Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow "Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі

Передумови формування світогляду філософа

Імануіла Канта прийнято називати "засновником класичної німецкої філософії". Дійсно, майже всі види класичного та сучасного філософствовання так або інакше опираються на його творчість. Його праці поклали початок знаменній традиції в європейському духовному розвитку. Її сутність полягає в тому, що кожний подальший крок вперед роздивляється як переосмислення накопиченного творчого багатства, яке дбайливо зберігається, але не перетворюється на фетіш. Канта зрівнюють з Сократом, бо його філософія людяна. Давньогрецький вчений вперше в історії філософії відійшов від всесвіту занявся вивченням людської природи. Для Канта проблема людини знаходиться на першому місці. Він не забуває про всесвіт, але головна тема для нього - людина. Він розмірковує про закони буття та свідомості тільки з однією метою: щоб людина стала більш людяною. Ідеї Канта підверглися трансформації, але продовжують існувати. Особливо актуально вони звучать на даному етапі розвитку суспільства - в період гуманизації всієї науки, в тому числі і філософії. Вивчення філосософської спадщини Канта ускладнюється різноманітністю джерел про його життя та творчість. Для того щоб отримати точне уявлення про характер, звички філософа, важливо вивчити свідоцтва його сучасників, які збереглися до нашого часу.

Існує традиційне поділення творчого шляху І. Канта на два періоди. Перший з них - так званий "докритичний" або "догматичний". В цей період філософ займався головним чином загальнонауковими проблемами та висунув низку важливих гіпотез, в тому числі "небулярну"космогоничну гіпотезу, згідно якій виникнення та еволюція сонячної системи виводиться з існування "первісної туманності". В цей же час філософ видвинув припущення про існування великого всесвіту галактик за межами нашої галактики, розвив вчення про сповільнння добового обертання Землі внаслідок приливів і вчення про відносність руху та спокою. В філософських творах цього періоду Кант намагається обгрунтувати ідею цілком досконалого світу та, на основі вивчення робіт Лейбніца, провести розрізнення між реальним та логічним обгрунтуванням. Свій стан в ці роки сам Кант називав "догматичним сном". Він мислить як догматик, перебільшуючи роль формально-дедуктивних методів мислення, порівняно з досвідним знанням. Другий етап - так званий "критичний". В роботах цього періоду послідовно викладалися: "критична теорія пізнання", етика, естетика, та вчення про целесообразність природи. Головна увага філософа зосередилась на критичному аналізі пізнавальних здібностей людини, на розробці відповідних теорій пізнання. Під впливом скептицизму та емпіризму Юма, Кант ввів в філософію поняття про заперечні величини, осміяв захоплення містикою та баченням духів. В цей період він приділяє велике значення використанню в філософії досвідного знання [6].

Імануіл Кант народився 22 квітня 1724 року в місті Кенигсбергі в сім?ї шорника Іогана Георга Канта. В 1730 році Кант вступив до початкової школи, а в 1732 - до державної церковної гімназії. Дякуючи природним здібностям та старанню, Кант не дивлячись на слабке здоров'я, був одним з найкращих учнів гімназії. Його батьки хотіли, щоб він став священником, але під впливом викладача латині Генденрейха Кант зацікавився античною поезією, філологією та зовсім не цікавився зовнішніми проявами релігійного культу [5].

Восені 1740 року Кант вступив до Кенігзберського університету. Досі не відомо, на якому факультеті він навчався. Перші біографи Канта вважали, що він вибрав теологію, однак, проаналізувавши перелік предметів, яким майбутній філософ приділяв найбільшу увагу, можна зробити висновок, що він, можливо, навчався на медичному факультеті. Гімназичне зацікавлення філологією змінилося інтересом до фізики та філософії. Великий вплив на становлення Канта в цей період мав професор Мартін Кнутцен. Від його молода людина вперше почула ім'я Н'ютона та під його керівництвом на четвертому році навчання прийнялася за першу самостійну працю по фізикі. Першу свою роботу Кант писав три роки - з 1743 по 1746 рік. Ця праця представляла собою намагання виступити арбітром в спорі картезианців та лейбниціанців про вимірювання кінетичної енергії [3].

В 1747 році, не захистивши магістерську дисертацію, Кант вперше покидає Кенигсберг. Однак його мандрівка обмежується Східною Прусією. В глухій провінції філософ пробує себе в ролі домашнього вчителя. В цей період Кант написав рукопис по астрономії "Космогонія або намагання пояснити походження миротворення, створення небесних тіл та причини їх руху загальними законами розвитку матерії відповідно до теорії Ньютона". Стаття була опублікована лише в 1754 році, після повернення Канта до Кенигсбергу. Пізніше, в кінці літа 1754 року, Кант публікує другу статтю, присвячену також питанням космогонії, - "Питання в тому, стариться чи Земля з фізичної точки зору". Ці дві статті були як би прелюдією до космогонічного трактату, який був написаний пізніше [3].

До кінця 1755 року Кант вже був автором двох статей та двох трактатів з питань космогонії, приобрів деякий авторитет у вчених колах Прусії, однак все ще числився студентом, або, точніше, кандидатом (так в Німеччині назвалися особи, які прослухали курс лекцій, але не закінчили належним чином свою освіту). Замислюючись над майбутнім, Кант бачив себе університетським викладачем. 17 квітня 1755 року Кант подає на філософський факультет магістерську дисертацію "Про вогонь" та через чотири тижні складає магістерський іспит. Однак, для того щоб отримати право читати лекції, Канту потрібно пройти габілітацію (так називався захист дисертації на публічному диспуті). Нова дисертація Канта називалася: "Нове освітлення перших принципів метафізичного пізнання". Захистивши її вчений получає звання приват-доцента, тобто позаштатного викладача, працю якого оплачували сами студенти.

В грудні 1758 року помер професор філософії Кіпке. На вільне місце з'явилося п'ять претендентів. Серед них був і Кант, але питання про вакансію було вирішено не на його користь. В цей період почався поступовий перехід Канта до другого етапу його творчості. Через багато років філософ назве свій стан в магістерські роки "догматичним сном". Він заборонить користуватися своїми першими працями, в яких він обгрунтовував ідею повної досконалості нашого світу, висловлював думку про те, що сама по собі людина нічого не варта, а як будь-яка окрема істота, може існувати лише на благо цілого. Вочевидь, що подібні твердження суперечать ідеї: "Людина є мета сама по собі", яку він розвивав в наступні роки [8].

1762 рік був переломним для філософа. Прийнято вважати, що найважливішу роль в нових пошуках Канта, які в подальшому привели до создання його критичної філософії, відіграло знайомство з творчістю Жан-Жака Руссо. Руссо став для Канта, за зізнанням останнього "другим Ньютоном". Якщо під впливом ньютоновських формул філософ сформулював свої погляди на всесвіт, устрій сонячної системи, світ в цілому, то парадокси Руссо допомогли йому зазирнути до потаємних місць людської души. Окрім Руссо, Кант називав ще й Давида Юма в якості філософа, який "допоміг йому прокинутися від догматичного сну". Руссо вплинув на Канта як людину та мораліста, Юм підштовхнув його до нових теоретико-пізнавальних пошуків, перегляду метафізичних догм, формуванню нової теорії пізнання.

В 1764 році Канту виповнилося сорок років. Він відомий, його цінують та поважають. Ламберт та Мендельсон звертаються до нього з пропозицією вступити в наукову переписку, і Кант приймає її. Лекції користуються успіхом, аудиторія завжди переповнена, і деякі курси він передовіряє своїм учням. Книги добре розходяться, а написані в 1762 році "Спостереження над почуттям возвишеного та прекрасного" принесли йому славу модного автора. Але він все ще приват-доцент, який не получає грошей від університету. В Берліні розуміють цю ситуацію. В серпні 1764 року з міністерства юстиції, до відома якого відносилась освіта, поступає пропозиція зайняти місце професора поезії та красномовства, яке пустовало в Кенігсберзі вже два роки. Кант відмовився. В нього була мета і він йшов до неї прямим шляхом. Відмову оцінили. Спеціальним рескриптом короля було обіцяно "доцента Канта висунути при першій можливості" [8].

В кінці 60-х років XVIII сторіччя Кант стає відомим не тільки в Прусії. В 1769 році професор Хаузен з міста Галле хотів видати "Біографії відомих філософів та істориків XVIII сторіччя в Німеччіні та за її межами". Кант включений до збірника, і автор звертається до нього за необхідними матеріалами. Майже одночасно приходить запрошення на роботу до Ерлагену. Куратор місцевого університету пропонує Канту зайняти кафедру теоретичної філософії. Кант відмовляється. Нарешті 31 березня 1770 року мрія Канта здійснилася. Спеціальним указом короля він був призначений ординарним професором логіки та метафізики. Філософу потрібно було виконати ще одну справу, без якої призначення було недійсним: необхідно захистити професорську дисертацію. В цій дисертації був зафіксований новий "переворот" в поглядах, що здійснився, за словами автора, рік тому. На зміну емпіричний, доходившій до скептицизму позиції прийшов своєрідний дуалізм в поглядах. Канта вже не хвилює питання, які данні органів чуття пов'язані з інтелектом, він розвів в різні сторони ці два вида духовної діяльності. "Витоки всіх наших уявлень,- говориться в праці,- або чутливість, або розум. Світ, що вивчається як феномен, існує в часі та просторі. Але час та простір не є дещо само по собі існуюче, це лише суб'єктивні умови, які властиві людському розуму для координації між собою чутливо сприймаємих предметів. Ще не так давно Кант закликав науку спиратися виключно на досвід, тепер в нього інша турбота - застерегти її від переоцінки досвіду. В листі до Ламберта, яке супроводжувало подарований екзмпляр дисертації, Кант пропонує запровадити спеціальну дісципліну - "загальну феноменологію" з завданням окреслити межі чуттєвого пізнання, щоб не переносити його на предмети "чистого розуму". Подаровані екземпляри дисертації також були вручені Мендельсону і прославившему себе роботами з філософії мистецтва Зульцеру. Дуже швидко прийшли три листа в відповідь. Кант не відповів на жодне з них. Кожне ставило перед ним проблеми, наводило на роздуми, поки що безрезультатні. Через чотирнадцять місяців він пише свому берлінському другу Марку Герцу і просить його принести вибачення Ламберту, Мендельсону та Зульцеру. В цьому листі вже є дещо більше ніж констатація факту, що треба ще розмірковувати над власними ідеями. Дату цього листа (21 лютого 1772 року) прийнято вважати днем народження головної філософської праці Канта. Її перша назва була: "Межи чутливості і розуму", але вже в першому варіанті тексту виникає вислів "критика чистого розуму". Майбутня книга, як вважає Кант, повинна дати "ключ до таємниці всієї метафізики".

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 
СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
"Категоричний імператив" І. Канта і проблема моралі