Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Культурология arrow Архітектурні будови Чернігова

Борисоглібський собор

Ліворуч від Спасо-Преображенського собору біліє не менш величний Борисоглібський собор, вимуруваний з міцної золотавої плінфи у першій половині XII століття князем Давидом - Глібом Святославичем. Храм будувався як друга усипальниця чернігівських князів на місці більш давньої - XI сторіччя - споруди. Це - однобанний тринефний шестистовпний храм, в архітектурі якого з'явилося, на відміну від сусіднього, кілька нових елементів оздоблення: горизонтальні аркатурні смуги із збірних керамічних піварок, вертикальне членування фасадів півколонами з різьбленими капітелями так званого «звіриного стилю», що традицією сягає ще далеких, а на той час близьких дохристиянських часів. У північних та південних стінах - ніши-аркасолії для княжих поховань. Інтер'єр прикрашає фресковий розпис, підлога з інкрустованих мозаїкою шиферних плит і майолікових різноколірних плиток. У XIX столітті перед колегіумом, Спаським та Борисоглібським собором була широка площа, яка іменувалася Соборною площею.

Соборна площа

архітектура пам'ятка чернігів культура

Спочатку Борисоглібський собор був монастирем, заснованим на території Детинцю ще за часів Київської Русі. У 1239 році під час нашестя монголо-татар він був зруйнований і пограбований. Відбудували його лише в XVI сторіччі. У 1679 році, з Новгород-Сіверська сюди була перевезена друкарня. Під час монголо-татарського нашестя Борисоглібський собор було знов пошкоджено і пограбовано. Значних втрат нанесла пожежа 1611 року. А в 1700-1702 рр. на території монастиря спорудили соборну дзвіницю і колегіум.

Видатним витвором ювелірного мистецтва є срібні царські врата Борисоглібського собору, виготовлені на початку XVIII століття за наказом гетьмана І. С.Мазепи гданськими майстрами із срібного ідола, знайденого при ремонтних роботах 1700-1702 років. У складний малюнок акантового стилізованого листя вишукано закомпоновані традиційні три пари медальйонів із зображеннями князів Бориса і Гліба, Благовіщення і чотирьох євангелістів.

У соборі поховано видатного просвітителя XVII століття чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, професора і ректора Києво-Могилянського колегіуму з 1650 р., а з 1657 р. - Чернігівським архієпископом.

За час свого існування собор зазнавав неодноразово пошкоджень, руйнувань, пожеж і перебудов, і щоразу він набував нових рис. Зруйновану під час Великої Вітчизняної війни пам'ятку ретельно реставровано за проектом архітектора М. В. Холостенка.

У приміщенні пам'ятки-музею, який розповідає про історію й архітектуру собору, на хорах можна оглянути виставку «Художній метал XVII - початку XX століття» з фондів Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника.

Колись забудова на Валу була досить щільною, і між обома соборами й навколо них стояли князівські палаци, інші споруди. Після ординської навали 1239 року суспільне життя надовго завмирає на берегах Десни.

Відповідно до історичної долі краю формувалися й архітектурні смаки після воз'єднання України з Росією. Взаємопроникнення, взаємозбагачення культур України та Росії набуло особливого поширення на Лівобережжі саме наприкінці XVII - на початку XVIII століття.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Архітектурні будови Чернігова