Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика та естетика

Лекція 3. Етичні категорії

  • 1. Ідеал. Добро і зло. Доброчесність і порок.
  • 2. Сумління. Свобода і відповідальність. Справедливість.
  • 3. Сенс життя. Честь і гідність. Щастя.

Ключові слова: ціннісні орієнтації, аксіологія, благо, моральна свідомість, волюнтаризм, фаталізм

1. Існують два типи цінностей: цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, - і цінності, які, навпаки, надають смислу існуванню самої людини. Моральні цінності, які постають орієнтирами для людської свідомості належать саме до другої з названих категорій цінностей. Їхній смисл не вичерпується конечними потребами не тільки людського індивіда, а й будь-якого класу, суспільної або культурної формації чи навіть людства в цілому. Обираючи подібні цінності і вільно присвячиваючи їм свої вчинки, людина утверджує тим самим свідоме ставлення до норм і принципів моралі, духовну гідність і дієвість своїх мотивів, цілісність своєї моральної свідомості загалом. Аксіологія постає теорією цінностей до завдання якої належить вивчення природи цінностей, їхнього місця в реальності, структури ціннісного світу тощо.

Добро - це інтегральний зміст усієї сукупності моральних вимог, свого роду цілісний образ того, що моральність узагалі вимагає від людини. Ідеї добра притаманна відкритість та потенційна смислова безмежність, однак це ні в якому разі не позбавляє визначеності й конкретності кожну одиничну ситуацію розпізнання добра й вибору між добром і злом. Часом взаємовиключаючи грані добра утворюють неповторні сполучення, що потребують осмислення і відповідального вияву людської волі. Різні змістові визначення добра відображають принципові підходи в розумінні моральності. Серед таких підходів можна виділити: гедоністичні теорії добра (вищим добром вважається задоволення), утилітаристичну концепцію добра (користь тлумачиться як задоволення), евдемоністичну, еволюціоністську (добро - “більш високий” ступінь розвитку у біологічному його аспекті), метафізичну (моральність корениться у надчуттєвої природі).

Злом взагалі є все те, що підриває продуктивні потенції буття, заважає реалізації його призначення, руйнує, зокрема, умови й засоби виживання, фізичного та духовного розвитку людини. Моральне зло має місце тоді, коли негативні явища й процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб'єкта, коли за ним розкривається відповідний вольовий акт. Моральне зло можна розглядати як своєцентристське самоствердження суб'єкта всупереч інтересам інших суб'єктів, а також цілого, до якого він належить.

2. Моральна свідомість - це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, це й власна самооцінка останньої, її спроба розібратися у справедливості й обґрунтованості самих моральних засад, якими вона керується. Моральна самосвідомість - це така специфічна форма моральної свідомості, предметом якої виступає вона сама, а також людина - її носій. Основоположну роль у всій системі самосвідомості відіграє совість (сумління), яка постає як внутрішнє духовне осмислення людиною цілісності своєї життєвої реалізації під кутом зору її принципової моральної оцінки. Совість та сором є формами самосвідомості та функціями контролю і критичного осмислення моральних настанов людини.

Свобода самореалізації людини являє собою сукупність свободи дії людини та свободи її творчості. Свобода дії - свобода реалізувати свої наміри, досягти власної мети, використовуючи потрібні для цього знаряддя та засоби. Свобода творчості - право людського суб'єкта втілювати свої мрії й задуми, створювати щось нове, підвладне лише власним законам. Свобода самореалізації сама по собі не має безпосередньо етичного характеру. Суто моральна проблематика свободи пов'язана насамперед з вибором особистістю тих або інших намірів, цінностей, цілей. Здатність людини вільно визначати власну життєво-практичну спрямованість розглядається як свобода волі. Крайні позиції в підході до проблеми свободи волі дістали назви волюнтаризму і фаталізму. Волюнтаризм розглядає волю як вищу засаду буття загалом, як вищий принцип моральності, тобто людина має здійснювати моральний вибір і визначити свою поведінку незалежно від будь-яких зовнішніх регламентацій, керуючись лише рішенням власної волі. Фаталізм вбачає в кожній події й кожному людському вчинку прояв невідворотної долі, що виключає будь-який вільний вибір і випадковість. У своєму аспекті ідея свободи актуалізує вектор відповідальності. Відчуваючи свою відповідну причетність до буття, особа свідомо ототожнює себе зі своєю позицією, своєю роллю в зазначених зрізах буття: з моменту вчинення подібного вибору вона вже не може дистанціюватися від ситуаційних визначень, адже то є визначення, котре вона обрала й утвердила актом власної волі.

3. Ідейні та моральні висоти безпосередньо пов'язані з конкретикою реального суспільного буття через “вектор” справедливості. Справедливість фіксує саме той належний порядок людського співжиття, належний стан справ загалом, який і має бути встановлений унаслідок відповідального виконання людиною свого обов'язку. Категорія справедливості передбачає не просто оцінку єдиного явища, а співвідношення кількох моментів, між якими й належить установити етичну відповідальність.

Мораль стимулює суб'єктивний душевний пошук людей до розв'язання таких проблемних понять як сенс життя, ставлення до смерті, щастя. Щастя це такий стан людини в якому відбувається дійова рівновага цінностей та погоджень між собою з силами назовні нас, а розлад цих сил між собою всередині нас, або з силами, що поза нами, ми звемо нещастям.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Етика та естетика