Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Культурология arrow Бібліотечна справа в українському селі (20-і рр. XX ст.)

Бібліотечна справа в українському селі (20-і рр. XX ст.)


Актуальність запропонованого дослідження зумовлена тим, що культурне життя селянства потребує проведення певних паралелей між минулим і сьогоденням. Адже задоволення культурних потреб сучасного селянства відіграє одну із помітних ролей у житті українського суспільства. Проблему розвитку бібліотечної справи в різний час у своїх працях висвітлювали такі дослідники, як В. Афанасьєв [1], В. Боднар [2; 3], Ф. Кокошко [4], І. Рибак [5], Г Шевчук [6] та ін.

Рівень культури в 1920-х рр. багато в чому залежав від наявності та розвитку бібліотечної системи. Виходячи з констатації цього факту, радянське керівництво доклало максимум зусиль, щоб сформувати в сільській місцевості широку бібліотечну мережу. Протягом означеного періоду бібліотеки стають досить дієвими центрами культурно-освітньої діяльності в селах України. Вже 1922 р. у них налічувалося біля 18 тис. бібліотек. Партійні комітети всіх рівнів приділяли досить значну увагу змісту їх діяльності. У жовтні 1923 р. ЦК РКП(б) прийняв навіть спеціальну постанову "Про посилення партійного впливу на роботу бібліотек", згідно з якою, при повітових, районних комітетах, агітпропвідділах мали бути створені особливі бібліотечні комісії з нагляду за роботою бібліотек [1, 58].

З розвитком бібліотечної мережі в Україні сформувалась система, до якої входили декілька типів бібліотек: загальнодержавні, центральні, повітові, районні, клубні, пересувні. На селі бібліотеки працювали або при сельбудах, або при хатах-читальнях. Їхній книжковий фонд був доволі бідним, але газети поступали регулярно і безкоштовно. Тому, поряд із видачею книг, у бібліотеці проводили читання газет, журналів, брошур уголос. Бібліотечні працівники, крім основної своєї роботи, складали гасла і плакати, проводили різноманітні вечори, залучали до читання селян. Проте, в першій половині 1920-х рр. мережа бібліотек не була ще досить чисельною. Так, на початок 1924 р. одна бібліотека припадала на 14 - 15 сіл. Інакше кажучи, користуватись послугами бібліотек могли лише 16% сільських жителів. Хоча, завдяки енергійним зусиллям у цій сфері, вже на кінець цього ж року кількість сільських жителів, які могли користуватись послугами бібліотек зросла до 30% [1, 65].

Перший бібліотечний з'їзд РСФРР (липень 1924 р.) окреслив план роботи сільських бібліотек. Її стрижнем мали стати зусилля, скеровані на поширення і вдосконалення змісту масової роботи: частіше мали проводитися вечори, виставки, дні та тижні книги [7, 1]. Проте, всі ці приписи значною мірою залишались на папері, оскільки в реальному житті селу бібліотек катастрофічно не вистачало. Вихід із скрутного становища запропонували самі селяни - створити при районних будинках культури та великих сельбудах пересувні бібліотеки, які повинні були обслуговувати селян тих сіл, де не було стаціонарних бібліотек. Для однієї такої бібліотеки необхідно було мінімум 100 книг, тому Головполітпросвіта в першому півріччі 1925 р. виділила райсельбудівським бібліотекам по 400 книг для комплектації пересувних бібліотек. Такі бібліотеки обслуговувалися одним-двома бібліотекарями, які повідомляли жителів того чи іншого села про приїзд "пересувки", знайомили читачів із змістом книг, рекомендували новинки тощо. На кінець 1925 р. в Україні налічувалося біля 1 тис. бібліотек, які мали пересувні фонди, а обмін книгами відбувався між 7522 пересувними пунктами. Сільські бібліотеки з цієї кількості мали 3913 пунктів. Як правило, це були бібліотеки великих сіл, колишніх волосних центрів, які зберегли у вогнищі громадянської війни фонди колишніх земських бібліотек [6, 142]. Однак і пересувні бібліотеки не могли належним чином задовольнити потяг селянства до книг. бібліотека сільський фінансування книжковий

Незважаючи на всі труднощі і недоліки, мережа бібліотек поволі все ж таки розширювалися. У селах на середину 1925 р. вже працювали 4376 стаціонарних бібліотек, тобто на 68% більше, ніж 1922 р. [1, 63]. На 100% збільшився книжковий фонд, в певній мірі зросла якість книг. Втім, більша частина приросту бібліотечного фонду йшла переважно за рахунок суспільно- політичної літератури. Натомість книг для дітей та юнацтва надходило мало. Це пояснювалось насамперед відсутністю коштів для їх придбання. Тому нерідко дітям доводилося очікувати чергу в 50 - 60 осіб, щоб прочитати ту чи іншу цікаву книгу [8, 68]. Загалом, селяни читали книги різноманітних жанрів. Діти читали переважно пригодницькі книги, молодь віддавала перевагу червоній белетристиці, люди старшого віку цікавилися творами української класики та спеціальною літературою із сільськогосподарської тематики. Стосовно мови видання, то з 1924 р. почали переважати україномовні видання [9, 53].

Згідно джерел, 1 сільська бібліотека в середині 1920-х рр. обслуговувала 7,4 селища, а 1 книга припадала на 7,5 осіб селянської людності, тоді як середньостатис- тичне місто мало 14,1 бібліотеку та 2 примірники книг на кожного мешканця міста [10, 67]. Попри те, що на селі проживало більш, ніж три чверті населення України, тут 1927 р. нараховувався лише 1 млн. читачів, тобто в середньому 1 читач - на 5 селянських господарств, тоді як в місті цей показник був значно вищим: 1 читач - на сім'ї [11, 47]. Щоправда, внаслідок ліквідації неписемності та загального підвищення рівня освіти в цей час, починає зростати кількість читачів у сільських бібліотеках, зі 113 - до 154. В цей же період на селі починає зароджуватись і книготоргівля. Хоча продаж книг не мав успіху, по-перше, тому що селяни часто не в змозі були купувати книги, по-друге, листоноші заносили і продавали на селі книги без будь-якого підбору, по-третє, майже не торгувала книгами кооперація, яка власне була торговим монополістом села. Відтак, 1927/28 р. в українському селі були продані лише 5124 примірники книг [11, 45]. Слабкий розвиток мережі сільських бібліотек пояснювався також тим, що всі вони були на балансі місцевих органів і фінансувалися за залишковим принципом.

Разом з тим читацькі уподобання селян ставали все більш різноманітними. Про це зокрема свідчать результати дослідження відділу політосвіти ЦК КП(б)У яке було проведене в березні - квітні 1928 р. у 12 округах України. Дослідженням було охоплено 58 сільських бібліотек, які налічували 8240 читачів селян [11, 22]. Дані дослідження показали, що найбільш читабельними серед селян-бід- няків були твори Т. Шевченка, В. Винниченка, І. Франка,

І. Нечуй-Левицького, Б. Гринченка і твори молодих українських літераторів Ю. Смолича, О. Вишні, О. Досвітнього. З російських письменників перевагу надавали О. Пушкіну, О. Толстому, М. Лермонтову, М. Гоголю, М. Горькому Читали селяни і зарубіжну літературу, особливо твори М. Твена, Д. Лондона, Д. Дефо, Ф. Купера, В. Гюго [11, 24-26].

З наукової літератури селяни цікавилися переважно книгами з астрономії, фізики, походження людини, трохи менше - з хімії. Жінки цікавилися книгами з біології, метеорології, медицини, гігієни. Молодь замовляла також книги з військової тематики. Це обумовлювалось загальним інтересом молоді до військової справи. Користувалась попитом і література присвячена кооперації. Книги про культуру побуту не користувалися популярністю. Їх в основному читали жінки, а чоловіки іноді могли прочитати книги про боротьбу з пияцтвом, забобонами та про сімейні взаємовідносини. Популярними були підручники з електротехніки, радіо та моторобудування.

Добре оцінивши всю силу друкованого слова, а надто оперативно інформації, яку подавала періодична преса (основні газети, як правило, мали два випуски - ранішній та вечірній), в ході запеклої боротьби між Лютневою та Жовтневою революціями, більшовицька партія відразу, після опанування владою, доклала всіх зусиль для постійного збільшення тиражів радянської періодики, зокрема в Україні. Це відбулося на тлі того, що протягом 1917 - 1919 рр. загальна кількість періодичних видань, що виходили українською мовою зросла з 84 до 154 [12, 126]. Українська преса цього періоду була різноманітною щодо напрямків і змісту. Це пояснювалося насамперед відсутністю цензури, багатопартійністю, значною кількістю громадських, земських, наукових і релігійних видань. Прийшовши до влади в Україні, більшовики монополізували всі видавництва. В нових умовах періодика стала провідником в маси радянської масової культури, основним засобом формування нової соціалістичної ментальності. На 1 лютого 1923 р. в Україні видавалося 65 газет, з яких 10 були суто українськими, а 6 - змішаними. Наклад всіх газет становив 85 тис. примірників. У вересні 1924 р. кількість україномовних газет зросла до 18, а наклад становив вже 114 тис. примірників [13, 70]. Майже всі україномовні газети були зорієнтовані на селянина: з 18 газет - 12 були селянськими, а з 8 змішаних - 4. Найбільшим попитом користувалися газети "Радянське село", "Селянська правда", "Червоний край" і "Зірка" [13, 49].

У середині 1920-х рр. на селі виникають такі нові форми культосвітньої роботи, як стінні, живі, світлові та фотогазети. Місцеві події з життя окремого села висвітлювали сільські стінні газети. Стінна газета складалася з коротких статей, заміток і прикріплювалася на стіні, в приміщенні сільради, сельбуду, чи навіть кооперації, звідки і назва. Вона вміщувала передову статтю (40 - 50 рядків рукописного тексту), а також замітки на теми, які стосувалися різних аспектів життя селян. Тут же розміщувалися замітки про діяльність сільбудів, хат-чи- талень, побутові події з життя села і т. інше. В стінгазеті можна було побачити карикатури, прочитати смішну історію і навіть коротенькі літературні твори. Стінгазети навіть вели листування зі своїми односельцями, вміщували той чи інший замовлений матеріал чи давали відповіді на поставлені в листах запитання [14, 8]. Деякі стінні газети на своїх шпальтах вміщували пісні на різну тематику, вітали односельців із святами [15, 50].

Фотогазети почали набувати популярності в міру розвитку виробництва технічних приладів, в тому числі фотообладнання. Вони складалися з малюнків, світлин, які передруковувалися як з інших видань, так і місцевих фотоаматорів. Малюнки і світлини наклеювалися у відповідному порядку, підписувалися і вивішувалися у людних місцях [16, 21]. Досить популярними серед селян були живі газети. Це були свого роду вистави. Так лише в Монастирищенському районі Уманської округи, виступали біля 20 колективів "живогазетчиків" [17, 9]. Жива газета супроводжувалася цирковими виступами, клоунадою, спортивними іграми, піснями, танцями.

Ще одним видом періодичного доведення інформації була світлова газета. Вона випускалася переважно в тих селах, де був кінематограф, або "чарівний ліхтар". Принцип роботи світлової газети схожий із сучасним діапроектором. Для випуску такої газети потрібно було підготувати діапозитиви зі скла та добірку матеріалів. Тексти писали чорнилом, друкованими літерами, короткими фразами [18, 33]. Такі тексти були зрозумілі навіть малописьменним. Інколи на діапозитиви наносились малюнки, які копіювалися з інших газет та книг [19, 22].

Отже, в 1920-х рр. бібліотеки стали досить дієвими центрами культурно-освітньої діяльності в селах України. Варто зазначити, що бібліотечна справа на селі розвивалась досить поступово, адже книжковий фонд бібліотек був доволі бідним. Слабкий розвиток мережі сільських бібліотек пояснювався тим, що вони фінансувалися за залишковим принципом. Однак, незважаючи на всі труднощі і недоліки, мережа бібліотек поволі все ж розширювалася.

Література

1. Афанасьев В.В. Нариси історії культурно-освітньої роботи на Україні (1917 -- 1941 рр.). -- Х., 1968.

2. Бондар В. О. Бібліотечна справа на селі в умовах більшовизації культурно-освітнього процесу 1919 -- 1921 рр. : на матеріалах Державного архіву Запорізької області //Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917 -- 1921 рр.): Зб. наук. пр. -- К., 1998.

3. Бондар В.О. Культурно-освітній процес на селі та трансформація бібліотек в інструмент ідеологічного впливу більшовиків на українське селянство в 1919 -- 1921 рр. //Бібліотечне краєзнавство: Матеріали краєзнавчих читань. -- Вип. 4. -- Запоріжжя, 2007.

4. Кокошко Ф. Розвиток культурно-освітньої діяльності в українському селі в 20-і рр. (на матеріалах Півдня України). -- Миколаїв, 1998.

5. Рибак І.В. Соціально-побутова інфраструктура українського села 1921 --1991рр. -- Кам 'янець-Подільський, 2000.

6. Шевчук Г.М. Культурне будівництво на Україні у 1921 -- 1925 рр. -- К., 1963.

7. Красін А. Передвижні бібліотеки на селі // Селянин. --

1923. -- 17 серпня.

8. Центральний державний архів громадських об 'єднань України (далі -- ЦДАГОУ). -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6647.

9. Коваленко М. Три роки Синчанської бібліотеки на Лубенщині // Селянський будинок. -- 1926. -- № 2.

10. ЦДАГОУ. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 2691.

11. Центральний державний архів вищих органів влади України. -- Ф. 166. -- Оп. 8. -- Спр. 284.

12. Українська культура: курс лекцій /Ред. Д. Антоновича. -- Регенсбург-Берхтесгаден, 1947.

13. Історія міст і сіл УРСР. -- Вінницька область. -- К., 1972.

14. Як скласти стінну газету // Геть неписьменність. --

1924. -- 30 листопада.

15. Історія міст і сіл УРСР. -- Кіровоградська область. -- К., 1972.

16. Кілька порад до роботи будинку колективіста та сельбудинків //За масову комуністичну освіту. -- 1931. -- № 4/5.

17. Державний архів Черкаської області. -- Ф. 2113. -- Оп. 1. -- Спр. 239.

18. Багмут І. Світлова газета // Селянський будинок. -- 1924. -- № 6.

19. Світлова газета // Селянський будинок. -- 1925. -- № 1.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Банковское дело
Бухучет и аудит
География
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Охрана труда
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Сельское хозяйство
Социология
Спорт
Техника
Товароведение
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее