Піфагорійський союз

В V ст. до н. е. у житті античної Греції формується багато філософських теорій та відкриттів. Окрім учення мудреців-мілетців, Геракліта та елеатів, досить популярним стає піфагореїзм. Про самого ж Піфагора - засновника Піфагорійського союзу - відомості дійшли до сучасності із пізніших джерел античної Греції. Платон називає Піфагора тільки раз, Аристотель - двічі. Більшість грецьких філософів вважають батьківщиною Піфагора (580-500 рр. до н. е.) острів Самос, який ним покинутий через тиранію Полікліта. Є відомості, що Піфагор нібито за І порадою Фалеса їде до Єгипту, де вчиться у жерців; потім полоненим (у 525 р. до н. е. Єгипет захоплено персами) потрапив до Вавилона, де навчався в індійських мудреців. Після багаторічного навчання Піфагор повертається до Великої Еллади, в місто Кротон, де й організує Піфагорійський союз - науково-фантастичну та етико-політичну співдружність однодумців. Піфагорійський союз - закрите товариство, а вчення піфагорійців - таємне. Спосіб життя піфагорійців повністю відповідав ієрархії цінностей. Перше місце відводилось прекрасному і благопристойному (в тому числі науці). Друге місце займало вигідне й корисне. Третє - приємне. Піфагорійці піднімались до сходу сонця, виконували мнемонічні (пов'язані з розвитком і зміцненням пам'яті) вправи, а потім йшли на берег моря зустрічати сонце, обдумували майбутні справи, працювали. Наприкінці дня після обмивання всі спільно обідали і славили богів. Потім - спільне читання. Перед сном кожний піфагорієць звітував про минулий пройдений день. В основі піфагорійської етики лежало вчення про належне: перемогу над пристрастями, підкорення молодших старшим, культ дружби і товариськості, шанування Піфагора. Такий спосіб життя мав світоглядні основи, виходив із уявлень про Космос як упорядковану і симетричну цілісність, краса якого відкривається не всім, а лише тим, хто веде праведний спосіб життя.

Про Піфагора - особистість, безсумнівно, видатну - складено безліч легенд. Є свідчення, що Піфагора бачили водночас у двох різних містах, що мав золоте стегно, що одного разу його вітала людським голосом ріка Кас тощо. Сам Піфагор стверджував, що «число володіє речами», зокрема і моральними, а справедливість -є число, помножене на саме себе. По-друге, душа е гармонія, а гармонія -- це числове співвідношення, душа безсмертна і може переселятися (ідею метапсихозу Піфагор, можливо, запозичив із учення орфізхів), тобто Піфагор дотримувався дуалізму душі й тіла. По-третє, філософ поклав в основу Космосу число, наділяє старе слово новим змістом: число співвідноситься з єдиним, єдине ж служить початком визначеності, що єдина підлягає пізнанню. Число - це впорядкований числом Всесвіт. Значний внесок здійснив Піфагор у розвиток науки, насамперед, математики. В астрономії йому приписують відкриття навскісного положення Зодіаку, визначення тривалості «великого року» - інтервалу між моментами, коли планети займають відносно одна одної те ж саме положення. Піфагор - геоцентрист: твердить, що планети, рухаючись навколо Землі по ефіру, створюють монотонні звуки різної висоти, а разом створюють гармонійну мелодію. До середини V ст. до н. е. Піфагорійський союз розпався. Таємне стає явним.

 
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >