Атомістична філософія

Піфагорієць Екфант із Сіракуз учив, що початок всього - «неподільні тіла і пустота». Атом (дослівно: неподільний) - логічне продовження просторово-тілесної монади (дослівно: один, одиниця, єдине, неподільний як синоніми). Але на відміну від однакових монад, неподільні Екфанта відрізняються один від одного величиною, формою і силою; світ, який складається з атомів і порожнечі, єдиний і кулеподібний, рухається розумом і керується помислом. Традиційно виникнення античного атомізму (учення про атоми) зв'язують з іменами Левкіппа (V ст. до н. е.) і Демокрита (460-371 рр. до н. е.), погляди яких на природу і будову Макрокосму однакові. Демокрит досліджував і природу Мікрокосму, уподібнюючи його Макрокосму. І хоча Демокрит не на багато старший за Сократа, а коло його інтересів дещо ширше за традиційну досократівську проблематику (спроби пояснити сновидіння, теорія кольору й зору, що не мала аналогів у ранній грецькій філософії), все ж таки його відносять до досократиків. Концепцію давньогрецького атомізму часто кваліфікують як «примирення поглядів Геракліта і Парменіда: існують атоми (прообраз - парменідівське буття) і порожнеча (прообраз - небуття Парменіда), де атоми рухаються і, з'єднуючись один з одним, утворюють речі. Тобто світ плинний і змінний, буття речей множинне, але самі атоми - незмінні. «Жодна річ не відбувається надаремно, але все через причинний зв'язок і необхідність» - вчили атомісти і демонстрували тим самим філософський фаталізм. Та фаталізм не залишає місця випадковості. Людину Демокріт визначає як тварину, яка від природи здатна до всілякого навчання і має за помічника в усьому руки, розум і розумову гнучкість. Людська душа - це сукупність атомів; необхідна умова життя - дихання, що атомізм розумів як обмін атомів душі із середовищем. Тому душа безсмертна. Залишивши тіло, атоми душі розсіваються в повітрі, і ніякого «загробного» існування душі немає і бути не може.

Демокрит розрізняє два види існування: те, що існує в дійсності, і те, що існує в загальній думці. До існування в дійсності Демокрит відносить тільки атоми й порожнечу, що не мають чуттєвих якостей. Чуттєві ж якості є те, що існує в загальній думці, - зорові, смакові та ін. Проте чуттєва косність виникає не просто в думці, а в загальній думці. Демокрит вважає таку якісність не індивідуально-суб'єктивною, а загальнолюдською, і об'єктивність чуттєвих якостей має свою основу у формах, величинах, порядках та в розташуванні атомів. Тим самим стверджується, що чуттєва картина не довільна: однакові атоми, впливаючи на нормальні людські органи почуттів, завжди породжують одні й ті ж відчуття. Водночас Демокріт усвідомлював складність і трудність процесу досягнення істини: «Дійсність - у пучині». Тому суб'єктом пізнання може бути лише мудрець. «Мудрець - міра всіх існуючих речей. За допомогою відчуттів міра - сприйманих речей, а за допомогою розуму - міра осягнутих речей». Філософська творчість Демокрита фактично завершує епоху досократиків. Генеза філософської думки стимулював розвиток усієї культури античної Греції, а через неї - економічної та політичної сфер суспільного життя.

 
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >