Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика – філософське вчення про моральність і мораль

«Сад» Епікура

Атмосфера розпачу і песимізму. Старіюча Еллада, що знекровила себе багаторічними війнами та роздирається протиріччями між багатими і бідними, що зубожіла й у той же час пізнала солодку отруту розкоші, що досягла у своїх філософських шуканнях крайніх меж пізнання, повільно занурювалася в політичне небуття. Вона збирала сили для відсічі наступу Македонії.

У 341 р. до н.е. народився Епікур в афінському селі Гаргетте (за іншими відомостями на острові Самоз). Його батько -- учитель Неокл, мати -- Хайрестрата. Батьки жили поселенцями на острові Самоз. Пройшовши школу батька, а також навчання в інших викладачів, Епікур у 324 р. уперше приїжджає в Афіни. Він знайомиться з працями місцевих філософів, можливо, слухав лекції Аристотеля. Батьків вислали в малоазіатське місто Колофон, і син відправляється разом із ними.

У тридцятидвохлітньому віці Епікур починає викладати учням свою власну філософію. У 306 р. Епікур з учнями переселяється в Афіни, де і живе до самої смерті. Через якийсь час після переїзду купив за 80 мін (1 міна=23 рад. карб. золотом) будинок і сад, спеціально призначені для філософських бесід. На воротах саду Епікура було написано: «Гість, тобі тут буде добре; тут задоволення -- вище благо». Філософська школа Епікура одержала назву «Сад», а учнів і послідовників Епікура стали йменувати філософами садів. Сам Епікур одержав філософське ім'я «Садослов».

Епікур стає відомий як один з видатних представників атомістичного навчання про будову матерії. Свою творчість в етиці Епікур починає як гедоніст. У творі «Про мету життя» він пише, що «початок і корінь усякого блага -- задоволення черева, навіть мудрість і інша культура мають до нього відношення». Але Епікур не зупиняється на позиції гедоністів. Він йде далі і показує відносність почуттєвих благ. Розуміючи задоволення як відсутність страждань, Епікур показує взаємозв'язок і взаємопереходи задоволень і їхніх протилежностей -- страждань: «Тому що задоволення є перше і природжене нам благо, то тому ми вибираємо не всяке задоволення, але іноді обходимо багато задоволень, коли за ними слідує для нас велика неприємність...».

Він поділяє всі задоволення на три види. До першого виду відносяться задоволення природні і необхідні. Це тілесні споконвічні потреби, що зводяться до того, щоб не голодувати, не відчувати спрагу, не мерзнути і т.д. До другого виду відносяться задоволення природні, але не необхідні, наприклад, вишукані яства, красивий одяг і т.д. До третього виду віднесені задоволення неприродні і не необхідні, наприклад, честолюбні задуми, властолюбство, прагнення до почестей (віденкам, статуям і ін.) Перший вид задоволень є цілком достатньою умовою доброчесного життя. Другий і третій види зовсім не обов'язкові. Поділ задоволень зроблено на основі розходження потреб і бажань. Це розходження й у наші дні не усвідомлено багатьма людьми, і тому вони «де треба й де не треба» вживають термін «потреба». Епікур же вказує на різну природу потреб і бажань: «Багатство, необхідне природою, обмежене і легко добувається; а багатство, необхідне порожніми думками, простирається до нескінченності». Прагнучи до задоволення бажань, людина попадає під владу обставин. Він виявляється залежним від багатьох непідконтрольних йому речей і не може стати хазяїном своєї долі, підкорити життя досяжним цілям. У душі людській з'являється заздрість, честолюбство, ворожість й ін. Дурень відрізняється від мудрого не тільки нездатністю обробити наявну інформацію і виробити оптимальну лінію поведінки, а й неприборканістю своїх бажань.

Поняття задоволення Епікур визначає як відсутність страждань: «Межа величини задоволень є усунення всякого страждання». Тому необхідними є лише ті бажання, незадоволення яких веде до страждання. Задоволення, таким чином, перетворюється з мети, як це було в гедонізмі, у засіб. Що ж у такому випадку є метою? Кінцева мета життя, за Епікуром, -- «це стан, при якому душа перебуває в спокої і рівновазі, не бентежиться ні страхом, ні марновірством, ні іншою якою-небудь пристрастю». Краще такого стану нічого бути не може, і такий стан є щастя (евдемонія).

Однак мудрецями не народжуються, ними стають, і отут величезна роль належить філософії. Епікур вбачає у ній єдиний шлях до здорового способу життя. Філософія допомагає людині позбутися страхів. Епікур виділяє три види страхів. Перший вид -- це страх перед богами. Другий вид - перед природною необхідністю - долею. Тільки завдяки філософії люди здатні позбутися від цього страху, який є ще тяжчим від страху перед богами. Заняття філософією показують, що одні події відбуваються в силу необхідності, інші -- у силу випадку, а треті залежать від нас. І тільки третій клас подій показує здатність бути вільним, незалежним від наскрізної причинності природних процесів. Епікур думає, що філософія допомагає людині позбутися також від страху перед смертю або хоча б зменшити його. В уявленні філософа душа тілесна, вона вмирає разом із плоттю. Смерть, на думку Епікура, не має ніякого відношення до людини: поки людина жива, смерті ще немає, а коли вона приходить, людини вже немає. Тому страх перед смертю позбавлений смислу, страх же перед її чеканням свідчить про нездоровий спосіб життя. Хто правильно організував своє життя, задоволений ним, смерті не боїться. Звільнення людини від страху перед смертю рятує його від нерозумного прагнення до безсмертя.

Епікур віддає перевагу не тривалості життя, а його якості. Не слід хотіти смерті, немов вона є благо, але і не слід її боятися, немов вона є зло. Рятування від страху смерті винятково важливе, тому що визначає спокійно-байдуже відношення до всіх інших перепитій людського життя.

Гегесій, сучасник Епікура і послідовник Аристиппа, навчання про сьогочасне задоволення довів до природного завершення, звернувши гедонізм у песимізм. На його думку, вище благо -- це задоволення, але воно мимолітне і недосяжне для людини, тому що страждання домінує над задоволенням. Саме життя є безперервний ланцюг страждань, і кожен новий прожитий день лише нова ланка в цьому ланцюзі. Людина може знайти вихід тільки в смерті, що одна звільнить його від страждань. В епоху занепаду грецьких полісів і розпаду імперії Олександра Македонського жагуча проповідь Гегесія справляла приголомшуюче враження. Його виступи іноді закінчувалися масовими самогубствами, через що правитель Єгипту Птолемей наказав вислати його з країни як людину шкідливого для держави. З приводу таких проповідей Епікур дивувався, чому Гегесій сам не покінчить зі своїм життям, а проповідує смерть іншим.

Епікур закликав терпляче і самокритично відноситися до страждань, тому що ми самі в них винні. Сам Епікур усе життя страждав тяжкою і невиліковною недугою, але не залишив життя, а зберігав оптимізм і життєрадісність до глибокої старості. Він учив жити, а не вмирати.

Епікур виступав проти ідеї переселення душ: «душа є суміш чотирьох елементів: вогненне, повітряне, вітряне, збудливе почуття». Настільки матеріалістичне тлумачення душі неминуче приводить до неприйняття розповсюдженого уявлення про богів. Боги (у розумінні Епікура) живуть своїм особливим життям, не втручаючись у справи людей. Він не міг прямо заперечувати існування богів, і відводив їм особливе місце у всесвіті, щоб вони не заважали життю людей.

Тим же, хто наполягав на участі богів у справах земних, Епікур доводить зворотне: «Бог або бажає знищення зла, але не може цього досягти; або ж може його знищити, але не хоче; або ж не хоче і не може; або ж хоче і може. У першому випадку бог не всемогутній, чого припустити не можна. В другому випадку в нього не було благої волі, чого також припустити не можна. У третьому випадку бог був би не всемогутнім і не благим. Залишається останнє: він може і хоче знищити зло. Чому ж він цього не робить? Тому що він не втручається в події світу».

Стоїки звинувачували Епікура в гедонізмі. Філософ відповідає критикам: «…коли ми говоримо, що задоволення є кінцева мета, то ми розуміємо не задоволення розпусників і не задоволення, що полягають у почуттєвій насолоді... Ні, не пиятики і гульби безперервні, не насолоди хлопчиками або жінками, не насолоди рибою й іншими яствами, що доставляє розкішний стіл, народжують приємне життя, але тверезе міркування, що досліджує причини усякого вибору, і уникнення і вигнання лживих думок, що створюють у душі найбільше сум'яття». Однак тривала і розповсюджена в масах критика ідей Епікура сформувала в суспільній свідомості стереотип епікурейства як прославляння задоволень. Епікуреєць, відповідно до цієї думки, -- це безтурботна, весела людина, що пропалює життя.

Інший пункт звинувачень Епікура полягав у його егоїзмі. У той час, як стоїки призивали жити для інших, Епікур доводив зворотне: жити для себе, за власним розумінням, а не для якої-небудь вищої мети. Демосфен -- оратор, політичний діяч Греції IV в. до н.е. -- писав: «...не можна... якщо займаєтеся дрібними і незначними справами, придбати величний і по-юнацьки сміливий напрям думок, так само як і навпаки, якщо займаєтеся блискучими і прекрасними справами, не можна мати мізерного напряму думок». Демосфен рятувався від македонян утечею, а Епікур не мав можливості займатися великими справами. Він не бажав бути пристосованцем і тому висунув гасло: «Живи, ховаючись». Гасло означало, що відхід у себе може забезпечити духовну волю. Живи, ховаючись, -- це, виходить, не нудься марнославством, не прагни стати «зіркою», не мигти на очах у всіх і не вмирай з голоду.

Третє обвинувачення спрямоване проти особистості Епікура і його учнів. Стоїки стверджували, що поведінка Епікура суперечила тому, що він проповідував: нібито, він спілкувався з гетерами, віддавався тілесним задоволенням, вимагав собі чи ледве не божеських почестей, був марнославним. Важко сказати, чи правда це, але навряд чи поведінка спростовує цінність ідей мислителя. Ідеї -- не інструкція з правильного поводження, ідеї -- вираження ідеалу. Ідеал же адресований усьому суспільству, а не окремій людині. І якщо ініціатор ідей у силу особистої слабості не завжди слідував їм, це означає слабість особистості, а не хибність ідей. Виходить як у кіно, коли добре виконана негативна роль викликає ворожість до актора, що її виконав. Людина слабка, але слабість тіла не завжди означає слабість духу.

Схильність Епікура до тілесних задоволень, мабуть, перебільшена. Так, в одному з листів другові він просить: «...прийшли мені горщик сиру, щоб можна було порозкошувати, коли захочеться». Діоген Лаертський приводить свідчення очевидця: «Кружки неміцного вина було їм цілком досить, звичайно ж вони пили воду». І від себе додає: «От якою була людина, яка вчила, що гранична мета є насолодження». Епікур був популярний у простого люду за дружелюбність і простоту мови. Через сторіччя після його смерті філософа визнав один з лідерів Пізньої Стої Л.А.Сенека: «Я залишаюся при своїй думці -- усупереч нашим вождям. Про школу Епікура не скажу того, що більшість наших... Скажу одне: вона в дурній славі, зганьблена -- і незаслужено».

Багато років Епікура мучила так називана кам'яна хвороба, що зрештою звела його в могилу. Але коли прийшла смертна година, Епікур відпустив на волю рабів, склав заповіт, розпорядився про організації свого власного похорону. Змучений найжорстокішими болями, Епікур ліг у мідну ванну з гарячою водою, випив нерозбавленого вина, побажав друзям не забувати його вчення і помер. Ні друзі, ні послідовники не забули вчення Епікура. Протягом майже шестисот років вони зберігали в незмінному виді світогляд філософа і пам'ять про його особистість. А через два сторіччя після смерті вчителя на мармуровій дошці були висічені головні думки вчителя:

Чого боятися богів,

Чого боятися смерті,

Можна переносити страждання,

Можна досягти щастя.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Етика – філософське вчення про моральність і мораль
ЛЕКЦІЯ 1. ЕТИКА - ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО МОРАЛЬНІСТЬ І МОРАЛЬ1.1 Зміст етичного знання1.2 Предмет етики1.3 Протиріччя моральності й моралі1.4 Благо й істина в етиці1.5 Засади етики1.6 Етика і духовністьЛЕКЦІЯ 2. ІСТОРІЯ ЕТИКИ (АНТИЧНІСТЬ)2.1 Етичні ідеї Геракліта (520-460 р. до н.е.)2.2 «Навчися соромитися себе набагато більше, ніж інших». Демокрит (460 р. до н.е. -- рік смерті невідомий)2.3 Учителі мудрості2.4 «Пізнай самого себе!» Сократ (469-399 р. до н.е.)2.5 «Собача» філософія. Кініки2.6 Етика насолоди. Гедонізм2.7 Становлення етики як філософської дисципліни. Аристотель2.8 «Сад» Епікура2.9 Етика мужності. СтоїцизмЛЕКЦІЯ 3. ІСТОРІЯ ЕТИКИ (СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ВІДРОДЖЕННЯ. НОВИЙ ЧАС)3.1 Етичні ідеї середніх століть. Віра і знання3.2 Етика гуманізму3.3 «Буття без морального буття -- прокляття». Ф.Бекон (16 ст.)3.4 «Усе прекрасне так само важке, як і рідкісне». Б. Спіноза3.5 Егоїзм розумний3.6 «Найбільше щастя найбільшого числа людей». І. Бентам3.7 «Моральний закон у мені». І.Кант (18 ст.)3.8 «Бути моральним -- означає жити відповідно до звичаїв своєї країни». М.ГегельЛЕКЦІЯ 4. ЕТИКА ХIХ - ПОЧАТОК ХХ ст.4.1 Етика ХІХ століття4.2 «Ми у вічну моральність не віримо...». В.І. Ленін4.3 Етика ХХ століття4.4 Релігійно-етичні концепції4.5 Формалістична етика4.6 Етика утилітаризму4.7 "Універсалістська" етикаЛЕКЦІЯ 5. ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ5.1 Моральність і мудрість5.2 Моральність і право5.3 Добро і зло як полюси ставлення людини до дійсності5.4 Моральність і справедливість5.5 Моральність і свобода5.6 Моральність і рівність