Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow История arrow Жіночий досвід ҐУЛАҐу: стан досліджень та джерельні ресурси в українському контексті

Пізнавальний потенціал спогадів українок-політв'язнів

У цьому контексті виняткову цінність для студіювання повсякденного життя жінок-політв'язнів представляють матеріали усноісторичних досліджень. Записи особистих спогадів цілком звичайних жінок, які пройшли через систему таборів та каторги, стали можливими лише в незалежній Україні. Виняткову роль у цьому процесі відіграють місцеві ініціативи, громадські організації, краєзнавці. Співробітникам меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору» (Львів) удалося записати кількадесят біографічних інтерв'ю з колишніми політв'язнями, що нині зберігаються в архіві цієї інституції й доступні для наукового опрацювання. Окрім того, на окремі спогади українок про їх перебування в ҐУЛАҐу можна натрапити й у збірниках, архівах та колекціях спогадів науково-дослідних установ поза межами України.

Від початку 2000-х рр. спостерігається нова хвиля зацікавлення до жіночого досвіду політичного ув'язнення, про що свідчить низка публікацій спогадів колишніх невільниць. У 2002 р. у світ вийшла унікальна збірка спогадів жінок-політв'язнів, підготовлена й видана силами Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО). У ній представлено різні аспекти досвіду понад сотні українок, яких було засуджено в різні роки й вони каралися в таборах та в'язницях у різні періоди існування ҐУЛАҐу. Цінність цього видання полягає в тому, що поряд зі фраґментами спогадів вміщено короткі біографічні довідки про цих жінок та світлини, що допомагає скласти більш цілісне уявлення про життєвий шлях кожної з них, а також роль табірного досвіду в долі конкретної жінки. Розташовані у хронологічній послідовності (за роками винесення вироку), ці матеріали дозволяють простежити також динаміку змін в умовах табірного режиму та повсякдення політв'язнів.

Іншим винятково цінним джерелом про досвід жінок-політв'язнів є видана у 2009 р. збірка спогадів понад 20 учасниць повстання в'язнів у таборах Норильська 1953 р. Ініціатором збирання таких свідчень і рушієм цього процесу став колишній політв'язень І.Кривуцький. Основу опублікованих матеріалів становлять листи до нього від колишніх невільниць, в яких викладено їхні особисті спогади про пережите. Розповіді доповнено численними світлинами, що можуть слугувати додатковим візуальним матеріалом для аналізу.

Значно рідше з'являються друком повноформатні автобіографії жінок- політв'язнів, з яких можемо почерпнути цінну детальну інформацію про повсякденне життя в таборах ҐУЛАҐ, про стосунки поміж невільницями й адміністрацією, про працю і дозвілля, про стратегії виживання та пристосування, урешті -- про долю багатьох інших каторжанок, які загинули, не залишивши по собі власних спогадів. Унікальними за обсягом, деталізацією й літературною якістю оповіді є спогади Н.Суровцової. Уперше їх було опубліковано у щорічному альманаху, а згодом спогади та листи з'явилися окремими книгами. Більше того, Н.Суровцова стала чи не єдиною українкою, чиї спогади ввійшли до збірників жіночих свідчень про ҐУЛАҐ, опублікованих російською та англійською мовами. І хоча доля цієї непересічної жінки стала предметом окремого наукового дослідження, досвід тисяч українських невільниць залишається назагал невивченим і неосмисленим.

Докладніше довідатися про пережите українками в таборах можна з мемуарів та автобіографій інших колишніх жінок-політв'язнів. Такими є насамперед спогади Г. Позняк-Скрип'юк, Г. Заячківської-Михальчук, Г. Коханської, О. Мешко, А. Закидальської. У таких розлогих наративах авторкам удається розгорнути деякі сюжетні лінії, описати конкретні випадки та ситуації, розповісти про долю інших людей (зокрема жінок), а не лише лаконічно змалювати загальну картину чи фраґментарно викласти певні факти.

Спогади жінок-політв'язнів про перебування в радянських концентраційних таборах доповнюють спогади українок, котрі в той самий період були засуджені й ув'язнені за співпрацю з українськими націоналістами на території Польщі. Особливу дослідницьку цінність представляють спогади, записані М.Паньків серед українок, котрі й нині мешкають на теренах сусідньої країни, які вона впорядкувала й опублікувала у двотомному збірнику. Ці матеріали потрібні не лише для порівняння умов утримання жінок-політв'язнів у різних системах покарання, але насамперед для виявлення спільних рис у стратегіях виживання і спротиву режимові, у поведінці та стосунках поміж невільницями різного етнічного й соціального походження, у практиках материнства, ставленні до політичної системи, облаштуванні побуту та дозвілля українських жінок в умовах позбавлення волі. Розлогі мемуари А. Карванської-Байляк містять більш деталізовані розповіді про життя українських жінок у польських в'язницях: у цих спогадах розповіді про конкретні випадки й події у в'язниці та авторські рефлексії дають більше живого матеріалу для аналізу в'язничного повсякдення.

Останні десятиліття позначено новою хвилею наукового та суспільного інтересу до жіночого досвіду політичного ув'язнення у країнах соцтабору. Саме у цей період у Росії та в Україні набувають інституційної форми відповідні комеморативні практики, з'являються перші музеї, присвячені досвіду політичних репресій: Державний музей історії ҐУЛАҐу (заснований постановою уряду Москви в липні 2001 р.), Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (створений 2008 р. у Львові), Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору» (започаткований 2010 р. також у Львові), проект «Віртуальний музей ҐУЛАҐу» (розробляється науково-інформаційним центром «Меморіал» з 2004 р.). Окрім того, деякі колекції та експозиції особистих речей і документів політв'язнів формуються в місцевих історичних та краєзнавчих музеях. Артефакти й документи, що в них зберігаються, становлять виняткову цінність для дослідників, які прагнуть вивчити саме таборове повсякдення. Значну частину становлять вишиванки (від малих серветок-пам'яток до християнських ікон), що були невід'ємною частиною жіночого невільницького досвіду.

Нові інформаційні й комунікаційні технології дозволяють також розвивати та впроваджувати освітні медіа-проекти, щоб донести до широкого загалу неприховану правду про те, як жили й виживали жінки-в'язні та каторжанки: електронні бази даних (фотодокументи, спогади, відеозаписи інтерв'ю тощо), віртуальні виставки, документальні фільми, а також джерельні матеріали (мапи, документи, статистика тощо) розкривають різні аспекти жіночого повсякдення в таборах.

Важливо, що впродовж останнього десятиліття дослідники щораз більше уваги звертають саме на людський вимір цього історичного явища, прагнучи осмислити особистий і колективний досвід тих, хто пройшов через табори. Чи не найуспішнішим прикладом такого дослідження стала праця американської дослідниці Е.Епплбом. Авторка поставила собі за мету розкрити саме досвід людей, котрі опинилися в лещатах системи. Тримаючи це у фокусі своєї уваги, дослідниця успішно залучає й поєднує архівні матеріали, дані найновіших студій, і спогади самих жертв, завдяки чому книга водночас є переконливою з погляду фактів та гуманістичною за своєю суттю. Унікальність праці в тому, що її авторка чимало уваги приділила специфіці саме жіночого досвіду у в'язницях і таборах. Утім у своєму дослідженні Е.Епплбом (як, до слова, і інші дослідники жіночої долі в ҐУЛАҐу) зовсім не використовувала спогадів українок-політв'язнів (навіть тих, які доступні англійською мовою, як-от спомини Н.Суровцової чи О.Мешко).

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Жіночий досвід ҐУЛАҐу: стан досліджень та джерельні ресурси в українському контексті