне ставлення до підлеглих і пом'якшувати конфліктність. Ця тактика припускає тлумачення репліки начальника як фактора-причини відмови надати підлеглому потрібну інформацію: - Як звуть цього клієнта? - Ти можеш зустрітися з ним особисто -- просто зараз.

Тактика посилання на залежність від обставин також сприяє пом'якшенню конфліктності. Вона припускає неможливість надати потрібну підлеглому інформацію через деякі умови, що визначають певну ситуацію: - Як довго триває процедура продажу? - Усе залежить від того, хто і що продає.

Коли запитання підлеглого хоч якось стосується особи начальника, спрямоване на отримання його думки щодо реалізації певної ситуації або пов'язане з прийняттям рішення, що не є в інтересах начальника, керівник може застосувати тактику неповної відповіді, тактику обіцянки, тактику посилання на необізнаність чи ментально-когнітивну базу адресанта.

Тактика неповної відповіді ґрунтується на імпліцитній відмові надати повну відповідь і демонструє порушення Грайсових постулатів якості та кількості: - Ось чому ви звернулися до мене, чи не так? - Почасти.

Тактика обіцянки відображає ухилення начальника від негайної відповіді на запитання підлеглого: - Ви вжє готові? - Я вам зателефоную.

Тактика посилання на необізнаність припускає неспроможність надати потрібну підлеглому інформацію і реалізується реченнями, семантична структура яких містить семи «необізнаність», «нерозуміння»: - Скільки часу вам потрібно? - Я ще не знаю. Я хочу краще в цьому розібратися.

Тактика посилання на ментально-когнітивну базу адресанта вказує на спроможність підлеглого самому відповісти на своє запитання, що досягається реченнями, у складі яких містяться предикати із семою «обізнаність»: - Ви просите мене проігнорувати цю підозру? - Ви самі знаєте, що робити.

Тактику вивідування начальник може застосувати, реагуючи на несподіване запитання підлеглого. Вона спрямована на виявлення істинного мотиву запитання працівника і реалізується питальними реченнями різного типу: - Ви збираєтесь скликати прес-конференцію? - Ви чогось боїтесь?

Отже, різноманіття комунікативних тактик начальника та підлеглого зумовлене багатьма причинами, основними з яких є нерівні соціальні статуси співрозмовників, їхні функціональні обов'язки і тип інформації, про яку запитують. Наявність більшої кількості тактик у репертуарі начальника пояснюється його пріоритетною позицією, що надає йому більшу свободу дій, право регулювати поведінку підлеглого залежно від своїх цілей та намірів.

Виявлення та класифікація комунікативних тактик, якими користуються адресант і адресат у межах діалогічного дискурсу, уможливлюють зрозуміння прагматичних умов успішного міжособистісного спілкування.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Комунікативні стратегії та комунікативні тактики