Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Экономика arrow Бразилія у латиноамериканській системі міжнародних відносин

Бразилія у латиноамериканській системі міжнародних відносин


З утворенням багатополярного світу міжамериканська система міжнародних відносин зазнала значних змін. Із втратою США лідерських позицій у ЛАКб у регіоні утворився вакуум, який почали заповнювати нові актори. У даній статті досліджено появу нового регіонального лідера - Бразилії, яка обрала курс на здобуття лідерства у Південній Америці та на підвищення своє міжнародної ваги у світі. Метою дослідження є з'ясування ролі Бразилії у латиноамериканській системі міжнародних відносин та аналіз основних важелів впливу даної держави. Вивчається ефективність та доцільність зовнішньополітичних ініціатив Бразилії ХХІ століття. Проаналізовано еволюцію зовнішньої політики за президентства Лулада Сілви та Ділми Русефф та засоби забезпечення її успішності. В умовах формування позитивного іміджу Бразилії на регіональному та міжнародному рівнях у Бразилії є багато шансів отримати відгук своїм ініціативам у Південній Америцій та забезпечити стабільне місце великої держави у світі. Сучасні процеси формування мультиполярної системи міжнародних відносин супроводжуються незмінним зростанням у світовій політиці та економіці ролінових держав - регіональних лідерів.

Однією з таких провідних держав-лідерів сьогодні виступає Бразилія, яку ще називають “латиноамериканським гігантом”. Про це свідчить підвищена міжнародна активність Бразилії та її активна участь у регіональних і міжнародних альянсах. Сьогодні Бразилія належить до “двадцятки” провідних економік світу, виступає вагомим чинником формування мультиполярного світового порядку. Відтак дослідження зовнішньої політики Бразилії та її ролі в латиноамериканській системі міжнародних відносинах, на нашу думку, є вкрай актуальною.

Актуальність теми обумовлена також і тим, що вона поки що не знайшла глибокого вивчення в українській політологічній думці.

Зовнішня політика Бразилії відображена в роботах таких вітчизняних дослідників як: Ю. Богаєвський, П. Ігнатьєв, В. Кириченко, К. Радченко, Ю. Сафіулін, М. Сурков. Більш поглиблено зовнішню політику Бразилії відображено у працях російських дослідників, зокрема таких, як: В. Давидов, Б. Мартинов, П. Яковлєв, М. Хван та ін.

У запропонованій нами статті поставлено завдання визначити місце і роль Бразилії у латиноамериканській системі міжнародних відносин, а також проаналізувати головні важелі впливу та інструменти, що використовує ця держава для досягнення своїх цілей. З цього приводу відзначимо, що у Латинській Америці на регіональний порядок наразі одночасно і різною мірою впливає ряд держав, основними серед яких є США, Бразилія, Аргентина та Чилі. У даній статті ми обмежимось лише аналізом діяльності Бразилії у напрямку закріплення своїх лідерських позицій.

Так, за словами екс-міністра закордонних справ Бразилії, Селсу Аморіма, Бразилія “не є малою державою. Вона не веде і не буде вести внутрішню політику малої держави”. Бразилія є державою, яка розвивається найбільш динамічно у згаданому регіоні. Вона є найбільшою державою Південної Америки (47,5% площі Південної Америки), довжина сухопутних кордонів становить біля 16000 км.

Бразилія володіє великими демографічними ресурсами - більше 202,033 мільйона мешканців (станом на 1.07.2014).

Саме відносна політична стабільність, на противагу неспокою, переворотам у інших латиноамериканських державах, та більш-менш стабільний економічний розвиток сприяють подальшому закріпленню домінуючої ролі у Латинській Америці. Багаті ресурси і значна територія перетворили країну у найбільшого експортера в регіоні, зокрема в агарному секторі Бразилія вважається “світовою фермою” після росту продажу сільськогосподарської продукції з дванадцятого до п'ятого місця. У Бразилії добре розвинута гірська промисловість, виробництво та сфера послуг. Країна є одним із найбільших світових виробників гідро електроенергії та біопального, займає шосте місце у світі за виробництвом автомобілів та третє місце за випусками середньо магістральних пасажирських літаків (корпорація “Ембраєр”). Незважаючи на великий відсоток бідності та безробіття, економіка Бразилії одна з найбільш розвинутих неочікуваним приростом 3-4% у рік. Крім того, у перше десятиліття ХХ століття Бразилії вдалося подолати крайню бідність: 20,5 мільйонів та 30 мільйонів бразильців поповнили середній клас держави. Бразилія зменшила свій зовнішній борг та погасила свій борг перед МВФ. З 2008 р. Бразилія стала зовнішнім кредитором (економіці було присвоєно інвестиційний статус). Незважаючи на світову економічну кризу (2008-2009 рр.), економіка Бразилії почала швидко відновлюватися і вже в 2010 р. темпи росту ВВП налагодилися. Сьогодні ВВП Бразилії - 2,247 трлн. дол. (2013 р.).

Соціальна політика Бразилії названа ООН взірцем ефективної політики по боротьбі з бідністю. Програма “Болса Фамілія”, започаткована Лулода Сілвою, передбачає витрачання 1% ВНП. Це сприяє покращенню становища щонайменше 25 млн. бразильців. Крім того, уряд да Сілви розпочав широку програму “Голоду - Ні!”, найважливішими елементами якої є електрифікація віддалених регіонів, відкриття продовольчих складів, створення продовольчих магазинів, де встановлені занижені ціни на продукцію, будівництво цистерн для води у посушливих районах, організація заходів купівлі продуктів у малих фермерів, які неспроможні конкурувати з великими виробниками. Бразилія також розпочала боротьбу з великими землевласниками, виділяючи землю безземельним селянам, а також взяла курс на збереження тропічних лісів та контроль над браконьєрами (за деревиною). Істотне значення для країни має енергетична політика. Наприклад, у 2007 р. у Бразилії відбулось відкриття нафтового родовища, запаси якого оцінюються у близько 5-8 млрд. барелів. Нові поклади нафти було також знайдено в 2011 р. корпорацією “Петробрас” - нафтовий пласт Каріоку. Це зміщує Бразилію на другу позицію після Венесуели за обсягами нафтових запасів. Бразилія є також лідером по виробництву та експорту етанолу (у Західній півкулі тільки Бразилія, США й Колумбія займаються цим). В цілому все це сприяє соціальній та політичній стабільності Бразилії і таким чином це забезпечує її лідерським якостям і на континенті.

Активна спрямованість країни у глобальний політичний та торгово-економічний простір є новим феноменом, який став можливим завдяки великим внутрішньодержавним трансформаціям, які були здійснені протягом останніх двадцяти років. Важливим кроком стали політичні зміни, які сприяли модернізації різних сфер Бразилії та уможливили її участь у формування нової архітектури міжнародних відносин та міжнародних економічних відносин.

Бразилія активно диверсифікує свою зовнішню політику, зміцнюючи свій вплив не лише у регіоні, а й у світі. Це відбувається шляхом протидії поширенню впливу США у Південній півкулі, за допомогою розвитку відносин по лінії “Південь-Південь”, активною участю в БРІКС, стратегічним партнерством із ЄС, створенням ІБСА тощо.

Свої прагнення до лідерства Бразилія реалізує, позиціонуючи себе виразником інтересів країн Південної Америки та часто всіх країн, що розвиваються. Бразилія, яка розпочала цей курс ще з 1990-х років через заснування та розвиток МЕРКОСУР, продовжує його сьогодні також за допомогою протидії АЛКА. Чіткою рисою зовнішньої політики Бразилії є прагнення самоствердитися на глобальному рівні та її амбівалентність по відношенню до Сполучених Штатів, також відображається на регіональній політиці. Про зростання ролі Бразилії свідчить її участь у в-20, залучення до зустрічей в-8. Бразилія почала впевнено відстоювати своє право на постійне членство в Раді Безпеки ООН (та виступає за реформування Ради Безпеки зі збільшенням постійних членів). Для збільшення своєї ваги Бразилія розширила свою участь у складі миротворчих сил ОАД та ООН.

Особливих успіхів Бразилія добилася в роки перебування при владі Лулида Сілва (2003-2010 рр.). За цей період Бразилія демонструвала високі економічні показники та успішність у боротьбі з бідністю та соціально-економічною нерівністю. Президентство Лулида Сілва принесло Бразилії статус сьомої економіки у світі та довготермінову стратегію національного розвитку. До того ж, Бразилія отримала визнання свого регіонального лідерства. У 2008 р. держава визначила латиноамериканський регіон зоною “особливої відповідальності” у Стратегії національної оборони, а також просуває ідеєю формування найсучасніших збройних сил. Бразилії вдається реалізовувати поставлені геополітичні задачі: посилення співпраці між державами регіону, поглиблення двосторонніх відносин із сусідніми країнами, створення нових дієвих регіональних організацій та зміцнення ваги Латинської Америки у світовій політиці. Бразилія стала ініціатором багатьох регіональних проектів, таких як Ініціатива за інтеграцію регіональної інфраструктури в Південній Америці (ІІРСА), Союз південноамериканських націй (УНАСУР), Південноамериканська рада оборони (ЮАСО). Бразилія сприяла розширенню Південноамериканського ринку (МЕКРОСУР). Здобутком також стало розширення регіонального співробітництва - підписання у 2010 р. Канкунської декларації, яка дала початок Союзу латиноамериканських і карибських держав (СЕЛАК). Він включив 32 держави регіону - Мексику та країни ЛАКб.

Латинська Америка для Бразилії є плацдармом для просування на глобальний рівень. Зовнішня політика за Ділми Русефф особливо не змінилися: нові ідеї поєдналися з консерватизмом.

Латиноамериканський вектор став динамічнішим. Пріоритет посилення МЕРКОСУР залишився незмінним, але більше уваги почали приділяти утворенню нових союзів через наявні проблеми в організації. Зокрема нездатність подолати проблеми лібералізації торгівлі, відсутність потенціалу створити єдиний митний союз держав Південної Америки на базі Митного Союзу в МЕРКОСУР. Причиною цього можна вважати підписання угод з асоційованими членами, Перу та Колумбією, зі Сполученими Штатами про зону вільної торгівлі. Тому Бразилія ініціювала створення Спільноти південноамериканських націй у 2004 р. (у 2008 трансформована в Союз південноамериканських націй). Для Бразилії вважливим досягненням є створення Південноамериканської ради оборони, яка стала першим рекомендаційним органом у ЛАКб з безпеки та оборони без залучення Сполучених Штатів. Бразилія відхилила пропозиції президента Венесуели Уго Чавеса про перетворення Південноамериканської ради оборони у т.зв. південноамериканське НАТО з власною армією та критично виступила проти участі США в даній Раді. Бразилії вдалося за допомогою механізмів УНАСУР нормалізувати відносини між Колумбією та Еквадором, між Колумбією і Венесуелою після вторгнення колумбійських сил в Еквадор для ліквідації лідерів ФАРК (терористична організація Колумбії) та отримання доказів взаємодії ФАРК з Венесуелою, зокрема з її президентом Уго Чавесом. Бразилія була зацікавленою стороною врегулювання конфлікту через бажання не розпочинати процес врегулювання конфлікту в рамках Організації американських держав, тобто за участі США, і закріпити свою роль в якості основного миротворця в Південній Америці.

Для закріплення своїх лідерських позицій покращення відносин Бразилії з боліваріанськими державами стало фундаментальним, тому що соціал-демократична природа правління Робітничої партії Бразилії значно відрізнялася від курсу боліваріанських режимів. Оскільки Бразилія прагнула об'єднати регіон під своїм лідерством та виступати від імені всієї Латинської Америки, у неї виникла необхідність “здружитися” зі згаданими державами. Спроби Бразилії включити Венесуелу як повноправного члена МЕРКОСУР не одразу виявилися вдалими через категоричну відмову Парагваю. Прикладом є підтримка Бразилією скинутого президента Гондурасу М. Селая у 2010 р. в результаті воєнного перевороту та наданні прилистку у своєму посольстві в Тегусігальпі. Іншим прикладом є поступки Бразилії не піднімати плату за експлуатацію спільної гідроелектростанції “Ітайпу” у 2011 та відсутність масштабного скандалу через націоналізацію бразильської нафтової корпорації у Болівії “Петробраз”. А також засудження державного перевороту у Парагваї та повалення Г. Луго, ліворадикального лідера, та невизнання нового уряду країни з тимчасовим виключенням Парагваю з МЕРКОСУР, що надало можливість офіційно прийняти Венесуелу до організації. Бразилія першою з держав регіону налагодила співпрацю з ЄС та підписала Стратегічну асоціацію. Проводяться регулярні консультації на вищому рівні. Бразилія також сприяє тісній співпраці країн Південної Америки з ЄС. Як вже згадувалося, Бразилія взяла курс на зближення відносин з Африкою (в рамках формату Південь-Південь) та має активні зв'язки з азійськими країнами (особливо КНР, РФ, Росія).

Поставши у ХХІ столітті на світовій арені у новій якості провідної держави, Бразилія намагається сформувати взаємодоповнюючі стратегії на глобальному та регіональному рівнях. Для цього вона потребує стабільності, миру та динамічної економіки в регіоні. Це сприятиме орієнтації основних дипломатичних зусиль на встановленні своєї ролі як великої держави. І навпаки, закріплення статусу великої держави вплине на зміцнення позицій у ЛАКб. Проте в дійсності ситуація є досить складною, оскільки регіон поділений за ідеологічними принципами, тому регіональне лідерство Бразилії, політика якої традиційно спрямована на підтримання дружніх відносин з усіма десятьма сусідніми державами, є досить ненадійним. Іншою проблемою є опір лідерству Бразилії іншими латиноамериканськими країнами, які вважають, що її політика керується лише власними інтересами та не спрямована на підтримку безпеки та розвитку в регіоні.

Не меншою перешкодою є слабкість і міжнародних інститутів в Латинській Америці, що ускладнює регіональну координацію та лідерство Бразилії, адже дипломатичні ініціативи потребують свого закріплення і у багатосторонньому форматі взаємодій. Крім зовнішніх факторів можна виділити також негативні внутрішні, такі як суперечливість підходів різних політиків до зовнішньополітичної стратегії. Наприклад, екс-президент Бразилії Кардосо бачив Бразилію як світову державу, яка диктує свої закони у міжнародній системі, а свій вплив Бразилія чинитиме за допомогою демократичних цінностей, економічної ваги та продуктивної співпраці з іншими великими акторами в межах ООН та інших інституцій.

В рамках такого бачення місця Бразилії у світі, країна має співпрацювати з Північною Америкою та Європою.

В свою чергу уряди Лулида Сілви Ділми Русефф поділяють наступні два підходи. Один “лівий”, який і досі орієнтується на немарксистські ліві рухи 1960-1970-х рр. Прихильники цього напрямку є запеклими антиамериканістами, що вірять в ефективність співпраці по лінії “Південь-Південь”. Третій напрямок (“реалісти”) можна охарактеризувати як менш ідеологічний та більш прагматичний з націоналістичним елементом. Вони бачать Бразилію як активного актора у світових організаціях та в прагненні до миру, але самостійного завдяки міцним відносинам з державами у всьому світі, включаючи Росію, Китай, Іран. На їхню думку, багатополярний світ, у якому вплив Сполучених Штатів обмежений, забезпечить Бразилії більше свободи для реалізації своїх інтересів.

Отже, ми можемо спостерігати певні дискусії в рамках політичних кіл щодо з'ясування місця Бразилії та визначення стратегії зовнішньої політики. Дане питання є насправді дуже фундаментальним, оскільки обрання певного курсу лишатиме відбиток на довгий період часу. Очевидним є факт, що орієнтація держави в одному напрямку може призвести до різкого погіршення з іншими державами, що теж може бути досить небажаним. Наприклад, різкий антиамериканський підхід може призвести до втрати важливого економічного партнера, можливого загострення з партнерами США (деякими країнами Центральної Америки та Карибського басейну, ЄС, Колумбією), погіршення репутації на міжнародній арені, протидія інтересам Бразилії в міжнародних установах тощо.

І навпаки, активний рух у бік Північної Америки та Європейського Союзу несе великі загрози втрати позицій в регіоні. Тому Бразилія повинна балансувати між різними акторами, враховуючи всі “за” і “проти”. Зокрема, на нашу думку, Бразилія повинна йти на зближення із Сполученими Штатами, оскільки насправді латиноамериканський регіон є досить складним та не прогнозованим, тому сучасні виклики та проблеми не під силу врегулювати Бразилії самостійно або в рамках регіональних організацій, які є недостатньо дієвими. Особливо необхідно враховувати фактор глобалізації світу та взаємозалежності держав. Це означає, що проблеми ЛАКб негативно відображаються на США. Тому у випадку загострення регіональних проблем США є важливим партнером для їх врегулювання. Прикладом може слугувати проблема міграції, яку країни ЛАКб не можуть самостійно врегулювати,а для США це також істотна проблема. Також варто згадати наркотрафік, тероризм, з якими країни ЛАКб теж не здатні боротися.

Втім основним чинником, що визначатиме якість лідерства Бразилії у Південній Америці у найближчій перспективі буде спроможність різнобічно і повноцінно впливати на цей регіон з боку Сполучених Штатів.

Зокрема, США почали перекладати відповідальність за стабільність і мир у ЛАКб на Бразилію ще за часів адміністрації Дж. Буша-молодшого, що свідчить про сприйняття Бразилії ключовим актором в регіоні. США також виступили ініціатором підписання стратегічного партнерства з Бразилією, запропонували очолити спільний енергетичний проект по виробництву біотоплива. Проте Бразилія не бачить себе у партнерських відносинах із згаданою державою, оскільки її зовнішня політика спрямована абсолютна в інше русло: це конкуренція за ключові позиції в регіоні, якнайбільше зменшення впливу США в ЛАКб та розвиток співробітництва з країнами БРІКС. З іншого боку, останнє не означає відмову Бразилії поглиблювати в подальшому співробітництво зі Сполученими Штатами.

Насправді Бразилія сьогодні рухається повільно, проте рішуче до збільшення свого впливу не лише в регіоні, а й на міжнародній арені. Цьому сприяє партнерство з рядом латиноамериканських держав, поглиблення відносин з державами-членами БРІКС, оскільки розширення відносин з Росією, Китаєм та Індією сприяє збільшенню міжнародного авторитету держави, особливо у країнах третього світу. У визначенні курсу зовнішньої політики Бразилія могла б скористатися досвідом Великобританії, зокрема взяти на озброєння досить цікаву та зручну концепцію “концентричних кіл/сфер”, пріоритетність яких з часом змінювалася. Наприклад, до 1997 р. перше коло займали США, друге - країни Європейських Співтовариств, третє - країни Співдружності. Після 1997 р. - перше місце за важливістю для Британії зайняла Європа, посунувши на другу позицію Сполучені Штати. Відповідно до ідей цієї концепції Бразилія може визначати свої зовнішньополітичні пріоритети, корелюючи їх з більшою актуальністю тих чи інших відносин. Таким чином, ми можемо прослідкувати тенденцію до посилення регіонального лідерства Бразилії. Проте в цьому контексті варто поділяти простір ЛАКб на дві різні сфери впливу: Центральна Америка і країни Карибського басейну, які все більше примикатимуть до США (наприклад, через можливе розширення Північноамериканської зони вільної торгівлі) та держави Південної Америки, які консолідуються навколо Бразилії в рамках механізмів УНАСУР. Сьогодні Бразилія завдяки покращенню політико-економічного становища може виявляти претензії в регіональних міжнародних відносинах, в той же час формуючи нові геополітичні форми міжнародної позиції Бразилії. Тому головне завдання Бразилії у міжнародних відносинах - це об'єднання держав Латинської Америки навколо себе, посилення відносин з державами-сусідами на рівні двосторонніх контактів та створення дієвих регіональних організацій, які б консолідували латиноамериканські держави, даючи нове дихання інтеграційним процесам, та посилення ваги латиноамериканського регіону на глобальному рівні. Без Бразилії Латинська Америка навряд чи мала нинішню політико-географічну конфігурацію, тому можна говорити про лідерство Бразилії в регіоні та про її зростаючий вплив у світовій політиці.

міжнародний зовнішньополітичний держава

Список використаних джерел

1. Мартынов Б.Ф. Бразилия - гигант в глобализирующемся мире / Б.Ф. Мартынов // Институт Латинской Америки РАН. - М.: Наука, 2008. - 320 с.

2. Богаєвський Ю. Дійсно перспективний партнер: Україна - Бразилія: від декларацій і намірів - до конкретної співпраці (до 10-ї річниці встановлення дипломатичних відносин) / Богаєвський Ю. // Політика і час. - 2002. - №2. - С. 13-16.

3. Ігнатьєв П. Бразилія: уроки правління Лулида Сілви та Ділми Руссефф - на шляху до статусу великої держави / П. Ігнатьєв // Зовнішні справи. - 2013. - №2. - С. 28-31.

4. Ігнатьєв П. Федеративна Республіка Бразилія: форсуючи Атлантику під стягом африканського братерства / П. Ігнатьєв, Б. Черкас // Зовнішні справи. - 2012. - №6. - С. 24-29.

5. Кириченко В. Латино-американський вектор зовнішньої політики: Україна - Бразилія: розбудова взаємовигідних відносин / Кириченко В. // Віче. - 2001. - №12. - С. 99-113.

6. Радченко К. Економічні реформи Бразилії та зовнішня торгівля з Україною / Радченко К., Сафіулін Ю., Сурков М. // Економіка України. - 1996. - №12.

7. Давыдов В. М. Восходящие страны-гиганты на современной мировой арене / В.М. Давыдов // Латинская Америка. - 2009. - №2. - С. 12-27.

8. Яковлев П.П. Бразилия ДилмыРуссефф: преемственность и перемены в международных делах. Электронный ресурс / П.П. Яковлев // Сетевое издание Центра исследований и аналитики Фонда исторической перспективы “Перспективы”.

9. Хван М. Роль Бразилии в интеграционных процессах в Западном полушарии в конце XX - начале XXI вв. авт. дисс. к. и. н. (07.00.03). - Москва: МГИМО - Университет, 2009. - 21 с.

10. Мартынов Б. Ф.Бразилия на мировой арене Электронный ресурс /Б. Ф. Мартынов // Журнал “Свободная мысль”.

11. Мартынов Б. Ф. Бразилия: Приоритеты и фобии восходящей державы / Б.Ф. Мартынов // Индекс Безопасности. - 2010. - №4. - С. 22-43.

12. Мартынов Б.Ф., Сударев В.П. Латинская Америка в современной мировой политике/ Б.Ф. Мартынов и др. - М.: Наука, 2009. - 580 с.

13. Celso A. A Diplomacia multilateral do Brasil. Um Tributo a Rui Barbosa. - Brashia: Fundacao Alexandre de Gusmao Instituto de Pesquisa de Relacoes Internacionais, 2007. - 24 р.

14. Hanson S. Brazil on the International Stage. Electronic resource / S. Hanson // Council on Foreign Relations.

15. Brazil: Playing chess in Latin America resource // Council on Hemispheric Affairs.

16. Burron N.A. Counter-Hegemony in Latin America?: Understanding Emerging Multipolarity through a Gramscian Lens / N.A. Burron // Revue quebecoisede droit international. - 2014. - P. 33-68.

17. Шаклеина Т.А. Мегатренды: Основные траектории эволюции мирового порядка в XXI веке / Т.А. Шаклеина, А.А. Байкова. - М.: “Аспект Пресс”,2013. - 448 с.

18. Burges S.W. Revisiting consensual hegemony: Brazilian regional leadership in question / S.W. Burges // Journal “International Politics”. - 2015. - №52. - P. 193-207.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Банковское дело
Бухучет и аудит
География
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Охрана труда
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Техника
Товароведение
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее