Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow "Кінець історії" у концепції Ф. Фукуями та його критика

Критика ідей Ф. Фукуями

Критика на «Кінець історії та останню людину» була ще більшою ніж на однойменну статтю. Деяких критики висловлювали свою незгоду із самою концепцією ліберальної демократії. Наприклад, Жак Дерріда, що обурювався благоговінням прихильниками концепції Фукуями гегемонією ліберальної демократії. На його думку ліберальна демократія усвідомила себе як ідеал людської історії, а не як насильство, нерівність, відчуження, голод, і відповідно - економічний гніт пригоноблених. Дерріда не вітає настання «кінця історії» стверджуючи, що ніякий рівень прогресу не дозволяє ігнорувати того, що ніколи раніше, в абсолютних цифрах, так багато чоловіків, жінок і дітей не були підкорені, знищені або голодували на землі [11, 89 - 94].

Для Дерріди праця Фукуями це: «Nota bene певних моментів з Кожева […] Насправді, хоча в цілому ця книга, написана в традиції Лео Штрауса, підхопленою Алланом Блумом, уявляє собою шкільну вправу молодого, старанного, але запізнілого читача Кожева» [11, 85 - 86]. Дерріда називає книгу Фукуями «новим Євангелієм», пояснюючи це тому, що «книга претендує на те, щоб дати «позитивну відповідь» на питання, правомірність і формулювання якого самі ніколи не піддавалися сумнівам» [11, 86].

Утім такі марксисти як Перрі Андерсон були серед найзапекліших критиків Фукуями. Окрім вказівок на те, що капіталістичні демократії як і раніше являють собою бідність, расову напруженість, марксисти також відкидають залежність Фукуями від Гегеля. У той же час марксисти згодні з твердженням Фукуями про те, що капіталістична демократія є кінцем історії, вони підтримують ідею, що «кінець історії» складатиметься з перемоги демократії: комунізм марксистського типу та обов'язково форми прямої демократії. П. Андерсон говорить про працю Фукуями, що таємницею «філософської мудрості став екзотеричний образ епохи», а в якості аргументів Фукуяма прискорився з допомоги ЗМІ.

Критикує концепцію Фукуями і згадуваний вище Д.Белл, зазначаючи, що «У словосполученні «кінець історії» безладно перемішані різні поняття […] Хоча тут і міститься реверанс у сторону Г. Гегеля, він не відповідає в точності специфічному гегелівському формулюванню, відповідно до якого «кінець історії» означав, на політичному рівні, злиття Держави і Суспільства та подолання розділення, що було привнесено буржуазним способом життя». Д. Белл продовжує трактувати Гегеля говорячи, що «на соціально-економічному рівні «кінець необхідності» означав подолання дефіциту і світ, де достаток робить людину «вільною» [9, 139].

Особливої критики зазнала концепція Фукуями після подій 11 вересня та подальшої війни Заходу про радикального політичного ісламу, в нагоді тут став Гантінгтон із його «зіткненням цивілізацій». Незадовго після теракту Фукуяма писав у Australian, що вважає, що врешті-решт буде правим: «сучасність - потужний вантажний потяг, що не пустити під укіс недавніми подіями, якими б болючими і безпрецедентними вони не були». Фукуяма традиційно додає, що «Ми залишаємося в кінці історії, тому що залишається тільки одна система, яка продовжує домінувати у світовій політиці, - система ліберально-демократичного Заходу» [30].

В 2008 році у Washington Post Фукуяма писав: «Єдиний реальний конкурент демократії в сфері ідей сьогодні радикальний ісламізм. Справді, однією із найнебезпечніших національних держав у світі сьогодні є Іран, у віданні екстремістських шиїтських мулл. Але […] сунітський радикалізм був напрочуд неефективним в справі отримання контролю над державою-нацією, через його схильність пожирати своїх власних потенційних прихильників. Деякі мусульмани звертають увагу на Усаму бен Ладена […] але привабливість цього виду середньовічного ісламізму строго обмежена» [32].

Фукуяма відповідав на негативні рецензії тим, що вказував на те, що в більшості випадків негативна реакція зумовлена нерозумінням його концепції, або просто неуважним читанням книги [31].

Проте подальші публікації Фукуями свідчать, що він переглянув деякі свої позиції. Ідея Гегеля і Кожева про «визнання» як рушійну силу історії була відкинута Фукуямою і він став розглядати ліберальну демократію як побічний ефект модернізації. Вже у пізній своїй книзі «Америка на роздоріжжі» заявляючи, що читачі сприйняли «Кінець історії та останню людину» як спробу обґрунтувати, що у всіх людей у світі існує тяга до свободи, яка неминуче приведе їх до ліберальної демократії, але це не правильно. Книга модернізацію, універсальним є бажання жити в сучасному світі, а не в ліберальній демократії. Успішна економічна модернізація вимагала участі в політичному житті, появи середнього класу, свідомих власників із високого рівня освітою. Ліберальна демократія - це лише побічний результат модернізації [17, 79].

Фукуяма вже не говорить про початково властиву людині спрагу «визнання», що на думку Перрі Андерсона, є профанацією головної ідеї фукуямівського «кінця історії» [23].

У 2014 році, з нагоди 25-ї річниці публікації «Кінця історії?», Фукуяма написав колонку в The Wall Street Journal знову оновлюючи свою гіпотезу. На його думку, досі ліберальна демократія ще не зіштовхнулася з реальним конкурентом зі сторони авторитаризму у сфері ідей. Тим не менш сьогоднішній Фукуяма менш ідеалістичний, ніж за часів 1989-1991 років. «Помаранчева революція» та «Арабська весна» не стали проривом демократичних ідей на цих теренах, також від демократії відвернулися в Таїланді, Туреччині та Нікарагуа, що, на думку політолога, є результатом нездатності урядам цих держав задовольнити вимоги людей: особисту безпеку і економічне зростання. Хоча він вважає, що економічне зростання і поліпшення політики урядів та діяльність громадянських інститутів ще не гарантують, що всі країни «можуть втриматися на цьому ескалаторі».

Корупція і клановий капіталізм руйнують свободу і економічну можливість навіть у Сполучених штатах. Тим не менш, Фукуяма висловлює упевненість, що «сила демократичного ідеалу залишається величезною».

Деякі радикали на Близькому Сході можуть мріяти про відновлення халіфату, але це не вибір переважної більшості людей, що живуть в мусульманських країнах. Єдина система, що здавалося б, взагалі могла би конкурувати з ліберальною демократією - це так звана «китайська модель», яка синтезує авторитарний уряд із частково ринковою економікою та високим рівнем технократичної та технологічної компетенції [19, 29].

Отже, «кінець історії» Фукуяма, як і більшість його попередників, зводить до кінця ідеології, що боролися за політичне й соціальне панування: «Людство наближається до кінця тисячоліття, і кризи-близнюки авторитаризму і соціалістичного централізованого планування залишили на рингу змагання потенційно універсальних ідеологій тільки одного учасника: ліберальну демократію, вчення про особисту свободу і суверенітет народу» [19, 84 - 85].

Кінець ідеологій збігається з кінцем боротьби систем. Властива ліберальної демократії форма правління і характерні для неї юридичні основоположні правила не підлягають поліпшенню, вони є формою «гомогенної ліберальної універсальної держави». Перемога ліберальної держави прямо пов'язана з «привабливістю» і «життєвою силою» ринкової економіки. Остаточні ідеали Французької революції під гаслом «прав людини», поєднуються разом: лібералізм, демократія, правова держава, ринкова економіка і громадянське суспільство. Внутрішня соціальна структура держави є егалітарною, наявні соціальні відмінності та протиріччя зводяться до мінімуму. Для роздумів Фукуями про світову історію характерне розуміння цього процесу як необхідного, майже закономірного і автоматичного прояву прогресу. Мета його прокламації полягає у тому, щоб розкрити механізм, що лежить в основі цього прогресу. Цей механізм Фукуяма пов'язує, по суті, за допомоги науки і техніки, раціоналізації буття та з формуванням капіталістичної економіки. Засвоюючи гегелівське поняття боротьби за визнання, Фукуяма вважає, що він усвідомив сили, що призвели до утворення політичної демократії. Розвиваючи концепцію Гегеля, він постулює органічну потребу індивіда в «гордості власної цінністю» [19, 101 - 124].

Фукуямівське трактування боротьби за визнання не обмежується, протистоянням пана і раба, націлене радше на досягнення загального балансу історії. Саме ліберальна демократія дає найбільші можливості для реалізації цієї потреби. Таким чином, демократія і лібералізм є загальнолюдськими цінностями. Класові протистояння повністю переборені історичною формою. Лібералізм не стикався більше з чимось, що фундаментально ставили б під загрозу його власне існування. Щоправда Фукуяма згадує про небезпеку, яку несуть з собою релігійні та національні ідеології, але великого значення він цієї небезпеки не надає. Для багатьох - це є явним недоліком концепції Фукуями.

Варто згадати про гарвардського викладача Фукуями - Самуеля Гантінгтона та його теорію «зіткнення цивілізацій» (Цікаво, що однойменна праця Гантінгтона теж мала прев'ю у вигляді статті «Зіткнення цивілізацій?»). Резонанс від статті Гантінтона у 1993 році був не менший ніж від Фукуями свого часу [21, 7].

На думку Гантінгтона у сучасному світі «основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка [...] переважні джерела конфліктів будуть визначатися культурою. Нація-держава залишиться головною дійовою особою в міжнародних справах, але найбільш значущі конфлікти глобальної політики будуть розгортатися між націями і групами, що належать до різних цивілізацій».

Протягом історії головними дійовими особами були саме цивілізації, нації-держави стали такими тільки в період останніх 200 років. Тойнбі виділяв 21 цивілізацію, лише деякі з них, на думку Гантінгтона продовжують існувати і сьогодні. До яких від відносить: західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуїстську, православно-слов'янську, латиноамериканську та африканську цивілізації.

Конфлікти майбутнього будуть саме цивілізаціними тому, що: по-перше, відмінності між цивілізаціями найбільш істотні, цивілізації по-різному дивляться на відносини між Богом і людиною, індивідом і групою, батьками і дітьми, чоловіком і дружиною тощо., по-друге, світ стає більш тісним, відбувається посилена взаємодія між народами різних цивілізацій, зростання цивілізаційного самосвідомості, поглиблення розуміння відмінностей між цивілізаціями. «Північно-африканська імміграція до Франції викликала у французів вороже ставлення, і в той же час зміцнила доброзичливість до інших іммігрантів - "добропорядних католиків і європейців з Польщі"» І, по-третє, культурні особливості та відмінності більш консервативні, ніж економічні та політичні, і внаслідок цього їх складніше вирішити або звести до компромісу. «У колишньому Радянському Союзі комуністи можуть стати демократами, багаті перетворитися на бідних, а бідняки - в багатіїв, але росіяни при всьому бажанні не зможуть стати естонцями, а азербайджанці - вірменами. У класових та ідеологічних конфліктах ключовим було питання: «На чиєму ти боці?» І людина могла вибирати - на чиєму вона боці[...] У конфлікті ж цивілізацій питання ставиться інакше: «Хто ти такий?» [20, 21].

Сила концепції «кінця історії», як він представлений Фукуямою, полягає у здатності каналізувати колективні очікування і задавати вектор докладання зусиль. При цьому демократія і права людини - не ідеали, за якими слід звіряти всяку соціальну і політичну дійсність, а щось вже втілене в ліберальних державах. Тобто ідеал не тільки досяжний, але вже в ряді країн досягнутий. Такий підхід симпатичний багатьом, особливо на Заході.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
"Кінець історії" у концепції Ф. Фукуями та його критика