Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Культурология arrow Благовіщенська церква як громадський та духовно-культурний осередок мешканців м. Києва

Благовіщенська церква як громадський та духовно-культурний осередок мешканців м. Києва


Благовіщенська церква як громадський та духовно-культурний осередок мешканців м. Києва

Досить часто про події минулого нагадують нам не лише меморіальні дошки та пам'ятники, але й самі назви вулиць, які теж з часом змінюють назви. Не винятком є і вулиця Саксаганського, яка з 1888 по 1919 рік мала назву Маріїнсько - Благовіщенська. Таку назву вона отримала від розташованих на ній Марийської громади сестер - милосердя і церкви Благовіщення. Знесли церкву у 1935 році. Ніхто з руйнівників не згадав, що Благовіщенський храм, який було зведено навпроти Маріїнської громади сестер милосердя, свого часу дав назву самій вулиці. Храм разом із спорудою громади був культурним і духовним центром усієї вулиці. Його відвідували як відомі прихожани (родина Косачів, Чикаленків, Грінчен - ків тощо), так і інші відомі українські діячі (родина Кониських, Грушевських, Драгоманових). У храмі охрестили Володимира Грінченка (онука Бориса Грінченка) [9, арк. 10], вінчалась Ісидора Косач. Храм став останнім земним пристанищем багатьом мешканцям названої вулиці. Під золотавим куполом відспівувалися Настя Грінченко, Петро Косач, Людмила Драгоманова та інші. Храм був основним осередком, де ініціювались і діяли різноманітні соціальні проекти для малозабезпечених та знедолених мешканців м. Києва. Тепер місце церкви займають ліцей та житловий будинок (вул. Саксаганського, 64). Культова споруда, яка могла б розповісти про духовне життя Києва, втрачена назавжди.

На думку автора, вивчення досвіду церковного життя, яке нерозривно пов'язано з громадськимта культурним життям, є важливим як в усвідомленні вітчизняної історії, так і в розумінні особливостей становлення Києва як модерної столиці. Автор статті ставить за мету узагальнити матеріал з обраної проблеми та дослідити історію згаданої культової споруди. Історіографія цього питання представлена нечисленними краєзнавчими дослідженнями М. Кальницького, Д. Малакова, В. Га - лайби, І. Гічан, які з'явилися вже у наш час.

Київ, яким ми його знаємо сьогодні, сформувався у другій половині ХІХ сторіччя завдяки стрімкому розвитку його колишніх околиць. Саме тоді і було прокладено більшість київських вулиць.

Разом з появою залізничного вокзалу та головного корпусу Університету Св. Володимира починається активна розбудова околиць Києва вздовж річки Либідь.

У 40-х р. XIX ст. на землях паньківської дачі (у XVIII ст. належала Києво-Печерській лаврі) прокладено одну із нових вулиць - Жандармську (спочатку Велика та Мала Жандармська, які були розділені приватними садибами).

Нові райони потребували появи православних парафій. Вимоги часу ставили питання про зведення нових церков. Адже протягом тривалого часу мешканці згаданих околиць могли відвідувати лише два найближчих храми. Перший з них, в ім'я св. Іоанна Златоуста, містився на сучасній площі Перемоги. Інший храм, в ім'я св. Трійці, знаходився на розі Жилянської та Великої Васильківської. Така відстань між цими двома невеликими церквами (протяжність якої була близько) не

могли задовольнити релігійних потреб мешканців «нової забудови». Проте у місцевої влади бракувало коштів для будівництва нового храму. За таких обставин мешканці вулиці самотужки почали збирати гроші для побудови духовного центру. Слід зазначити, що ідея побудови церкви у цьому районі виникла у місцевих жителів ще у 1876 році. За десять років вони змогли зібрали лише 18 тис. рублів, однак їх було замало.

Тогочасний міський голова Г. Ейсман (18241884 рр.) заради цієї справи не шкодував ні сил, ні енергії та коштів. Особисто він пожертвував під забудову свою садибу на колишній Жандармській вулиці. Розташування подарованої земельної ділянки було зручним, адже вона знаходилась якраз посередині між Златоустівською та Троїцькою церквами. У лютому 1883 року Київська духовна консисторія дозволила будувати в межах цієї садибі церкву Благовіщенн я Пресвятої Богородиці. Перші значні кошти на зведення майбутнього храму залишив у своєму заповіті благодійник Смєлов.

Вирішальна роль у зведенні Маріїнсько-Бла - говіщенскої церкви належить наступнику Г. Ейс - мана на посаді київського міського голови - заможному купцю грецького походження I. Толлі. Іван Андрійович був добре обізнаний на потребах киян. У справах благодійництва ним керувало не марнославство, а щире бажання зробити корисне. Толлі своє жалування - 6 тис. руб. на рік, а жертвував його на потреби міста. На задоволення релігійних потреб мешканців «нової забудови», він пожертвував одразу 75 тис. рублів та закликав митрополита Платона як найшвидше дати дозвіл щодо початку будівництва церкви.

У зверненні до Платона, митрополита Київського та Галицького від 4 червня 1885 року

І. Толлі зазначав: «Прихожане Златоустовской церкви, по малой вместимости своей приходской церкви, и жители предместья г. Киева Шулявки, по отдаленности от своей приходской церкви, испросили разрешения Вашего Высокопреосвященства построить новые каменные храмы: Златоустовские прихожане по Жандармской улице Лыбедского участка в честь Благовещения Пресвятой Богородицы, а жители Шулявки в своей местности. Сердечно сочувствуя благому намерению добрых горожан и имея в виду крайний недостаток денежных средств для построения обеих церквей, могущий задержать окончание их на долгое время, я желаю прийти на помощь православному населению названных двух приходов и поддержать в них христианское усердие в церковном благолепии. В сих видах я решился представить Вашему Архипастырскому мудрому вниманию следующие мои желания и предположения:

1) На построение Благовещенской церкви с двумя приделами в честь Св. Иоанна Предтечи Крестителя Господня и Святителя Николая Чудотворца, а также на устройство при этом храме церковно-приходского училища, долженствующего состоять в ведении духовенства, я жертвую из собственных моих средств 75000 руб., именно: на построение церкви, числом от 500 до 600 душ, - что совершенно достаточно для нужд той местности, - 50000 руб., на утварь церковную и ограду 10000 руб., на возведение дома для училища 15000 руб.

2) Сумму, завещанную покойным г. Смеловым в количестве 18000 р., предназначенную Вашим Высокопреосвященством, по просьбе прихожан, на построение Благовещенской церкви, перечислить для построения церкви на Шулявке во имя Св. Равноапостольной Марии Магдалины - ангела Государыни Императрицы, с устройством придела во имя Св. Иоакима и Анны. Означенной выше суммы, при имеющихся уже в натуре готовых материалах, будет достаточно для осуществления проекта постройки, если таковая возведена будет сообразно действительной потребности, именно числом от 250 до 350 душ. На самое же перечисление этой суммы для постройки Шулявской церкви, если Ваше Высокопреосвященство на то соблаговолите, попечительство Благовещенской церкви изъявляет свое согласие» [1, арк. 1-1 зв.].

На зверненні міського голови митрополит залишив резолюцію наступного змісту: «Совершенно согласен и предлагаю Консистории немедленно сделать по предмету настоящего прошения надлежащее распоряжение». У документі містилася довідка: «Постройка Благовещенской церкви в г. Киеве на участке земли пожертвованной г. Эйсма - ном разрешена 23 февраля 1883 года» [1, арк. 2].

Протягом наступних двох років - обидві парафії отримали новозбудовані храми. Навесні 1887 року було освячено церкву св. Марії Маг - далини, восени того ж року - церкву Благовіщення. На жаль, меценат Іван Толлі не дожив декілька місяців, щоб побачити своє дітище.

Урочисте закладення Благовіщенської церкви відбулося 11 травня 1885 року. У її підмурок у різні місця було закладено по кілька бронзових золотих і срібних монет, а в основу одну із стін - мідну плиту з написаними на ній основними відомостями. На будівництво церкви було витрачено 850 тис. цегли закупленої у власників заводів Марра і Сніжка [2, 3]. 11 вересня 1887 р. відбулося урочисте освячення три престольної з цегляним іконостасом всередині, ще зовсім не невпорядкованого храму, а також двоповерхову споруду для церковного притчу і 2 класного, на 50 хлопчиків, церковнопарафіяльного училища. У жовтневому випуску часопису «Киевлянин» повідомлялось: «11 октября преосвященнымъ 1 еронимомъ, епископомъ чигиринскимъ, совершено было освященіе новоотстроенной на Б.-Жандармской улиці Благовещенской церкви. Первую литургію въ новой церкви совершалъ также преосвященный 1 еронимъ. На литургіи въ церкви присутствовали: супруга г. начальника края, командиръ 12-го армейскаго корпуса, г. Кіев - скій губернаторъ, г. вице-губернаторъ, военныя и гражданскія власти и прихожане новой церкви, впускавшіеся въ церковную ограду по билетамъ. Церковь внутри совершенно еще не отділана [3, 2]. Храм мав два бічні вівтарі: св. Іоанна Предтечі та св. Миколи Чудотворця. Новозбудований храм відзначалися чудовою архітектурою. Фасади Благовіщенської церкви отримали риси візантійського стилю. Могутній центральний купол був оточений чотирма невеликими баштами, із заходу над притвором вискочила струнка дзвіничка. Будував цей храм видатний київський зодчий, архітектор Київської єпархії Володимир Ніколаєв.

Слід зазначити, що внутрішні роботи не були завершені у зв'язку раптовою смертю основногоспонсора І. Толлі на початку липня 1887 р. Однак церква все ж почала проводити службу. Його настоятелем було призначено отця Михайла Ви - шневецького, який щойно закінчив Київську духовну академію. Церква була не тільки без належного устаткування, а й навіть без приміщення для священика. Тому, за згодою попечителя Благовіщенської церкви Володимира Івановича Толлі, сина І. Толі, було дозволено тимчасово проживати священику на другому поверсі будинку для причту та церковнопарафіяльного училища. Нижній поверх використовувався для школи. Спочатку приміщення було достатньо, адже там навчалося 5-6 хлопчиків, а пізніше піклувальники почали клопотати перед консисторією про дозвіл на добудову, яка б покращила умови проживання священика. «…Я нижеподписавшаяся Анна Викторовна Толли, вдова строителя Благовещенской церкви и двухэтажного каменного дома находящегося в церковной ограде изъявляю мое согласие на предполагаемую причтом и церковным старостой пристройку к означенному дому для улучшения квартиры священника» [4, арк. 4-5].

Церква також потребувала в службі диякона, тому прочани Благовіщенської церкви звернулися вже 6 грудня 1888 р. з проханням до протоієрея Петра Лебединцева про призначення на службу диякона Єлизара Бігановського, який мав чудовий голос та досвід церковної служби. Однак прохання, яке було подане уже в січні не було задоволене. Як з'ясувалося Єлизар Біганов - ський, який був нештатним дияконом Ольгін - ської церкви Києво-Печерської лаври, не виконав розпорядження Київського єпархіального начальства 1883 р.: «…впредь не держать у себя в услужении мещанку Гощинскую, что дает подозрение в его не законом сожительстве с нею» [5, арк. 1-2]. Бігановський був відсторонений і відправлений під суворий нагляд до Київського Миколаївського монастиря. Незважаючи на сумлінну поведінку в стінах обителі, Бігуновському не вдалося позбутися опали. На клопотанні церковного старости П. Лебединцев написав: «Прошение не может быть удовлетворено. Другой диакон может быть назначен в том случае, если они назначат ему обеспечение, содержание и квартиру» [5, арк. 3]. З часом було призначено іншого диякона Корнила Новоборского [6].

Молодий пастор спрямував свої зусилля на облаштування храму у відповідний вигляд і його багаторічна невтомна праця дала свої плоди. За незначний час було завершено внутрішні роботи, залучено нових спонсорів серед яких: мешканець вулиці Маріїнсько-Благовіщенській - колезький радник Микола Сигаревич [7, арк. 35], який купив будинок під номером 133 та почесний громадянин Орєхов, який проживав у будинку під номером 76. Така прихильність до новозбудова - ному храму свідчила, що церковна служба задовольняла внутрішній спів парафіянина. Тому не дивно, що один із прихожан зазначав, що Благовіщенська церква «может гордиться благоговейным служением и стройным пением» [7, арк. 35].

Виконуючи волю І. Толлі, М. Вешнивецький організував урочисте перенесення його праху з байкового кладовища до влаштованої для нього при церкві усипальниці.

Про авторитет священика та його парафії свідчить клопотання Н. Сигаревича від 1892 р. до Київської Духовної Консисторії про зачислення його та його родини до приходу Київської Благовіщенської церкви. В своєму поясненні Сигаревич зазначав, що «…желаю по моим возможностям быть полезным как этой церкви та и принадлежащей при ней училищу. Имею честь покорнейше просить к Духовной Консистории не отказать причислить мой дом к приходу Благовещенской церкви и тем самым закрепить за моей семьей и всеми живущими в доме те чувства, которыми преисполняют сердца наши к Благовещенской церкви» [7, арк. 35]. М. Вишне - вецький вказував у рапорті: «.На запрос Духовной Консистории к какой церкви Благовещенской или Златоустовкой ближе дом колеж - ского советника Николая Сигаревича, имею честь отметить, что дом Сигаревича находится почти на одинаковом расстоянии к той и другой церкви и разница только в нескольких шагах, именно, дом Сигаревича от Златоустовской церкви отстоит приблизительно на 740 шагов, а от Благовещенской 720 шагов» [7, арк. 4].

Благочестива служба, чудовий спів, удалий добір гідних помічників в особі церковних старост і притча привели до того, що храм при кожному богослужінні був переповнений, оскільки обряди проводилися тут надзвичайно велично й пишно.

З ініціативи благодійників Орєхова і Цито - вича, які жили поблизу церкви, 1912 р. було організовано збір пожертвувань для придбання нового дзвону замість старого вагою 43 пуди, звуки якого не були чутні навіть на прилеглих до церкви вулицях. Виготовлений за 5 тис. крб. на відомому московському заводі Г. Фінляндського, новий дзвін був доставлений до Києва 11 березня того року піднятий над церквою. Вагою в 250 пудів, дзвін був чудово оздоблений з викарбуваним на його корпусі 4 барельєфами і відповідними написами із згадкою про 25-річне служіння настоятеля храму отця протоієрея М. Вишневецького. Завдяки великим внескам Орєхова був збудований дім для настоятеля церкви. Сама церква оздобилась мармуровим престолом і жертовником. Було зроблено електричне освітлення, придбані цінні ікони і багата різниця, тощо [2, 4]. За своєю красою храм був в одному ряду з стародавніми і найбагатшими храмами.

У березні 1914 року при церкві було створено перше у Києві Благовіщенське парафіяльне братство з дуже широкою програмою дій в сфері внутрішнього церковного життя, духовного і морального виховання своїх парафіян, а також надання найбільш знедоленим з-поміж них, особливо удовицям, сиротам і безпритульним особам похилого віку необхідної матеріальної допомоги. Уже в травні того року при активному сприянні його членів, у будинку Орєхова по вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, 76 було відкрито парафіяльну школу-майстерню для навчання дівчаток з бідних родин рукоділлю, щоб своєю працею добувати собі хліб у домашніх умовах, щоб відгородити їх від шкідливих впливів, яких вони могли зазнавати, працюючи у різних майстернях. При цьому братство взяло на себе зобов'язання забезпечувати безплатним харчуванням протягом усього строку навчання.

Маріїнсько-Благовіщенська церква не входили до числа найбільш знаних храмів колиски вітчизняного православ'я - стародавнього Києва. Сюди не прагнули дістатися прочани з далеких країв, тут не було широковідомих святинь. Але чимало киян, які мешкали на Марийсько-Благовіщенській вулиці, раділи з того, що їхня парафія прикрашена красивою церквою, яка стала порадницею у всіх життєвих потребах. Ця споруди здалека виділялися та милувала око у місцевій забудові.

Слід зазначити, що у церкві бував і М. Грушев - ський. Про це свідчать його записи у щоденнику: «…24 [грудня 1908 р. Київ]. Кутя […]. По вечері пішли з Мариною і мамою до Пріходської [Маріїнсько-Благовіщенської] церкви. Але разила страшенно російська вимова. 25 [грудня 1908 р. Київ]. Зайшов ще раз до церкви, зрана […]. Потім пішли до Садовських […]» [8].

Іван Шишманов - відомий болгарський вче - ний-історик, славіст, україніст та громадський діяч, який був одружений на доньці М. Драгома - нова згадував сумні події: «.17 травня 1918 р., п'ятниця. Пополудні труну з тілом мами перенесли до Маріїнсько-Благовіщенської церкви. У церкві зустрівся з Богданом Кістяківським та Науменком. 18 травня 1918 р., субота. Похорони мами. О 10 годині в Міріїнсько-Благовіщенській церкві. Присутні: міністр закордонних справ Ва-силенко, Богдан Кістяківський зі своєю матір'ю, Дебагорій Мокрієвич, К.Єфремов, Науменко, Трегубов, Гелеган, Квітко (чоловік Маши), пані Гринченко та інші. В 11.30 г. прибула депутація від Гетьмана, висловила співчуття сім'ї і поклала вінок на труну - «Вдові М.П. Драгоманова від Гетьмана всієї України. Я поклав вінок з надписом: «Ідеальній подрузі незабутнього професора Софійського університету М.П. Драгоманова - від посла Болгарії» [10].

З утвердженням радянської влади кардинально змінилося суспільно-політичне та релігійне життя. Комуністичний режим відразу повів відкриту антицерковну атеїстичну політику. Релігія та церква оголошувалися ворогами нової влади. Вона всіляко намагалась обмежити вплив церкви на суспільне життя. Після захоплення Києва більшовиками у травні 1919 року, розпочалися масові чистки інтелігенції, службовців, купців, духівництва. Основною причиною було належність до правих націоналістичних чи чорносотенних організацій. Не обходилося без відкритого грабежу і реквізиції.

Тільки з травня по червень1919 року, було розстріляно 68 членів Київського Клуба Російських Націоналістів. Серед останніх, 16 травня 1919 року, був арештований як заручник и настоятель Київскої Маріїнсько-Благовіщенскої церкви Михайло Іванович Вишневецкий. попри те, судження слідчого Сидоренко про те, що: «Михаил Иванович Вишневецкий произвел на меня впечатление контрреволюционера… отец Михаил постановлением особой Комиссии Киевского Губотдела ВЧК от 26 мая 1919 г. был освобожден без права поступления на советскую службу» [11, арк. 30]. У наступні роки поетапно (1923-1927, 1929-1931, 1933-1936, 1937-1938, 1939-1941) відбувались перманентні репресії духівництва.

У 1935 році Маріїнсько-Благовіщенський храм був підірваний і розібраний, згідно з постановою Київської міськради. На протоколі рукою голови Р. Петрушанского було написано: «не підлягає оголошенню» [12]. У 1935 році на фундаменті церкви за 85 днів побудували школу №2 І. Першого вересня того ж року у школі розпочався навчальний процес. Від Благовіщенського храму, що стояв на місці спортмайданчика середньої школи №21 по вул. Саксаганського, 64, лишилася тільки невелика споруда колишньої парафіяльної школи, де нині розміщено контору.

Разом зі знищенням церкви, припинило діяльність Благовіщенське парафіяльне братство, яке надавало як моральну, так і матеріальну допомогу найбільш знедоленим. Невідома доля парафіяльної школи-майстерні для навчання дівчаток рукоділлю з бідних родин, церковнопарафіяльного училища для хлопчиків. Знищення Маріїнсько-Благовіщенської церкви - це не лише втрата архітектурної споруди, яка мали історичну, естетичну та культурну цінність, це руйнування духовного світу жителів Києва.

Література

благовіщенський церква культурний парафіяльний

1. Різдвяно-новорічні свята в родині Грушевських. Режим доступу: http://vuam.org.ua/uk/802

2. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, ф. І, од. зб. 33394. - Виписка з метричної книги, які народилися у 1908 р.

3. Іван Шишманов в Україні. - «Щоденник» 1879-1927. Режим доступу: http://www.ukrpressbg.com/ his-ukrDnevnik-Shishmanov1918.html

4. Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 263, оп. 1, спр. 6858, арк. 30.

Проскура М. Православний Київ, рік 1911-й: храми, яких більше немає. Режим доступу: http:// religions.unian.ua/religinossociety/630103-pravoslav - niy-kijiv-rik-1911-y-hrami-yakih-bilshe-nemae.html

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Банковское дело
Бухучет и аудит
География
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Охрана труда
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Техника
Товароведение
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее