Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow Антична філософія історії

Основні особливості античної філософії

Виділимо деякі загальні ознаки, характерні для всієї Античної філософії.

Антична філософія відрізняється розмаїтістю шкіл, напрямків, проблем. Це багатоцвіття обумовлене культурно-історичним середовищем. Античне суспільство - це рабовласницька демократія з досить високим ступенем свободи особи, а там, де свобода - там різноманіття і прогрес. Рабовласницьке суспільство - це суспільство, у якому здійснювався третій великий поділ праці - відділення розумової праці від фізичної. Наслідком цього був зліт духовної культури і, зокрема, розквіт філософії. Не випадково говорять: "Стародавні греки придумали все"; тому вивчення Античної філософії буде завжди актуальним.

Істотною ознакою Античної філософії є її зв'язок з міфологією. Філософія поступово виділяється з міфології, відбувається рух від міфу до логосу. Вплив міфологічного світогляду проявляється в особливостях стилю античних філософів: часте звертання до образів, до метафор, до притчі, до поезії, до діалогу. В грецькій міфології Всесвіт виникає в жарких обіймах богів і богинь, які самі - живе уособлення сил природи: землі і неба (Гея і Уран), земних надр (Тартар) і сяючого дня (Гомера), шумного моря Понта і глибокого Океану. Всесвіт виникає з деякої єдності (Хаос) і управляється єдиним принципом (солодко-млосний Ерос або Майора - доля). В філософії цій картині надається раціональна форма і все різноманіття світу виводиться з єдиного організуючого принципу: у Геракліта це живий вогонь, Логос, у піфагорійців - музична гармонія небесних сфер, у Емпедокла - Любов і Ворожнеча. Від міфології античні філософи успадкували художньо-естетичне сприйняття світу.

Філософія в давні часи була осередком всього наукового знання. Наука ще не звертається до дослідно-експериментальної методології, користуючись, як і філософія, умоглядними методами осягнення істини.

Наприклад, Тит Лукрецій Кар у своїй знаменитій поемі "Про природу речей", користуючись методом аналогії і поетичної метафори, так доводить атомарну побудову світу: Це перед нами завжди і на наших очах відбувається От подивися: щораз, коли сонячне світло проникає в наші житла і морок прорізає своїми променями Безліч маленьких тіл у порожнечі ти побачиш, миготячи, Мечуться назад і вперед у променистому сяйві світла; Начебто у вічній боротьбі вони б'ються в боях і битвах У сутички кидаються раптом по загонах, не знаючи спокою Або сходячись, або знову безперервно знову розлітаючись Можеш із цього ти усвідомити собі, як невпинно, Першооснови речей у порожнечі неосяжній метуться.

Космоцентризм - головна відмінна риса античної філософії. Світ представляється як вічний, живий, який розвивається, є розумним, одухотвореним, самодостатнім Космосом. Небозвід був для древніх вічною красою, абсолютним розумом, самим божеством. Цицерон, наприклад, приводить такий текст Арістотеля: "Якби існували такі люди, які б завжди жили під землею в гарних яскраво освітлених житлах, прикрашених статуями і картинами, були забезпечені вдосталь усім, що вважається необхідним для щастя, якби ці підземні люди ніколи не виходили на поверхню землі, а тільки по слухах знали, що є якісь могутні боги, далі, якби в якийсь час земля розверзлась, і вони, ці люди, змогли зі своїх підземних жител вийти на світло в ті місця, де ми живемо; і отут вони раптово побачили б землю і моря, і небо, і громади хмар, відчули б силу вітрів, глянули б на сонце і пізнали б як його велич і красу, так і його силу, як воно, розливши своє світло по всьому небу, утворить день, а з настанням ночі вони побачили б небо, все засіяне і прикрашене зірками; вони побачили б, як всі ці світила сходять і заходять і помітили незмінність і постійність цих шляхів протягом всієї вічності, то, побачивши все це, люди, які вийшли з під землі, звичайно, вирішили б і що боги існують і що все велике, що їм відкрилося, саме боги і створили"1. Людина - космічна істота, мікрокосмос - повинен наслідувати рух небесних тіл "... через сприйняття гармоній і круговоротів світу виправити круговороти у власній голові... інакше кажучи, домогтися, щоб те що споглядає, як і вимагає початкова його природа, стало подібно тому що за яким споглядають...".

Для античної філософії характерний розвиток діалектики. Древні помітили мінливість, рухливість, суперечливість самого світу (натурфілософія): "Це космос, той же самий для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, мірами що розпалюється і мірами загасаючим"3, а також суперечливість, мінливість нашого пізнання - звідси діалоговий характер давньої філософії.

Герцен О.І. в "Листах про вивчення природи" звертає увагу на таку особливість античної філософії як її зв'язок з життям: "Тоді наука черпала з життя і негайно поринала в нього. Діяльність філософа в Греції не обмежувалося школою, у стінах якої можуть цілі століття тривати суперечки, до того, коли хто-небудь почує їх за стіною, - там філософ був здебільшого вчитель народу, тим хто дає йому раду: Емпедоклу і Геракліту пропонували корону; Зенон загинув в героїчній боротьбі; повага до Піфагора доходила до поклоніння; Перикл ходив по площі афінській зі своєю дружиною, благаючи прощення Анаксагору; Пилип Македонський благословляв долю, за те, що його син народився в часи Арістотеля; Платона афіняни назвали божественним"4.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 
СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Антична філософія історії