Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow Антропологічний характер філософії серця Г.С. Сковороди, П.Д. Юркевича

Філософія серця Юркевича

У філософії Юркевича поняття “серця” виступає центральною ідеєю, яку він аналізує у праці “Серце та його значення в духовному житті людини, за вченням Слова Божого”. У цій праці він представляє досить своєрідну філософсько-антропологічну концепцію про серце як основу фізичного та духовного життя людини. При цьому він запропонував досить незвичайний на той час підхід до розгляду людини як конкретної індивідуальності. Підхід, який не був сприйнятий його сучасниками і не підходив ні до матеріалістичної, ні до ідеалістичної антропологічної теорії.

На думку Юркевича, релігійне переживання відкриває перед нами той факт, що серце є більш глибокою основою душевного життя, ніж розум. Мислитель наголошує на тому, що релігійна свідомість людини лежить в її серці, а, отже, релігія утворена на природному грунті. У своїй видатній роботі “Серце та його значення в духовному житті людини згідно вчення Слова Божого” Юркевич наводить більше 120 цитат з Біблії, показуючи тим самим, що автори Святого Письма розглядають серце як центр духовного життя, як особливий орган для сприйняття Бога.

Багато уваги приділяється образу серця у Святому Письмі. У ньому говориться про “таємної людини серця” (Петр. 3, 4). Серце є глибиннішим у душі, воно відкрите лише Богу (П с. 43, 23). Біблія розглядає серце в різних аспектах: і як сутність усіх пізнавальних дій душі, і як центр духовного життя, і як осередок відчуттів і емоцій людини. Серцю приступна радість, благодушіє (Єг. 65, 14); велике горе, біль (Єг. 65, 14); ревнощі, заздрість (Як. 3, 14). Серце може бути лютим (Єр. 16, 12); метушливим (П с. 5, 10); нерозумним (Рифм. 1, 21) і т.д. Лише в старозаповітних текстах серце згадується 851 раз.

Дійсно, душевне серце слугує місцем проявів потягів, афектів і почуттів. У серці біль душі (Прит. 14. 10), відчуття любові (Суд. 16. 15), довіри (Прит. 31. 11), радості (П с. 18. 9), відрази (Прит. 5. 12). Серцю приписується не лише емоційна, а й інтелектуальна діяльність. “Мудре серце” слугує в Біблії постійним оборотом мови. “Широта серця” означає всеохоплюючий розум. У серці знаходяться також і моральні принципи.

Таким чином, серце згідно з біблійними уявленнями є осередком всієї людини, усіх її душевних сил. Це не означає, що душа людини тотожна душевному серцю, але вона найбільш ясно і повно відображається саме в ньому. Це стосується не лише почуттів, а й розумової діяльності. Арістотель, наприклад вважав, що саме фізичне серце, а не мозок, є органом мислення. Паскаль писав про особливу “логіку серця”, а Гегель визначив душу як “мисляче серце”.

Перше місце серця як центру морального життя людини розроблене Юркевичем за християнською традицією. Мислитель вважає, що серце є тим принципом, який визначає індивідуальність і неповторність людини, бо людина в дусі своєму - істота унікальна, вона унікальна сама в собі і в своїй свободі. Це зародок екзистенційного мислення, який потім буде обґрунтовано і розвинуто К. Ясперсом, Е. Гуссерлем, М. Гайдеггером, М. Бердяєвим та ін.

“Юркевич був християнським мислителем і, зовсім природно, він присвячував багато уваги таємниці людини. Він мислив і працював з двома цілями на меті: по-перше, він намагався краще пізнати внутрішні тайни людини; а по-друге, він висвітлював безпідставність матеріалістичної науки про людину. Усі твори Юркевича просякнуті наукою про людину”, - пише з цього приводу С. Ярмусь.

Центром дослідження Юркевича стає “серце” як осередок душевного і духовного життя людини - джерело походження моралі, справжня субстанція людської душі. При цьому він відкидає як раціоналістичні теорії, що підносять роль розуму в людині, проголошуючи його місцем душі, так і психологічні концепції його часу, що стверджують повну залежність психічних явищ від фізіологічних процесів. Серце - це охоронець і двигун усіх фізичних сил людини.

“Серце”, за Юркевичем, - основа неповторності та унікальности людини в світі, тоді, коли розум виявляє лише загальне в діяльності людини. “У серці людини лежить джерело тих явищ, які закарбовані особливостями, що не випливають з жодного загального поняття чи закону”. У концепції Юркевича розум, “голова” керує, планує, дириґує, а серце творить. Як і в Сковороди, так і в Юркевича, серце - сфера духовного життя людини. Поняття серця багатозначне, але передусім серце - це духовний стан людини, її душа. В його понятті душа - “серце” людини затримує, як цінність, все те своє власне, що є важливим для “серця”. Це власне і визначає світогляд людини, її особистість, індивідуальність і неповторність у світі.

“Серце” у філософії Юркевича є цілісний світ людини, в нього входять не тільки моральні переживання, почуття, а й акти пізнання, тільки не взяті як процес логічного, розсудкового мислення, а як акти “об'яви істини, що виникають безпосередньо і раптово”. Може саме від цього походить наше українське “розуміння і пізнавання серцем”. Серце згідно з поглядами мислителя - це зосередження усієї пізнавальної діяльності людини. У площині гносеології Юркевич навчав, що знання Абсолюту людині недоступне, але знання про Абсолют - доступне. Людина доходить до цього знання за посередництвом сердечного релігійного відчування, усередненої й свідомої філософічної медитації та сердечного й совісного містичного прозрівання.

Філософічні медитації й свідоме містичне прозрівання імплікують процес мислення, але Юркевич застерігає, що суть людини не полягає в її мисленні, бо “дерево пізнання - це не дерево життя”. Сутність людини виринає з кореня духовного життя, із її серця. Звідси виходить, що homo sapiens - це ще не повна людина, з погляду Юркевича. Повна людина - це людина-індивід повно розвинений у царині її почувань, емоцій, в царині її серця.

Викладаючи власне розуміння сутності людини, П. Юркевич виходить із загальновизнаної опозиції “серце-голова”. За біблійною традицією, серце є хранителем і носієм усіх тілесних сил, тобто осередям усього душевного і духовного життя. Воно - корінь і різноманітних почуттів, хвилювань, страхів, пристрастей, моральних станів, і пізнавальних дій душі. Розум же - лише видима вершина айсберга духовної сутності серця. Вона є лише частиною (теоретичною складовою) духу. Таким чином, людина складається не з душі і тіла як двох субстанційних частин, а із серця і розуму як двох душевно-тілесних сторін однієї конкретної сутності. Саме оця душевно-тілесна сутність може бути і мислячою, і сердечною. Серце є основою психіки людини, тоді як розум лише її надбудова. Якщо серце є носієм знання інтуїтивного, то розум оперує логічним, доведеним знанням. Але таким розведенням серця й розуму Юркевич намагався, яке це не дивно, їх поєднати, зробивши наголос на тому, що одне без одного існувати не може.

Людське тіло (одухотворена матерія) є тілесним органом душі. Серце, як центр тіла, мислиться Юркевичем як найбижчий орган душевного життя, у тому числі розумового. Мозок - лише один із органів тіла, який підтримується серцем і відповідає за “внесення” в душу зовнішніх впливів. Зв'язок між ним та душею не причинний, оскільки душа не має просторових вимірів, на які вона отримувала б імпульси від просторових рухів мозку. Вони можуть взаємодіяти лише ідеально. Наші думки, слова і діла не спричиняються цими взаємодіями, вони не образи зовнішніх впливів, що йдуть від речей, а образи і вираження загального почуття душі, породження нашого щирого сердечного настрою.

Таким чином, мислитель намагається вирішити споконвічне питання співвідношення розуму та віри, намагаючись віднайти їх спільне коріння і не протиставляючи їх одне одному.

Отже, антропологія Юркевича ґрунтується на двох основних силах людського духу: голові (розумі) і серці (як осередку емоцій і носія віри), а точніше на балансі цих двох сил. Він доходить висновку, що серце людини може відкривати і схоплювати, висловлювати і розуміти - в тільки йому притаманний спосіб - такі переживання духу, які в силу своєї виключної духовності й ніжності, віддаленому знанню розуму недосяжні. Поняття і віддалене знання розуму, оскільки воно формується нашим душевним настроєм, а не залишається віддаленим образом зовнішніх предметів, - відкривається в серці людини, а не в голові. Воно має проникнути в цю глибину, щоб стати діяльною силою і двигуном нашого духовного життя.

На основі цього Юркевич доходить висновку, що вартість людини не залежить від обсягу знання нею правди, не від пізнання, а від того, як ця правда впливає на людину, що людина робить зі своїм знанням правди. Тому, щоб говорити про вартість людини, треба знати, на що спрямоване, що приваблює її духовне зацікавлення, що її радує, що завдає болю, або - що стає скарбом її серця?

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Антропологічний характер філософії серця Г.С. Сковороди, П.Д. Юркевича