Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Экономика arrow Геополітична орієнтація Таджикистану

Геополітична орієнтація Таджикистану


Геополітична орієнтація та зовнішня політика Республіки Таджикистан

Таджикистан розташований між тюркським світом на півночі і сході та іраномовними народами на півдні. Суперечка за ці землі в недалекому минулому між Британською і Російською імперіями є об'єктивним свідченням важливого геополітичного значення цієї території.

У зовнішній політиці Таджикистан спирається на військово-політичну та технічну підтримку Російської Федерації і є стратегічним партнером Росії у Центральній Азії та на кордоні з Афганістаном. Особливо помітною зовнішньополітична орієнтація на РФ була в період громадянської війни в Таджикистані 1992-1997 рр. Сьогодні головним є питання: чи залишиться Душанбе форпостом зовнішньої політики Москви в Центральній Азії, чи буде поступово віддалятися від неї, перетворюючись на незалежного геополітичного "гравця" або ж сателіта інших регіональних і світових держав?

У 1991 р. - після розпаду СРСР - уряд РФ, завдяки домінуванню в оточенні першого російського президента Б. Єльцина представників руху "Демократична Росія", оцінював внутрішню ситуацію в Таджикистані як боротьбу з пережитками комуністичного правління, зробивши ставку в ній на таджицьку опозицію. Російські демократи вважали, що інтереси нової Росії полягають у відстороненні від влади компартійної номенклатури і встановленні демократичнних режимів на пострадянському просторі. Проти цього виступила група так званих "державників", представлена професійними апаратниками та силовиками. В результаті політика Росії щодо Таджикистану в кінці 1991 - влітку 1992 рр. була неоднорідною: значна частина політичного керівництва РФ лобіювала інтереси таджицької опозиції, а силовики, передусім російські прикордонники та військовики 201-ї мотострілецької дивізії, дислоковані в Таджикистані, відкрито підтримали проурядовий Народний фронт Таджикистану. До відкритої політичної й військової підтримки в Таджикистані проурядових сил Росія перейшла у жовтні

1992 р., що безумовно посприяло поразці опозиції.

З того часу в політиці Росії щодо Таджикистану превалює суто прагматичний підхід: підтримка надається лише тому владному режимові, який дотримується проросійської орієнтації. У травні

1993 р. дві держави підписали Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу; принципового значення для національної безпеки Таджикистану набували угоди, згідно з якими російська 201-ша дивізія мала доукомплектовуватися допризивниками Таджикистану і залишатися в країні до створення тут боєздатних збройних сил. Також російські прикордонники спільно з таджицькими тривалий час охороняли таджицько-афганський кордон. Завдяки Москві Душанбе доволі активно залучений до участі в интеграційних проектах на терені СНД: у 1998 р. республіка вступила до Митного союзу, а в 2000 р. - до Євразійського економічного співтовариства; у 1999 р. офіційний Душанбе подписав протокол щодо пролонгації дії Договору про колективну безпеку 1992 р.

У червні 1997 р. під тиском з боку Росії та через загрозу агресії афганських талібів президент країни Е. Рахмон підписав з ісламською опозицією Загальну угоду про встановлення миру і національної згоди у Таджикистані, яка передбачала чотириступеневий план врегулювання цього конфлікту. Угода сприяла утвердженню політичної стабільності в Таджикистані, що в свою чергу забезпечило швидке відновлення зруйнованої війною інфраструктури республіки.

Центральна влада поступово роззброїла військові формування польових командирів, нейтралізувала вплив опозиційних політичних партій і створила умови для залучення іноземних інвестицій. Таджикистан, що став однією з країн-учасниць програми ООН "Цілі розвитку тисячоліття", отримав довгострокові гарантії доступу до пільгових кредитів та інвестицій міжнародних донорських організацій.

В результаті країна отримала можливість проводити багатовекторну зовнішню політику, все рішучіше наголошуючи на своїх національних інтересах у стосунках з Москвою. У 2002-2003 рр. у відносинах двох держав спостерігалося навіть певне напруження через спробу Душанбе отримати для потреб реформування економіки кошти західних інвесторів, що викликало роздратування Москви. При цьому Росія для керівництва Таджикистану залишалась найприйнятнішим інвестором і стратегічним партнером. Адже одним з ключових пріоритетів Росії в Таджикистані є його перебування у сфері російських економічних інтересів, що є важливим і для таджицької сторони, позаяк для Таджикистану, котрий перебуває по суті в геополітичному і транспортному глухому куті, транзит товарів і вантажів через Росію залишається єдиним шляхом для виходу на західні ринки. Водночас Таджикистан зацікавлений в безперебійному постачанні з Росії енергоносіїв.

Проросійська орієнтація уряду Таджикистану, який завдяки своєму географічному положенню, є своєрідним "вікном" для проникнення в Афганістан, а через його територію - до країн Південної Азії та Середнього Сходу, дозволила б якомога довше блокувати будівництво трубопроводів для постачання центральноазійських вуглеводнів в обхід Росії. Звісно, є ще Туркменистан й Узбекистан з їх можливостями будувати трубопроводи через Іран і Афганістан, однак іранський напрямок найближчим часом є неприйнятним для західних компаній. Залишається лише Афганістан, з яким Таджикистан має найдовший кордон.

Важливою економічною причиною проросійської орієнтації Таджикистану є масова трудова міграція його населення до Росії. Без неї таджицьку економіку очікує неминучий колапс, оскільки щорічні валютні надходження до країни від трудових мігрантів становлять від 1 до 2 млрд дол. США, а бюджет держави не перевищує 500 млн дол. США. У цьому зв'язку закон "Про міграцію", ухвалений 2007 р. Москвою, і який передбачає встановлення квот для кожної з країн-постачальників робочої сили на російський ринок праці, перетворюється на засіб тиску РФ передусім на ті країни СНД, що сповідують прозахідну зовнішньополітичну орієнтацію.

Важливе значення для розвитку таджицько-російських взаємин відіграв візит до Душанбе у жовтні 2004 р. президента РФ В. Путі-на, в ході якого було підписано 15 угод. Для Таджикистану найвагомішими стали домовленості щодо інвестування російськими компаніями "Русал" і PAT "CEC" в економіку республіки (головним чином у виробництво алюмінію та в енергетичну галузь) близько 2 млрд дол. США. Натомість Таджикистан пішов на ряд поступок у сфері військово-стратегічного співробітництва. Зокрема, укладено угоду про перетворення дислокованої в Таджикистані 201-ї російської мотострілецької дивізії на військову базу РФ і передачу у власність російської армії високогірного оптико-електронного вузла "Нурек" - системи контролю за космічним простором.

Втім мегапроети із залученням російських інвестицій, що передбачали будівництво Рогунської й Сангтудінської ГЕС та ще одного алюмінієвого заводу на півдні країни, реалізувати доволі складно через неприховане бажання російського бізнесу взяти під свій контроль найприбутковіші галузі економіки Таджикистану.

У зв'язку з цим уряд Таджикистану веде активний пошук іноземних інвесторів як на Заході, так і в регіоні Близького і Середнього Сходу. Вже сьогодні Іран успішно реалізує проект з будівництва другої Сангтудинської ГЕС (будівництво першої здійснює РАО "CEC"), а КНР має намір укласти угоду про спорудження двох ГЕС середньої потужності на р. Зеравшан.

Найбільше невдоволення Росії викликають спільний проект Таджикистану з Іраном з будівництва залізниці та лінії електропередач (ЛЕП) через територію Афганістану та Пакистаном, що висловив готовність вкласти 500 млн дол. США в будівництво ЛЕП довжиною 1000 км від Рогунської ГЕС, що споруджується в Таджикистані, через Кабул до Пешавару. Не знаходять підтримки в РФ й плани з реалізації спільних таджицько-афганських гідроенергетичних мегапроектів на прикордонній р. П'яндж, що їх лобіюють США.

Таким чином, попри жорстку прив'язку до Росії керівництво Таджикистану на нинішньому етапі намагається проводити прагматичну зовнішню політику, ставлячи практичні питання вище від ідеологічних й історичних рамок чи особистих уподобань.

Серйозним фактором, що сприяв переформатуванню зовнішньої політики Таджикистану на багатовекторну, стали трагічні події 11 вересня 2001 р. в СіПА. Початок антитерористичної операції НАТО в Афганістані наніс дошкульного удару по стратегічних позиціях Росії в Центральній Азії, суттєво підкоригувавши усталену концепцію щодо того, що єдиною геополітичною потугою, яка має право на військову присутність в регіоні, є РФ. Попри те, що Вашингтон не взяв на себе конкретних зобов'язань із забезпечення безпеки країн Центральної Азії, військова присутність США у регіоні перетворилася на альтернативний безпековий варіант і значно зменшила роль РФ та її воєнного інструмента в Центральній Азії - Організації Договору колективної безпеки (ОДКБ).

США, які разом з РФ у березні 1993 р. започаткували проект "Російсько-американська мирна ініціатива", в рамках якого були створені умови для неформальної зустрічі представників ворогуючих таджицьких сторін, й до 2001 р. активно сприяли налагодженню діалогу між таджицькою владою та опозицією. У цьому контексті заслуговує на увагу активна діяльність США в рамках іншого спільного з Росією проекту зі сприяння міжтаджицького діалогу, відомого як "Дартмутська конференція", зусилля офіційного Вашингтона, спрямовані на успішний розвиток мирного процесу в Таджикистані у Раді Безпеки ООН, ОБСЄ, в рамках міжнародних фінансових інститутів та їх представництв в центральноазійському регіоні та країні, врешті, активна участь США в реалізації мирних угод 1997 р. Усе це дало можливість США скласти конкуренцію Росії щодо впливу на ситуацію в Таджикистані та центральноазійському регіоні.

Після вересня 2001 р., коли зовнішньополітичними стратегічними пріоритетами адміністрації Білого дому стали боротьба з міжнародним тероризмом і "демократична трансформація Великого Близького Сходу", стратегічне значення для США Таджикистану й інших держав Центральної Азії значно зросло, перемістившись в центр національних інтересів Вашингтона. геополітичний таджикистан стратегічний військовий

Керівництво Таджикистану підтримало американські плани з проведення військової операції на території Афганістану, ставши учасником міжнародної антитерористичної коаліції. Прагматичне рішення офіційного Душанбе підтримати дії США в регіоні обернулось для таджицької влади безперечними (передусім політичними) вигодами. На тлі війни міжнародної коаліції з рухом "Талібан" на території Афганістану значно зміцнилися політичні зв'язки Таджикистану з США та їх західними партнерами. Зростання значення Таджикистану в реалізації політичних і військових планів США спонукало Великобританію, Францію і Японію відкрити свої дипломатичні місії в Душанбе; сприяло здійсненню офіційного візиту до США урядової делегації на чолі з президентом Таджикистану Е. Рахмоном в кінці 2002 р.; стало стимулом для інтенсифікації і диверсифікації таджицько-американського партнерства.

Додатковий імпульс отримало двостороннє військово-технічне співробітництво - як пряме, так і в рамках реалізації програми НАТО "Партнерство заради миру", а міжнародні фінансові інститути створили для Таджикистану режим найбільшого сприяння. Тоді ж президент Е. Рахмон, попри закиди на його адресу в недемократичному правлінні, набув серед західних політиків статусу стабільного союзника в регіоні, що підтверджує, зокрема, й підписання восени 2004 р. угоди про партнерство і співробітництво з Європейським союзом.

Нова ситуація надала можливість таджицькому керівництву поставити питання про заміну російських прикордонників таджицькими на таджицько-афганському кордоні, що відбулася в грудні 2004 - червні 2005 р. 19 жовтня 2005 р. за участю командувача прикордонних військ Росії відбулася офіційна церемонія передачі усього кордону Таджикистану з Афганістаном таджицьким прикордонникам. Це стало можливим й завдяки тому, що США та їх європейські союзники надали фінансово-матеріальну допомогу Таджикистану для зміцнення кордону.

Цілковита підтримка США переобранню Е. Рахмона на черговий семилітній президентський термін у листопаді 2006 р., тісне співробітництво двох держав у сфері безпеки, доброзичливе ставлення до Таджикистану міжнародних фінансових установ, виявом чого стало списання МВФ значної частини боргу республіки на суму майже 100 млн дол. США, визнання Таджикистану стратегічним союзником в центральноазійському регіоні - свідчать про нову якість таджицько-американських відносин.

Ще однією країною, що впливає в геополітичному сенсі на Таджикистан є Ісламська Республіка Іран - культурно та мовно споріднена з таджиками держава, у якій також говорять на фарсі. Посол Ірану в Таджикистані Мусаві одного разу заявив, що "відносини між Іраном і Таджикистаном повинні бути моделлю відносин у регіоні Центральної Азії". В Таджикистані активно діє Фонд імама Хомейні, що надає гуманітарну допомогу. Єдине, що дратує офіційний Тегеран - широке військове спіробітництво Душанбе з країнами Заходу та Росією.

Однією з найголовніших проблем зовнішньої політики сучасного Таджикистану залишається проблема встановлення та делімітації кордонів з сусідніми державами, що дісталася Таджикистану у спадщину від СРСР. У 2003 р. було підписано угоду з Китаєм, за якою Таджикистан виявив готовність поступитися 1000 кв. км Памірських гір на користь своєму великому сусіду у разі, коли той відкличе свої претензії на площу у 28 тис. кв. км таджицької території. Про динамічний розвиток взаємин з КНР промовляє те, що 2004 р. на кордоні з КНР відкрито прикордонний перехід "Кульма", а в січні 2006 р. президент Таджикистану Е. Рахмон здійснив державний візит до КНР, у ході якого було підписано Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво.

Позаяк питання кордонів Таджикистану з колишніми радянськими республіками Узбекистаном і Киргизстаном остаточно ще не вирішено, продовжуються переговори з Узбекистаном щодо встановлення кордонів та знешкодження мінних полів у прикордонній зоні і з Киргизстаном - з делімітації кордону в Ісфаханській долині.

Серйозні проблеми у зовнішній політиці Таджикистану виникають подекуди й у зв'язку з тим, що Таджикистан є важливою ланкою у системі наркотрафіку з Афганістану до Росії і Західної Європи та провідною державою Центральної Азії для наркоділків, які контролюють близько 80 % усіх наркотиків, що перебувають на території цього регіону. Свого часу адміністрація США не захотіла виступити проти воєначальників Північного альянсу в Афганістані, побоюючись, що ті перестануть підтримувати уряд президента Афганістану X. Карзаї. Багато з цих людей - афганські таджики, що здійснюють контрабандні поставки разом зі своїми співплеменниками в Таджикистані. Коли в кінці 2004 р. афганська політика США зазнала змін і Вашингтон став домагатися рішучіших дій щодо виробників опію та героїну в Афганістані, з'ясувалося, що транзит наркотиків через Таджикистан працює як надійний механізм.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Банковское дело
Бухучет и аудит
География
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Охрана труда
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Техника
Товароведение
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее