Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Экология arrow Формування міського середовища Львова у 60-80-х рр. ХХ ст.: озеленення території міста

Формування міського середовища Львова у 60-80-х рр. ХХ ст.: озеленення території міста


Зелені насадження - незмінний атрибут сучасного міста. Починаючи із 1960-х рр. радянська влада доклала чимало зусиль для озеленення міського середовища. Причин декілька. По-перше, у тіні дерев можна уникнути прямої сонячної радіації; середньорічна концентрація пороху в повітрі під деревами менша на 42,2 %, а взимку і восени - на 37,5 % [1, с. 4]. По-друге, зелені насадження - незамінний регулятор хімічного складу повітря, що особливо важливо для міського середовища, в якому кількість вуглекислого газу більша, ніж за містом. Дерева і кущі мають бактерицидні властивості, що проявляються у виділенні ними речовин, що вбивають або пригнічують розвиток шкідливих найпростіших організмів. Триметрова захисна зелена смуга з дорослих дерев зменшує шум на 25 % [1, с. 4].

По-третє, зелені насадження важливі у психологічному відношенні: рослинність в місті пом'якшує дратівливу яскравість сонячного освітлення. Зелені промені, що відбиваються листям і хвоєю, заспокійливо впливають на психіку, підвищують життєвий тонус. По-четверте, незаперечне значення озеленення в естетичному збагаченні людини. По-п'яте, не менш важливий соціальний аспект: у будні в міських парках радянського Львова у 60-80-х рр. ХХ ст. відпочивало бл. 5 % населення, серед яких третина - пенсіонери, решта - діти і їх батьки. У вихідні дні кількість відпочиваючих у парках зростала, передусім за рахунок робітників, які перебували на відкритому повітрі не менше 2,5-3 год. [1, с. 4].

Зважаючи на ці чинники, починаючи із 1960-х рр. радянська влада почала відводити особливе місце в формуванні архітектурного обличчя населених пунктів озелененню. В оранжереях ремонтно-будівельного управління зеленого будівництва Львова тільки у 1968 р. було вирощено 215 тис. горщикових квітів та 350 тис. квітів на зріз [2, с. 2]. Проте, як відзначали чиновники, у містах Львівщини "непочатий край роботи по перетворенню їх у населені пункти високої культури" [3, с. 2].

Формування міського середовища радянського Львова - одна з малодосліджених сторінок української історіографії. Проблеми озеленення території міста у 1960-1980-х рр. розглядалося дослідниками поверхнево, здебільшого в контексті значно ширших тем. Джерельну основу розвідки становлять матеріали періодичної преси, спогади сучасників, архівні документи Державного архіву Львівської області.

Ґрунтово-кліматичні умови Львова і околиць міста надзвичайно сприятливі для розвитку зелених насаджень. Проте відомі старі парки - Високий Замок, Стрийський, Залізні Води внаслідок перевантаження відвідувачами та природного відмирання дерев ще у другій половині 1960-х рр. почала руйнуватись. Організована на площі 20 тис. га ще у повоєнні роки зелена зона міста вже давно не відповідала рекреаційним вимогам населення міста [4, с. 3]. зелена оптимізація урбанізований львів

У 1971 р. Рада Міністрів УРСР затвердила десятирічний план розвитку зелених зон міст і робітничих селищ республіки. У ньому визначено конкретний обсяг робіт, а також головні напрями розвитку зеленої зони Львова як архітектурно- природного комплексу, в якому внутріміські насадження органічно повинні були б з' єднатися з заміською лісопарковою смугою. План передбачав розвиток міста на тлі природного оточення, основу якого повинні були б становити парки, сквери, сади, лісопарки, озеленені території промислових підприємств, житлових районів, вулиць. Успішне здійснення цього завдання вимагало об' єднання зусиль багатьох зацікавлених організацій [3, с. 2]. Натомість наприкінці 1960-х - на початку 1970-х рр. "нічийними" ділянками стали значні площі зелених насаджень створених у 50-60 рр. ХХ ст. зелених зон - Голоско, Майорівка, Полтвинська, Збоїща. Замість поступового перетворення їх у лісопарки чи мікрорайонні парки, тут самовільно створювалися городи, будувалися всілякі споруди, які спотворили природний ландшафт [3, с. 2].

Неодноразово в районах області відбувалися сесії районних рад, на яких затверджувалися п'ятирічні плани благоустрою населених пунктів. Питання благоустрою й озеленення були відображені у перспективних планах соціально-економічного розвитку Ленінського, Червоноармійського, Залізничного, Шевченківського районів м. Львова. Розгорталися змагання за кращу забудову колгоспних і радгоспних сіл [3, с. 2].

Проте, здебільшого, "бажане видавалося за дійсне". Газета "Вільна Україна" із захопленням відзначала, що "сьогодні [1976 р. - Ю. Я.] Львів є одним з найзеленіших міст країни: лише насаджень загального користування на одного мешканця тут припадає більше як шістнадцять квадратних метрів" [7, с. 4]. Однак, знову ж таки, у цей період ніхто з чиновників й екологів точно не знав загальної площі зелених насаджень міста. "Безгосподарними" були десятки гектарів внутріквартальних зелених насаджень, вуличних посадок. Догляд за якими вівся лише в дні весняних чи осінніх суботників або й зовсім не вівся. Комунальні органи вважали їх "чужими", точніше приналежними житлово-експлуатаційним конторам (ЖЕК), а ті в свою чергу - громадськими. Це приводило до того, що у нових мікрорайонах замість внутріквартальних скверів вся вільна територія використовувалася під грядки. Таке становище склалося, зокрема, у нових житлових масивах Львова - на вул. Тернопільській, Заводській, пр. Ленінського комсомолу [5, арк. 17].

До цього додамо, що виробництвом декоративного садового матеріалу займалися лісгоспзаги. Однак асортимент їх "продукції" залишався вузьким та й якість "залишала" бажати кращого. Тому комунальники використовували матеріал з-під лісового пологу, який, потрапивши в інші екологічні умови, погано розвивався й, здебільшого, відмирав [3, с. 2].

Власне архітекторам і будівельникам не вдалося забезпечити загальну планувальну і просторову єдність будинків і зелених насаджень. Площа зелених насаджень в мікрорайонах мала займати понад 60 % території (на одного мешканця мало б припадати 25 кв. м. при п'ятиповерховій забудові). На жаль, цих встановлених Держбудом СРСР норм місцева влада не дотримувалася [6, арк. 21].

Стрімкі темпи зростання міста, а також небажані якісні й кількісні зміни урбанізованого ландшафту поставили на порядок денний важливі завдання його "зеленої оптимізації". Чиновники усвідомлювали необхідність створення перспективного плану озеленення, який би передбачив збільшення площі зелених насаджень загального користування до 25-30 кв. м. на одну людину та розширення зеленої зони міста до 80 тисяч гектарів.

Це завдання розв'язував Львівський філіал "Діпромісту" разом із Державним інститутом проектування міст України [4, с. 3]. Відповідно до плану, передбачалося провести зонування території, виділити промислові і транспортних вузли, житлові райони, зелені масиви [7, с. 4]. Перспективним планом розвитку зеленої зони Львова також було передбачено досягти відносної рівноваги між штучними і природними елементами міського ландшафту, що дозволило б значно підвищити архітектурно- планувальну, санітарно-гігієнічну й естетичну цінність зелених насаджень міста і заміських територій [1, с. 4].

Не відповідала вимогам часу периметральна забудова кварталів, від якої ніяк не могли відмовитися львівські архітектори. "В пошуках нової архітектури житлових утворень виникли прийоми вільного розміщення будинків на території мікрорайону, характерні для сучасної забудови Москви, Києва, Вільнюса" - відзначали місцеві журналісти [7, с. 4]. Ідея вільного планування включила задоволення вимог просторової орієнтації і використання природного ландшафту. Необхідно щоб озеленення, як і будівництво, проводилося на плановій основі з урахуванням умов ландшафту, функціонального використання території, створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов [3, с. 2]. "Тисячі людино- годин витрачаються на озеленення внутріквартальних територій, вулиць, пустирів. Незважаючи на це, ми не можемо сказати, що рівень озеленення відповідає вимогам часу", - констатували сучасники [3, с. 2].

Недоліком в організації "зеленого будівництва" була нерівномірність в розміщенні насаджень на території міста, що знижує їх санітарно-гігієнічне значення. Якщо загалом на одного мешканця припадало 30 кв. м. насаджень усіх типів - загального, обмеженого і спеціального призначення, то в окремих районах їх втричі менше. Тому в старій забудові необхідно було б збільшувати кількість насаджень шляхом реконструкції, знесення старих будівель, закриття для транспорту окремих вулиць, використання вертикального озеленення. В нових мікрорайонах Львова площа зелених насаджень на одного жителя згідно нормативів повинна була б бути не меншою як 25 кв. м., а цього можна досягти за рахунок будівництва парків і скверів - у мікрорайонах [1, с. 4].

Власне найбільший кліматоутворюючий ефект повинні були б давати великі зелені масиви, які займали у Львові тільки 55 % усіх міських насаджень. Решта площі припадало на невеличкі насадження. Особливо мало великих масивів було у центральних кварталах міста та нових мікрорайонах [1, с. 4]. У Львові площа зелених насаджень зеленого користування становила понад 1000 га. До неї входили і старовинні парки - Івана Франка, Високий Замок, Стрийський, Личаківський і молоді масиви, Шевченківський гай, Кульпарківська і Бойківська зелені зони [8, арк. 19].

Проте, як відзначали фахівці, небезпечною була тенденція до повсюдного створення відкритих ландшафтів, в яких "на газоні створюються невеличкі групи чужоземних дерев і чагарників". "Якщо це виправдано в партерній частині в скверах, то для великих паркових масивів така практика не підходить, - констатували науковці. - Адже таким чином губилася передусім мікрокліматична служба дерев, які повинні створювати затишок, ховати людину від спеки і дощу" [8, арк. 19].

Загалом, наприкінці 1970-х рр. площа "зеленого вбрання" міста займала 1150 га, що становило 46 кв. м. на людину. Але якщо з цієї площі вилучити 279 га озеленених ділянок території, які за рівнем благоустрою і пригніченим станом не можуть виконувати функцій зелених насаджень загального користування, а також врахувати 60 % скверів, що не відповідали нормативним вимогам за мінімальною площею, то на одну людину припадало бл. 12 кв. м. Для порівняння: у Тернополі на одного мешканця припадало 31 кв. м. зелені [4, с. 3].

Науковці відзначали, що чимало проблем породжували самі будівельники. "Кволість дерев і кущів у нових мікрорайонах є значною мірою результатом незадовільної підготовки території будівельними організаціями, - писали львівські журналісти. - Дуже часто під десяти сантиметровим шаром рослинного ґрунту заховані браковані залізобетонні плити, цегли і будівельне сміття. На такій основі важко сплекати газон, не кажучи вже про кущі й дерева. До того ж так-сяк озеленені території новобудов тут же спотворюються технікою управління механізації" [4, с. 3].

На початку 1980-х рр. насаджень загального користування - парків, скверів і бульварів у Львові було надзвичайно мало: до 7 кв. м. на одного мешканця, що в два з лишнім рази менше, ніж передбачалося нормами. Часто чиновники називали вдвічі більші цифри до яких зараховували т. зв. "зелені зони", посаджені в 1950-1960 роках. "Так колись воно і планувалось: Голосківська, Майорівська, Полтвинська, Збоївська та інші зелені зони мали стати парками. Однак на місці колишніх насаджень через потурання рай комунгоспів з'явилися городи окремих мешканців міста. До речі, такі ж городи, як гриби після дощу, виростали поблизу будинків у нових мікрорайонах", - із сумом відзначали сучасники [1, с. 4].

Знищення в процесі будівництва родючого шару ґрунту завдавало економічні збитки. У багатьох містах був досвід зняття й збереження родючої землі для потреб благоустрою. "А які можна створити мальовничі декоративні водоймища, використавши джерельце, яке ми засипаємо з допомогою бульдозера, а потім покриваємо асфальтом чи бетоном, - читаємо у тогочасній пресі. - Не завжди будівельники дорожать вже дорослими деревами, калічать їх або ж зовсім вирубують [1, с. 4]. Водночас у місті було чимало прикладів вдалого ландшафтно-архітектурного вирішення мікрорайонної забудови. Житлове угруповання довкола озер поблизу Алтайської вулиці - одна з них [10, арк. 32].

Архітектори і комунальники не турбувалися про перетворення приміських лісових масивів у парки. Водночас Південно-Східний житловий мікрорайон, що інтенсивно розбудовувався у цей період, "наступав на ліс". "Колись багата рослинність Винниківського лісу має дуже непривабливий вигляд: витоптано підлісок і трав'яне покриття, захаращеність, ушкоджені частини лісовими пожежами дерева, - читаємо у пресі. - А вихід з цього становища є: треба прокладати пішохідні доріжки, створювати майданчики для відпочинку, організовувати догляд за лісом, тобто перетворювати його на парк. Так роблять у Москві, Ленінграді, Свердловську, Києві (Голосіївський ліс)" [1, с. 4].

Окрема увагу у цей період місцева влада повинна була б приділяти паркам - Стрийському, Високому Замку, Івана Франка та інші. У Стрийському парку, необхідно було б широко використати метод реставрації, що передбачав відтворення окремих елементів пейзажу, властивих певним періодам розвитку цього садово-паркового об'єкта, створеного в 80-х рр. ХІХ ст. У парку Високий Замок треба було б "реконструювати окремі занадто густі масиви, що є причиною зникнення чагарникового і трав'яного ярусу, інтенсивного розвитку ґрунтовної ерозії" [1, с. 4].

Чиновники не усвідомлювали, що не можна було реконструкцію старовинних парків зводити лише до розрідження посадок і вирубки чагарникового ярусу адже масиви з розвинутими нижніми ярусами - підростом, підліском і трав'яним покриттям захищали відпочиваючих від довколишніх шумів, очищували повітря від пороху і газів, поліпшували мікрокліматичні умови, зокрема сповільнювали швидкість вітру, а в спеку понижували температуру і підвищували вологість повітря. Водночас необхідно було б створювати невеликі сквери. Знаходилося в запущеному стані й газонне господарство в місті [1, с. 4].

Таким чином, особливе місце в озелененні міста займають вуличні насадження. У 1960 - першій половині 1980-х рр. вони не лише відігравали значну санітарно-гігієнічну роль, але й робили місто привабливішим візуально. Проте місцева влада не приділяла належної уваги озелененню міста. На жаль, завдання приміських лісництв у цей період мало б полягати в умілій організації лісової території для відпочинку, її охороні, а не в заготівлі деревини [9, арк. 7]. РБУ зеленого будівництва обласного управління комунального господарства, єдина організація наділена повноваженнями контролю за дотриманням технології будівництва, експлуатації і догляду зелених насаджень, "з олімпійським спокоєм споглядала, як нищяться плоди праці людських рук" [4, с. 3].

Список використаних джерел

1. Кучерявий В. Зелені насадження / В. Кучерявий // Вільна Україна. - 1978. - 11 квітня. - С. 4.

2. Тихомиров М. Завдання служби побуту / М. Тихомиров // Вільна Україна. - 1968. - 10 березня. - С. 2.

3. Кучерявий В. Проблеми озеленення / В. Кучерявий // Вільна Україна. - 1972. - 4 квітня. - С. 2.

4. Стойко С. Зелений вартовий / С. Стойко // Львовская правда. - 1979. - 6 травня. - С. 3.

5. Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО). - Ф.Р- 339. - Оп.1. - Спр.227.

6. Там само. - Спр. 209.

7. Кучерявий В. Природа і урбанізація / В. Кучерявий // Вільна Україна. - 1976. - 19 березня. - С. 4.

8. ДАЛО. - Ф.Р-339. - Оп.1. - Спр.334.

9. Там само. - Ф.Р-1317. - Оп.1. - Спр.68.

10. Там само. - Ф.Р-339. - Оп.1. - Спр.104.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Банковское дело
Бухучет и аудит
География
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Охрана труда
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Техника
Товароведение
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее