Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі

Категоричний імператив І. Канта

Етична концепція І. Канта

Вивчення етики Канта продовжує розвиватися з 20-х рр. Існує багато різноманітних оцінок етики Канта. З точки зору метафізики, найбільш цінними є ідеї Канта про свободу і про автономію етики.

Сучасні дослідження кантівської етики є спробою дати нові засоби її переосмислення і нові підходи реконструкції критичної етики. Критична етика Канта своїм вхідним пунктом має усвідомлення практики, в якій втілюється розумна поведінка людини. Подібно тому як теоретична філософія з'ясовує питання про можливість істини і наукового знання, вся практична філософія присвячена людській практиці, причому розгляд співвідношення дійсної свободи і морального закону є однією з істотних проблем осмислення кантівської практичної філософії. По Канту, єдність критичної філософії з кантівською філософією моралі слід шукати в фундаментальному положенні людини в світі і в розумінні єдності. Справді, моральна поведінка вимагає не тільки усвідомлення повинності, але й практичного виконання боргу.

Зв'язок етики Канта з його теоретичною філософією, генеза його етичних ідей, становлення його думки в рамках вчення про свободу і етиці, повинність (центральна категорія його моралі) - ці проблеми знаходяться в центрі уваги при вивченні його етичної концепції.

Знаходячись під впливом раціоналізму Г.Лейбніца, Кант намагався споглядальне проникнути в таємниці природи. Мислитель обгрунтував теорію про походження Сонячної системи з космічного пилу. Йому належить пріоритет в поясненні залежності припливів і відпливів за положенням Місяця. Завдяки цьому вперше було поставлене під сумнів уявлення про те, що природа не має ніякої історії в часі. В докритичний період І.Кант був на позиціях деїзму. Матерія, на його думку, рухається за вічними законами, які створені Богом [9].

Знайомство з філософією агностика Д.Юма похитнуло впевненість Канта в можливості одного розуму пізнати природу. Філософ намагався поєднати апріоризм Г.Лейбніца і агностичний емпіризм Д.Юма. Він дійшов до висновку: перед тим, як вивчати природу, необхідно дослідити власні пізнавальні здібності. До цих пір, стверджував І.Кант, намагалися узгодити наші знання з природою, але внаслідок так і не спромоглись зрозуміти сутність загальних суджень. Тому треба спробувати узгодати природу з нашими знаннями. Кант відштовхувався від суб'єкту, структури його розуму і намагався зрозуміти природу (об'єкт). Цей шлях він звав коперніканським переворотом в філософії [11].

Теорії пізнання присвячена найбільш відома праця мислителя - "Критика чистого розуму" (1781 р.). Досягненням Канта є те, що йому вдалось вийти за межі суб'єкта, окремого індивіда з психологічними особливостями і дослідити знання таким, яким воно склалось в наукових системах. Основні питання, що розглянуті Кантом в "Критиці чистого розуму", так і формулюються як можливі: математика, природознавство, метафізика, що набула статусу науки. Що надає загального та необхідного характеру їх положенням? Разом з раціоналістами Кант визнавав, що в досліді нам не дається знання загальності та необхідності. Так, загальне судження "всі явища мають причину" принципово не може бути перевірено на досвіді, ми ніколи не зможемо дослідити всі явища. Звідки ж переконаність в істинності? Де джерело загальності? На думку Канта, загальність нашому знанню надають апріорні форми чуттєвості (простір і час), і розуму (причина, субстанція і т.п.) [10].

Простір, час, причинність та інші категорії він вважав суб'єктивними формами, які привносяться в природу розумом, а наше знання виникає з досвіду, хоч існують "речі в собі", які не залежать від нашої свідомості. Ці речі викликають у нас почуття, що через категорії стають науковим знанням. Таким чином, знання є наслідком взаємодії апріорних форм та матеріалу відчуттів.

Подолавши протилежність емпіризму і раціоналізму, Кант зробив висновок, що пусті форми та ідеї, які не базуються на дослідних даних, не можуть претендувати на звання науки. Метафізика, що виходить з чистих ідей, призводить до суперечливих висновків: з однаковим успіхом можна довести, що світ конечний і безконечний; що людина вільна і строго детермінована в своїх вчинках. Тому метафізика, як наука про світ, - неможливі. Вона можлива лише як "критика розуму", т.т., гносеологія. Кант, за суттю, вперше в історії філософії дослідив роль категорій в процесі духовного освоєння людиною оточуючого світу. І хоча філософ надавав їм апріорного характеру, аналіз активної синтетичної функції категорій в пізнанні заслуговує на увагу [10].

Свою філософську систему Кант визначив трансцендентальним ідеалізмом (лат. той, хто виходить за межі, непізнаними). Концепція трансцендентальної свідомості виводила за межі суб'єкта, як окремого індивіда. Кант підкреслював, що дійсним суб'єктом пізнання є не індивідуальне "емпіричне я", а суб'єкт взагалі, трансцендентальний суб'єкт, що знаходиться в основі індивідуального "я". Канту не вдалось подолати до кінця психологізму, досліджуючи свідомість окремого індивіда, а не свідомість як культурно-історичне явище. Звідси його апріоризм. Філософ виголосив "речі в собі" непізнаними, але те, що не дано теоретичному розуму (т.т. пізнанню), підвладне практичному розуму (т.т. практиці), стверджував він в праці "Критика практичного розуму" (1788) [13].

Практичний розум має справу з реальними речами. Кант першим з мислителів нового часу поставив проблему співвідношення практики і пізнання. Незважаючи на те, що це співвідношення подано як співвідношення двох зовнішніх сторін, двох окремих суб'єктів пізнаючого і "воліючого" (від волі); Сама постановка проблеми була оригінальною і мала значення для всього розвитку німецької класичної філософії. Кант зазначав первинність практичного розуму по відношенню до теоретичного. Як ідеаліст, він схибив, звівши практику до практичного розуму, до моралі, до проблем свободи.

В етиці Кант запропонував ідею про категоричний імператив - головне правило поведінки. Категоричний імператив говорить: роби так, щоб правило твоєї поведінки могло стати правилом для всіх. Кант був формалістом в моралі. Він гостро протиставляв обов'язок і інтереси особистості, і лише вчинок, що витікає з обов'язку, мислитель вважав моральним. Якщо .ж до вчинку приєднується якийсь інтерес, то він вже Не є моральним. Оскільки ця категорія діє в сім'ї, в колективах, де відношення між людьми завжди пов'язані з якимось інтересом, то людина не може іменуватись моральною [17].

Філософія І.Канта суперечлива, її критикували з обох боків. Матеріалісти критикували Канта за агностицизм, за тезу про незнанність "речей в собі". Суб'єктивні ідеалісти за існування речей поза нашою свідомістю. До досягнень Канта в філософії відносять дослідження діалектики розуму. Він показав, що суперечності, в які впадає розум, намагаючись судити про світ - це не просто помилки. Вони коріняться в самих поняттях розуму, таких, як конечне і безконечне, свобода і необхідність. З антиномій розуму і розпочалось дослідження діалектики, яке було продовжене в філософії Г.Гегеля.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
"Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі