Неоплатонізм

Великий оригінальний філософ пізньої античної традиції - родоначальник римського неоплатонізму Плотіна (205-270 рр.) формулює вчення про єдність як про першопочаток усього сущого. Уся сфера буття, що виражається у послідовності: Розум - Душа ~ Космос, виявляється лише проявом, здійсненням першопочатку, трьома іпостасями: Розум і Душа - втілення єдності у вічності, Космос - у часі. Єдність Плотіна називає Благом і порівнює із Сонцем. Йому ж протистоїть темна і позбавлена виду матерія - принцип зла, що провокує перехід вищого в нижче (розум відпадає від єдності, душа - від розуму, а найбільш зухвала частина душі животіє в рослинах). Зауважимо, що Аристотель теж визнавав існування рослинної душі, поряд із душею тваринною і розумною, і лише рослинна душа трактувалася ним як незалежна від тіла і здатна зі смертю тіла злитися із світовим розумом. Природно, сфера буття у Плотіна структурована: Розум - це істинно сутнє, первісні сутності, у Розумі думка і предмет думки збігається; сфера істинного буття завжди відкрита для душі, слід лише уміти повернутися до самого себе, пізнати власну природу. Такому світу протистоїть Космос, що є, на відміну від всюдисущого Розуму, у певному місці. Космос вічно рухається, обертаючись по колу, і в ньому завжди відбуваються народження й загибель, включаючи вічне значення тварин і людей, вічні війни та вбивства, і всі речі світу - лише (матеріальні) подоби тих першообразів, що створює Розум без допомоги знарядь і «в матерії, що не відрізняється від нього самого». Зло в світі Космосу вічне й неминуче, але Душа ставиться до Космосу як до театру: адже «її істинне пристанище - завжди поруч з нами». Очищення - ось, за Плотіном, засіб звільнити Душу від тілесного, від скороминучих земних інтересів і піднести її до Божественного. Вінець очищення - екстаз. Екстатичне занурення в божество, злиття з невимовленим першоєдиним.

Після Плотіна всі течії суспільної думки пронизує містицизм, - забобони та культи, східні і християнство. Прокл (410-485 рр.) завершує розвиток античного неоплатонізму, залишивши по собі послідовно розвинений стосовно розуму, душі та єдності метод тріадичної побудови і викладу: все у світі богів, у Космосі та у філософії розвивається, згідно з Проклом, за тріадами, саме: перший момент тріади - перебування в собі (причина, неподільна єдність, потенція, батько); другий момент - вихід із себе (еманація за свої межі, перехід у численність, початок подільності, енергія, мати). Третій момент - повернення з інобуття назад у себе (повернення в розчленовану єдність, в ейдос або єдино роздільну суть). У тріаді Прокла розвиток розуміється як регресивність. Творчістю Прокла завершується антична філософія: у 529 р. декретом імператора Юстиніана закрито Платонівську Академію в Афінах, що формально означало припинення більш ніж тисячолітнього сходження античного духу до самого себе.

Отже, антична філософія в особах багатьох видатних представників; особливо Сократа, Платона й Аристотеля, вперше висунула і професійно обговорила проблеми онтології, гносеології, логіки, антропології тощо. Філософія Стародавньої Греції мала визначальний вплив на розвиток усієї філософії аж до сучасності.

 
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >