Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Литература arrow Комунікативні стратегії та комунікативні тактики

Комунікативні стратегії і тактики різних типів дискурсу

Наявність сукупності комунікативних стратегій і тактик певного дискурсу зумовлена насамперед цілями типу комунікації. Специфічний тактико-стратегічний потенціал можна виявити в різних типах дискурсу, зокрема дискурсах, виокремлених за сферою комунікації: педагогічному, медичному, релігійному, рекламному, політичному.

Педагогічний дискурс. Педагогічна комунікація має на меті забезпечити соціалізацію нових членів суспільства, тобто становлення особистості в процесі засвоєння знань, цінностей і норм суспільства. Стратегії педагогічного дискурсу формуються комунікативними інтенціями, що конкретизують його основну мету: пояснення влаштування світу, його норм і правил поведінки; організація діяльності нового члена суспільства щодо залучення його до цінностей і видів поведінки, очікуваних від учня; перевірка розуміння і засвоєння інформації, оцінювання результатів тощо. З огляду на це виокремлюють такі основні стратегії педагогічного дискурсу: пояснювальну, організаційну, оцінну, сприяння, контролю та ін.

Пояснювальна стратегія. Це послідовність інтенцій, зорієнтованих на інформування адресата, повідомлення йому знань і думок про світ. Ці інтенції реалізуються у багатьох мовленнєвих жанрах педагогічного дискурсу: від побутової розмови між батьками та дітьми про навколишній світ до філософської бесіди між учителем і його послідовниками. Здійснюється пояснювальна стратегія за допомогою тактик найменування, описування, інтерпретування, надання дефініції, перефразування, абстрагування, узагальнення, конкретизації, наведення прикладу та ін.

Організаційна стратегія. Полягає вона у спільних діях учасників спілкування. Ця стратегія може бути реалізована тактиками привертання уваги, запитання, наказу, прохання, запрошення, дозволу, заборони, заклику.

Оцінна стратегія. Вона відображає суспільну значущість учителя як виразника норм суспільства і реалізується в його праві оцінювати події, обставини, персонажів, про які йдеться у процесі навчання, і досягнення учня. Типовими тактиками цієї стратегії є похвала, комплімент, схвалення, несхвалення, порівняння, протиставлення, докір, осуд, дискредитація, мітігація (пом'якшення категоричності оцінки).

Стратегія сприяння. Полягає у підтримці та виправленні учня і тісно пов'язана з оцінною стратегією. Однак, на відміну від неї, стратегія сприяння спрямована на створення оптимальних умов для формування особистості людини і виражається у вигляді позитивного ставлення до адресата. До її тактик належать: акцентування на позитивній інформації, виправдання, втішання, підбадьорення, заохочення, конструктивна критика.

Стратегія контролю. Це складна інтенція, спрямована на здобуття об'єктивної інформації про засвоєння знань, сформованість умінь і навичок, усвідомлення і сприйняття системи цінностей. Для реалізації стратегії контролю використовують тактики прямого запитання, каузацй виконання мовленнєвої/ немовленнєвої дії, верифікації, провокування, сумніву, уточнення.

Стратегії і тактики педагогічного дискурсу відображають комунікативну поведінку основного його учасника -- вчителя, якому належить ініціативна роль у комунікації. Вони спрямовані на оптимізацію навчального процесу через спілкування і розраховані на активну співпрацю з адресатом.

Медичний дискурс. Метою комунікації в медичній сфері є надання кваліфікованої допомоги хворому, що передбачає збирання анамнезу (історія хвороби і життя), оцінювання стану пацієнта, встановлення діагнозу, призначення лікування, надання рекомендацій тощо. Усі ці конкретні цілі визначають стратегії медичного дискурсу: передувальну, діагностичну, лікувальну, рекомендувальну, пояснювальну, оцінну та ін.

Передувальна стратегія. Полягає у збиранні анамнезу, тобто отриманні відомостей про умови життя пацієнта, перенесені хвороби, історію розвитку захворювання. Ця стратегія зазвичай реалізується через тактики прямого запитання, каузації виконання мовленнєвої дії, верифікації, уточнення, з'ясування, ретроспекції.

Діагностична стратегія. Вона пов'язана зі встановленням і формулюванням діагнозу та реалізується переважно тактиками диференціації, стислого опису, резюмування, коригування.

Лікувальна стратегія. Її мета -- зобов'язати хворого виконувати приписи лікаря, чого можна досягти тактиками прямого спонукання, інструктажу, заборони, застереження, обіцянки, посилання на нереалізовану дію, надання оцінного значення, апелювання до авторитету та ін.

Рекомендувальна стратегія. Вона пов'язана з наданням рекомендацій щодо профілактики хвороби і зазвичай реалізується через тактики поради та застережєння»

Пояснювальна стратегія. Її використання зумовлене необхідністю пояснити анатомічну та медичну термінологію, метод лікування чи профілактики, спосіб застосування ліків тощо. Основними прийомами реалізації цієї стратегії є тактики найменування, повтору, описування, інтерпретування, перефразування, узагальнення, конкретизації, проведення аналогії, наведення прикладу, посилання на джерело.

Оцінна стратегія. Вона полягає в оцінюванні стану пацієнта та ефективності лікування, що нерідко здійснюють за допомогою тактик порівняння, протиставлення, узагальнення, конкретизації, акцентування на позитивній інформації, мітігації, ухиляння від надання негативної оцінки та ін.

Стратегії і тактики медичного дискурсу, які описують комунікативні дії лікаря, формуються з огляду на його професійні обов'язки, а також фізичний та психічний стан пацієнта.

Релігійний дискурс. Найважливішими цілями релігійної комунікації, що уточнюють 'її основну мету -- долучити людину до Бога, є: отримати підтримку від Бога, очистити душу, закликати до віри та покаяння, зміцнити віру і доброчесність, пояснити віровчення, усвідомити через ритуал свою належність до певної конфесії. Відповідно до цих цілей виокремлюють такі стратегії релігійного дискурсу: молитовну, сповідальну, самоідентифікації, пояснювальну, закличну, формування емоційного настрою, оцінну, обрядову та ін.

Молитовна стратегія. Передбачає щире звернення до Бога і може бути реалізована за допомогою тактик звеличування, покаяння, прохання, подяки.

Сповідальна стратегія. Вона пов'язана з молитовною стратегією, проте відмінність між ними полягає в тому, що людина сповідається не Богу, а священнослужителю, який має вислухати сповідь і відпустити гріхи. Сповідальна стратегія демонструє бажання того, хто кається, очистити Душу, чого можна досягти такими тактиками: розповідання про скоєні гріхи, самоосуд, покаяння, прохання.

Стратегія самоідентифікації. Націлена вона на усвідомлення єдності одновірців та їх відмінностей від інших і, як правило, реалізується тактиками спільності і протиставлення «свій -- чужий».

Пояснювальна стратегія. Її використання зумовлене необхідністю пояснити віровчення, принципи релігійної моралі. До тактик цієї стратегії належать інтерпретування, надання дефініції, проведення аналогії, посилання на джерело, узагальнення, конкретизація.

Оцінна стратегія. Вона основана на моральних' оцінках, що розкривають сутність ставлення людей до Бога, його заповітів. Найпоширенішими тактиками оцінної стратегії є осуд, схвалення, апелювання до авторитету, апелювання до взірця.

Заклична стратегія. Її мета -- мотивувати людей жити за релігійними законами. Зазвичай вона актуалізується тактиками прохання, запрошення, застереження, апелювання до совісті, каузацїі виконання певної дії, цитування Священних книг, акцентування на важливій місії вірянина.

Стратегія формування емоційного настрою. Ця стратегія призначена вплинути на емоції та підсвідомість слухачів, налаштувати їх на прийняття певної інформації. Вона може реалізуватися тактиками єднання, порівняння, протиставлення, повтору, запитання, проведення аналогії, підвищення тональності та ін.

Обрядова стратегія. Частково збігається з усіма іншими стратегіями релігійного дискурсу. Водночас вона є додатковим компонентом певної дії -- обряду вінчання, відспівування, конфірмації, відлучення від церкви тощо. Її тактики численні і різноманітні: прохання, запрошення, запитання, каузація виконання певної дії, цитування Священних книг, подяка, присягання тощо.

Комунікативні стратегії і тактики релігійного дискурсу вибудовуються з огляду на специфіку його мовленнєвих жанрів (проповідь, молитва, сповідь тощо). Самоідентифікація, формування емоційного настрою, пояснювальна, оцінна та заклична стратегії становлять сутність проповіді, що є центральним мовленнєвим жанром релігійного дискурсу.

Рекламний дискурс. Особливістю рекламної комунікації є її спрямованість на досягнення комерційних цілей, зокрема просування на ринку певного товару чи пропонування платних послуг. Для досягнення їх використовують комунікативні стратегії, що активно впливають на цільову аудиторію, актуалізуючи та утримуючи у свідомості адресата рекламований об'єкт, розширюючи знання про нього, переконуючи в його перевагах, формуючи зацікавленість у ньому та спонукаючи до вибору саме цього об'єкта. Із цією метою використовують такі стратегії рекламного дискурсу: позиціювання, оптимізації, ціннісно орієнтовану, аргументативну, формування емоційного настрою, мнемонічну, закличну та ін.

Стратегія позиціювання. Вона полягає в інформуванні адресата про рекламований об'єкт, виділенні його з-поміж подібних об'єктів і формуванні необхідного сприйняття цього об'єкта. Ця стратегія реалізується через тактики диференціації, надання оцінного значення, акцентування на позитивній інформації.

Ціннісно орієнтована стратегія. До неї вдаються, щоб сформувати ціннісні орієнтації та відповідний спосіб життя, пов'язати рекламований об'єкт із важливими для цільової аудиторії ціннісними поняттями. Ця стратегія може бути реалізована за допомогою тактик урахування ціннісних орієнтацій адресата, апелювання до загальнолюдських цінностей (здоровий глузд, користь, задоволення, успіх, комфорт).

Аргументативна стратегія. Вона будується на логічному доведенні відповідності якостей продукту потребам адресата і формує осмислене ставлення до реклами. Для реалізації цієї стратегії використовують тактики посилання на факти, наведення аргументів «за», протиставлення, контрастивного аналізу, обґрунтування оцінок, повтору, цитування, ілюстрації та ін.

Стратегія формування емоційного настрою. Ця стратегія має на меті сконструювати певні символічні характеристики рекламованого об'єкта, створити привабливий для споживача образ, вплинути на його почуття та емоції. Реалізацію її забезпечують тактики створення привабливого образу, апелювання до емоцій адресата, акцентування, підвищення тональності, врахування ціннісних орієнтацій адресата, встановлення асоціацій та ін.

Мнемонічна стратегія. Її використовують для полегшення запам'ятовування реклами, чого можна досягти такими тактиками, як різнорівневий повтор, семантичне узгодження початку й кінця тексту.

Стратегія оптимізації. Полягає в удосконаленні впливу рекламного повідомлення, подоланні несприятливих умов комунікації, спричинених особливостями сприйняття реклами і ставлення до неї. Інструментами реалізації цієї стратегії можуть бути тактики узгодження мови та картин світу комунікантів, спрощення, звуження тематики, полегшення упізнавання реклами, гри слів і значень, розподілу інформації навколо осі «важливіший/менш важливий», апелювання до різних репрезентативних систем та ін.

Заклична стратегія. Її мета -- змусити людей придбати рекламований товар або скористатися послугою. Ця стратегія зазвичай актуалізується тактиками каузацій виконання певної дії, запрошення, обіцянки, заохочення, вказування на перспективу.

Комунікативні стратегії і тактики рекламного дискурсу характеризуються значною впливовою силою, дають змогу керувати людською свідомістю і нерідко змушують адресата діяти всупереч його реальним бажанням чи потребам.

Політичний дискурс. Політична комунікація зорієнтована на здобуття та утримання влади. Вибір комунікативної стратегії та відповідної їй тактики залежить як від жанру політичного дискурсу (теледебати, агітаційний виступ, політична реклама, інтерв'ю у ЗМІ тощо), так і від конфігурації інтенцій у конкретного суб'єкта дискурсу в певній ситуації. Різний тактико-стратегічний репертуар притаманний опозиціонерам і політикам, які перебувають при владі. Існують такі стратегії політичного дискурсу: саморепрезентації, агітаційна, формування емоційного настрою, інформаційно-інтерпретаційна, аргументативна, маніпулювання, дискредитації, нападу, самозахисту та ін.

Стратегія саморепрезентації. Вона є основною у мовленнєвій поведінці політиків, які борються за владу. Ця стратегія полягає в демонструванні найвиграшніших якостей мовця для формування його іміджу та реалізується переважно за допомогою тактик ототожнення з ким-небудь або чим-небудь, солідаризації з адресатом, створення «свого кола», дистанціювання, самосхвалення та ін. Водночас політики, які здобули владу, використовують саморепрезентацію переважно як супутню тактику агітаційної та інших стратегій.

Стратегія оптимізації. Полягає в удосконаленні впливу рекламного повідомлення, подоланні несприятливих умов комунікації, спричинених особливостями сприйняття реклами і ставлення до неї. Інструментами реалізації цієї стратегії можуть бути тактики узгодження мови та картин світу комунікантів, спрощення, звуження тематики, полегшення упізнавання реклами, гри слів і значень, розподілу інформації навколо осі «важливіший/менш важливий», апелювання до різних репрезентативних систем та ін.

Заклична стратегія. Її мета -- змусити людей придбати рекламований товар або скористатися послугою. Ця стратегія зазвичай актуалізується тактиками каузацй виконання певної дії, запрошення, обіцянки, заохочення, вказування на перспективу.

Комунікативні стратегії і тактики рекламного дискурсу характеризуються значною впливовою силою, дають змогу керувати людською свідомістю і нерідко змушують адресата діяти всупереч його реальним бажанням чи потребам.

Політичний дискурс. Політична комунікація зорієнтована на здобуття та утримання влади. Вибір комунікативної стратегії та відповідної їй тактики залежить як від жанру політичного дискурсу (теледебати, агітаційний виступ, політична реклама, інтерв'ю у ЗМІ тощо), так і від конфігурації інтенцій у конкретного суб'єкта дискурсу в певній ситуації. Різний тактико-стратегічний репертуар притаманний опозиціонерам і політикам, які перебувають при владі. Існують такі стратегії політичного дискурсу: саморепрезентації, агітаційна, формування емоційного настрою, інформаційно-інтерпретаційна, аргументативна, маніпулювання, дискредитації, нападу, самозахисту та ін.

Стратегія саморепрезентації. Вона є основною у мовленнєвій поведінці політиків, які борються за владу. Ця стратегія полягає в демонструванні найвиграшніших якостей мовця для формування його іміджу та реалізується переважно за допомогою тактик ототожнення з ким-небудь або чим-небудь, солідаризації з адресатом, створення «свого кола», дистанціювання, самосхвалення та ін. Водночас політики, які здобули владу, використовують саморепрезентацію переважно як супутню тактику агітаційної та інших стратегій.

Кожен дискурс має власний набір комунікативних стратегій і тактик, які слугують утіленню специфічних інтенцій мовця. Водночас існує значний арсенал універсальних, загальних стратегій і тактик, у різних типах дискурсу можна використовувати спеціалізовані і загальні стратегії і тактики. Крім того, нові типи дискурсу і форми комунікації потребують нових стратегій і тактик.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Комунікативні стратегії та комунікативні тактики