Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика – філософське вчення про моральність і мораль

Егоїзм розумний

Новий час дав світові ще одну оригінальну етичну концепцію -- розумний егоїзм. Хоча її корені сягають ще до Аристотеля, повною мірою вона розкрилася в епоху висхідного розвитку капіталізму. Буржуазний спосіб виробництва вимагає обґрунтування культу приватного інтересу, але в той же час цей культ зазнає нищівної критики з боку християнської моральності. Егоїзм тому повинен бути не просто егоїзмом, а розумним егоїзмом. Це значить, що він здійснюється в повній згоді з розумом і не суперечить релігії. Однак довести ця тезу непросто, що і показала «Байка про бджоли» англійського мислителя Бернарда Мандевіля (1670-1733). Суть байки в наступному. Колись існував вулик, що славився своїми законами і військовою міццю, був великим розсадником промисловості і наук, але в якому все життя буяло всілякими пороками і шахрайством. Жодне ремесло, жодна професія, жодна посада не обходилася тут без обману. Ремісники і торговці надували замовників, покупців і один одного. Адвокати в ненаситній спразі гонорарів розпалювали суперечки і множили число позовів. Ласі на хабарі судді навмисно відкладали слухання справ. Лікарі більше дорожили своїми доходами і репутацією, чим здоров'ям пацієнтів. Жерці під маскою благочестя ховали своє дармоїдство і жадібність. Злочинні генерали ухилялися від боїв і вступали в угоди з ворогом. А міністри обкрадали корону, який самі ж служили. Однак при всіх цих пороках вулик процвітав, оскільки пороки створювали умови для життя більшості бджолонаселення. Нагромадження багатств породжувало розкіш, а прагнення до розкоші давало роботу мільйонам бідняків; заздрість і жадібність збуджували працьовитість, а мінливість моди і смаків служило двигуном торгівлі. Коли мешканці вулика, що втомилися від безперервного обману й обдурювання, заблагали, щоб боги зробили їхній нарешті чесними, і розгніваний Зевс виконав їхнє прохання, життя вулика змінилася до невпізнанності. Залишилися без справи не тільки адвокати і судді, тюремники і численні чиновники -- позбавилися роботи і мільйони тих, хто продавав свою працю, тому що зі зникненням багатства і розкоші, з обмеженням потреб і опрощенням усього життя згорнулися цілі галузі виробництва, прийшли в занепад ремесла, мистецтва і торгівля. Від колишнього процвітання не залишилося і сліду, вулик спорожнів і зачах. Незабаром він став жертвою спустошливої ворожої навали.

Байка Мандевіля має глибокий філософський зміст. Проблема формулювалася так: що рухає суспільством, яку роль у цьому русі грає приватний інтерес і наскільки морально виправданий індивідуальний або груповий егоїзм? Мандевіль відповідає: аж ніяк не кращі афекти, не привабливі якості і добрі почуття роблять людину суспільною істотою. Найнеобхіднішими якостями, що пристосовують людину до життя, є його егоїстичні нахили, недосконалості і низинні спонукання. Навіть друга назва «Байки» виражає цю думку: «Пороки приватних осіб -- блага для суспільства».

Ідеї Мандевіля парадоксальні і сучасні. За три сторіччя до наших днів він дав відповідь «новим» росіянам, українцям і іншим стверджуючи, що вони нажили свої мільйони чесною працею і готові довести це з документами в руках. Він показав також парадоксальність буржуазного способу життя: для нормального життя необхідні засоби, але вони добуваються такими способами, що роблять життя інших людей, а іноді і своє власне життя ненормальним. «Заповзятливі» сучасники торгують наркотиками, фальсифікованими медикаментами, продуктами, спиртними напоями й іншим. Автор «Байки» викликав люту критику своїх сучасників. Благочестиві християни обвинувачували його нібито за прославляння пороків. Банкіри і бізнесмени обвинувачували його за наклеп на Англію і за відсутність патріотизму. Була і коректна критика. Відомий економіст Адам Сміт дорікав Мандевіля в софістиці, указуючи, що його помилка полягала в прагненні представити всякий афект порочним. У цьому судженні Сміт, безумовно, правий. Людьми рухають далеко не одні лише пороки. Але правий був і Мандевіль. Він досліджував не гіпотетичне, а реальне англійське суспільство і показував його сутність. Фінал його байки показує суперечливість природи людини і торжество користі над духом.

Якщо Б.Мандевіль показує негативну роль егоїзму, то французький філософ Поль Гольбах (1723-1789) намагається обґрунтувати його позитивну роль. Він звертається за аргументацією до природи. Людина -- істота, що відчуває. Відчуваючи, вона не тільки пізнає навколишній світ, але і дає йому оцінки, що зводяться до задоволення або невдоволення. Оскільки людині властивий також інстинкт самозбереження, вона прагне уникнути неприємного і шкідливого для себе і прагне до приємного і корисному. З цього факту Гольбах робить висновок, що людиною рухає в першу чергу особистий інтерес, прагнення до вигоди, до власного благополуччя. Однак людина веде не ізольований спосіб життя, вона зобов'язана рахуватися з життєвими прагненнями собі подібних. Виходячи зі зв'язку суспільства з природою, Гольбах формулює принципи «загальної моралі»: усі люблять себе, усі бажають свого щастя; усі прагнуть до того, що їм уявляється бажаним, і уникають того, що здається шкідливим; усі здатні додержуватися досвіду, міркування і розуму. Таким чином, усі здатні пізнати ціну чесноти і небезпека пороку. На цих принципах і повинна будуватися поведінка людей у суспільстві.

«Загальну мораль» Гольбах обґрунтовує не тільки на зв'язку людини і природи, а і на природі самої людини: у кожній людині утримується, по-перше, щось подібне з іншими індивідами і, по-друге, це подібне незмінно ні за яких обставин життя людини. Його можна позбавити розуму або убити, але поки людина психічно здорова і жива, їй за будь-яких обставин властиві деякі незмінні риси. Тому принципи загальної моральності повинні виходити з велінь самої природи людини. Філософ підкреслює: «... для моральності немає більш міцної і солідної основи, ніж природа людини».

Однак, крім природи людини, існує «природа» суспільства. Вона не є сумою індивідуальних «природ» людей. Властивості, закладені в кожній людині, можуть реалізуватися тільки в сприятливому соціальному середовищі. Але саме це середовище -- утілення людських ідей. Отже, утвориться коло: природа людини розкривається в позитивному соціальному середовищі, а середовище створюється самими людьми. Гольбах усуває це протиріччя волею освіченого керівника держави, що стане ініціатором видання гарних законів. Це «слабке» місце концепції даного філософа. Він не враховує того простого факту, що соціальне середовище формує не тільки простолюдинів, а й аристократів.

Концепцію розумного егоїзму визнавали і прогресивні мислителі Росії. Однак у їхніх висловленнях акценти зміщаються з особистості на суспільство. Так, наприклад, О.Герцен розуміє егоїзм як стимул поведінки, що розвиває достоїнство людини. На відміну від Гельвеція, він визнає лише рівні права всіх людей на розвиток своєї особистості і бачить розходження між бажаним і можливим. М.Чернишевський також цікавиться концепцією розумного егоїзму - намагався в істинно російському дусі сполучити веління нової епохи з ментальністю росіян. Він починає з індивіда: «...людина робить так, як приємніше їй, керується розрахунком, що велить відмовитися від меншої вигоди, або меншого задоволення для одержання більшої вигоди, більшого задоволення». Так, виходячи з установки Епікура, Чернишевський уводить раціональний елемент у почуттєве життя індивіда. Він жадає розумного розрахунку в діях і вчинках, завжди вимагає користі для людини без порушення моральних норм: «Будь ... розважливий, пам'ятай суму, вона більше своєї частини, тобто, що твоя людська натура сильніша, важливіша для тебе, ніж кожне окреме твоє прагнення, надавай перевагу її вигоді, ніж вигодам кожного окремого твого прагнення...». Ощадливість у цій заповіді являє собою лише орієнтир на суспільні цінності, а не калькуляцію особистої вигоди. Розумний егоїзм у Чернишевського -- це не тільки основа вчинків людини, але і критерій понять добра і зла. У визначенні цих понять враховуються не користь і вигода окремих людей, а користь і вигода всіх людей, націй і станів. Чернишевський стверджує єдність добра, користі і розуму. «Добро» і «розумність» -- терміни рівнозначні - те, що з теоретичної точки зору розумність, то з практичної -- добро. Добро і зло пов'язуються з інтересами різних спільностей людей. Загальнолюдський інтерес стоїть вище інтересу окремої нації, а інтерес нації вище інтересу стану, та й значимість інтересів станів залежить від чисельності їхніх членів. Така супідрядність інтересів і розподіл між ними ступенів егоїзму означає не милостивий стан, коли усі задоволені і сміються, тверду боротьбу проти несправедливості між великими соціальними групами й усередині них. Індивід не може бути гарним для усіх, він зобов'язаний зробити вибір, за чий інтерес буде боротися і кого підтримувати. Ну а «хто гладить по вовні всіх, той, крім себе, не любить нікого і нічого; ким задоволені всі, той не робить нічого доброго, тому що добро неможливе без зла. Кого ніхто не ненавидить, тому ніхто нічим не зобов'язаний». Особистий інтерес став у своїй основі суспільним інтересом, він припускає турботу про суспільні справи, турботу про долі інших людей. Раз доля людей якоюсь мірою залежить від нас, то наш особистий інтерес стає вже справою совісті, моральної відповідальності на інших людей і вимагає активних дій.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Етика – філософське вчення про моральність і мораль
ЛЕКЦІЯ 1. ЕТИКА - ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО МОРАЛЬНІСТЬ І МОРАЛЬ1.1 Зміст етичного знання1.2 Предмет етики1.3 Протиріччя моральності й моралі1.4 Благо й істина в етиці1.5 Засади етики1.6 Етика і духовністьЛЕКЦІЯ 2. ІСТОРІЯ ЕТИКИ (АНТИЧНІСТЬ)2.1 Етичні ідеї Геракліта (520-460 р. до н.е.)2.2 «Навчися соромитися себе набагато більше, ніж інших». Демокрит (460 р. до н.е. -- рік смерті невідомий)2.3 Учителі мудрості2.4 «Пізнай самого себе!» Сократ (469-399 р. до н.е.)2.5 «Собача» філософія. Кініки2.6 Етика насолоди. Гедонізм2.7 Становлення етики як філософської дисципліни. Аристотель2.8 «Сад» Епікура2.9 Етика мужності. СтоїцизмЛЕКЦІЯ 3. ІСТОРІЯ ЕТИКИ (СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ВІДРОДЖЕННЯ. НОВИЙ ЧАС)3.1 Етичні ідеї середніх століть. Віра і знання3.2 Етика гуманізму3.3 «Буття без морального буття -- прокляття». Ф.Бекон (16 ст.)3.4 «Усе прекрасне так само важке, як і рідкісне». Б. Спіноза3.5 Егоїзм розумний3.6 «Найбільше щастя найбільшого числа людей». І. Бентам3.7 «Моральний закон у мені». І.Кант (18 ст.)3.8 «Бути моральним -- означає жити відповідно до звичаїв своєї країни». М.ГегельЛЕКЦІЯ 4. ЕТИКА ХIХ - ПОЧАТОК ХХ ст.4.1 Етика ХІХ століття4.2 «Ми у вічну моральність не віримо...». В.І. Ленін4.3 Етика ХХ століття4.4 Релігійно-етичні концепції4.5 Формалістична етика4.6 Етика утилітаризму4.7 "Універсалістська" етикаЛЕКЦІЯ 5. ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ5.1 Моральність і мудрість5.2 Моральність і право5.3 Добро і зло як полюси ставлення людини до дійсності5.4 Моральність і справедливість5.5 Моральність і свобода5.6 Моральність і рівність