Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика – філософське вчення про моральність і мораль

Етика і духовність

Духовність індивіда і суспільства -- одна з вічних тем філософії, інтерес до якої в залежності від подій, що відбуваються в країні, то зростав, то вгасав. Постійним було лише прагнення церкви звести духовність до релігійності. У дійсності духовність набагато ширше релігійності і включає її в себе. «Духовність» -- слово похідне від поняття духу. Дух же є весь усвідомлюваний внутрішній світ людини. Його варто відрізняти від душі (похідне слово -- «щиросердність»), що значною мірою визначається біологією людини. Духовність є зміст свідомості людини, що припускає його позитивне відношення до іншої людини.

Оскільки існує не тільки індивідуальна, а і суспільна свідомість, то поняття духовності застосовне і до суспільства. Проявами суспільної духовності з'являються можливо не всі, але велика частина звичаїв, обрядів, традицій, свят, а також вірування, мистецтво, наука, право й ін. Зміст суспільної духовності полягає в тому, що вона консолідує населення, показує його відмінності від населення інших суспільств. Духовність властива також великим соціальним групам, особливо, національним групам. Духовності протистоїть бездуховність (дикість), що також становить зміст свідомості, але є негативним припустимим ставленням до іншої людини.

Духовність неоднорідна, у залежності від яких-небудь обставин громадського життя на перший план виходить той або інший пануючий тип цінностей. Щодо цінностей духовність поділяється на три типи:

  • 1) теоретизм -- орієнтація свідомості на знання, отримані в повсякденному досвіді або науковій діяльності; за однобічного розвитку особистості приводить до безстрасності, що недооцінює або ігнорує різноманіття духовного життя;
  • 2) естетизм -- орієнтація свідомості на художні образи і символи; за однобічного розвитку особистості приводить до неуважності до об'єктивного положення справ і бажанню жити в приємному, але ілюзорному світі;
  • 3) етизм -- орієнтація свідомості на моральні цінності й ідеали; за однобічного розвитку особистості перетворююча моральність із засобу нормального життя в самоціль.

Спроби деяких філософів включити в духовність релігійність як четвертий тип неспроможні, оскільки релігійність становить єдність усіх зазначених типів. У ній містяться і теорія релігії, і естетичне її вираження (ікони, пісенність, живопис, поезія), і, особливо, моральність (заповіді, наставляння й ін.). У цьому пункті питання про відношення етики до духовності можна було б вважати з'ясованим: етика -- складова частина духовності, і додати до цього немає чого.

Релігія, так само як нерелігійна віра, криється в духовній природі людини. Коли в мозку з'являється світло свідомості, людина починає розуміти свою самітність, занедбаність у світі, а головне - свою слабкість перед явищами світу. Як тварина вона інстинктивно шукає заступництва сильного і, не знайшовши його в природі, починає конструювати за зразками природи, а потім і за власним образом і подобою. Негативний стан свідомості (самітність, страх, розпач) врівноважується, компенсується позитивним станом свідомості -- вірою, тобто, настроєм душі на щось позитивне (негативної віри не буває). Ця віра ще не релігія, вона присутня в душі кожної людини. Ми віримо рідним і близьким людям, друзям, колегам, державі, політичним партіям, банкам і т.д. Віра -- їжа душі, коли вона зникає, нерідко з нею зникає і сама людина. Прислів'я говорить: надія (тобто, віра) зникає останньою. Людина, що не вірить нікому і ні в що, достроково йде з життя. Дослідження самогубств підтверджує це припущення.

Сама по собі віра недостатня для утворення релігії, потрібна ще одна умова -- фетиш. Фетиш є річ, явище природи, що має властивості, відсутні в людини, але які мають для неї велике життєве значення. Не володіючи цими властивостями, людина приписує їх іншим об'єктам, або перебільшує значення реально наявних властивостей. Фетиші в різних мовах позначаються різними словами: талісман, амулет, оберіг і т.д. Фетиш (іконка, хрестик, медальйон, зуб леопарда і т.п.), на думку людей, що вірять у нього, може вберегти від смерті, вилікувати від важкої хвороби, узагалі зробити те, чого не могла зробити людина. Фетиш -- творець чуда, того, що нездатна зробити людина. Перебільшення значимості фетиша бачиться, наприклад, у так званій живій воді (мінеральній воді з цілющого джерела), здатній воскресити мертвого. Фетишизм властивий людській свідомості за всіх часів. Він властивий і сучасній політичній свідомості (перебільшення ефективності інституту демократії або можливостей великих історичних особистостей), економічній свідомості (реклама товарів), технічній свідомості (машина переможе людину), медичній свідомості (віра в один-єдиний медикамент, що вилікує людину від усіх хвороб) і т.д. Але якщо в інших галузях громадського життя фетишизм виступає як опонуючий фактор реальному положенню справ, у релігії фетишизм є її необхідною умовою. Слабкі люди поклонялися природним об'єктам (священна гора, ріка, гай, місяць, сонце, зірки і т.д.). Згодом стали поклонятися богам, що представляють ту або іншу стихію, або суспільне явище. Менш трьох тисячоріч тому назад багатобожжя змінилося єдинобожжям. Уся природа персоніфікувалася в одній особі, називаній Богом.

Бога люди уявляли собі по-різному. Існує три основних розуміння Бога, у залежності від того, у якому контексті вживається це слово. Коли мова йде про походження людини, під Богом розуміють природу, коли мова йде про ідеал людини, Бог з'являється як ідеальну людину, якої немає в реальній дійсності, коли мова йде про відповідальність людини за свої вчинки, Бог виступає в якості її судді. Тільки третє розуміння Бога поділяє людей на віруючих й атеїстів. У порушення законів логіки й у відповідності зі своїм інтересом священики використовують те розуміння Бога, що їм у даний момент вигідно. Але суть справи не стільки в розумінні Бога, скільки в його здатності творити чудеса. Як писав Ф.М. Достоєвський, ледве людина відкине чудо, то негайно ж відкине і Бога, тому що людина шукає не стільки Бога, скільки чудес. Сучасні суперечки про вірогідність особистості Христа схоластичні. Доказ життя Христа здатний вразити лише обивателя, що ніколи не чув про Будду і Мухаммеда. Однак немає доказів про чудеса, що, нібито, створив Христос.

Поряд з релігією, що, безумовно, моральна і звичайно ж необхідна людині як істоті слабкій і не здатній розраховувати на або захист, співіснує ідеологія духівництва. Христос сам нічого не писав, писали його учні й у їхніх євангеліях помітні деякі розходження. Крім того, усе відоме християнам -- це християнство в редакції апостола Павла, що жодного разу не бачив Христа. За словами Павла, Христос з'явився йому в чудесному баченні і повідомив божественні істини. На думку Павла, це одкровення непорівнянне достовірніше і цінніше баченого і чутого учнями Христа. Можливо, не без участі Павла зникли тексти, писані братом Христа Яковом і іншими учнями.

Ідеологія органічно вплелася в релігію, і деякі люди здатні відрізнити її від релігії. Однак багато віруючих відчувають фальш, а деякі з них, віруючи в Бога, не відвідують церкву. Можливо, почасти з цієї же причині існують різні розуміння одного й того ж Бога і різні напрямки в одній і тій же релігії. Ідеологія як система упередженого знання, що виражає і відстоює інтереси свого носія, існує в кожній великій соціальній групі. Не складає винятку і духівництво -- сукупність осіб, що професійно обслуговує релігійні інститути. Ідеологія виражає їхнє розуміння Бога, його ролі в житті людини, своєї ролі в зв'язку Бога з людьми й ін.

Ідеологія відмінна від релігії ознакою протиріччя в теорії або практиці. Власне релігія не містить у собі ніякого протиріччя: або ти віриш у Бога, або не віриш, третього не дано. Ідеологія ж завжди містить у собі протиріччя. Іншою вона бути не може, тому що виходить з невідповідності сущого належному. Якби суще збігалося з належним, не потрібна була б ніяка ідеологія. Але вона завжди з'являється, коли є не тільки її носій, а і дана невідповідність. Навіть К.Маркс і Ф.Енгельс називали ідеологію ілюзорною свідомістю. Отже, за ознакою протиріччя ідеологію можна відрізнити від релігії.

Так, наприклад, відповідно до біблійного міфу, Бог вигнав Адама й Єву з раю за те, що вони вкусили заборонний плід від древа пізнання. Однак Бог створив Адама й Єву істотами розумними, так чи могли розумні істоти не пізнавати світ?

Далі, навіть якщо визнати поведінку Адама й Єви гріховною, чому всі покоління людей повинні нести відповідальність за гріх прабатьків, як отут справа обстоїть зі справедливістю? Чому люблячий, всемогутній і милосердний Бог дозволяє людям грішити, хоча міг би зробити їх істотами безгрішними? Якщо всі люди гріховні, чому священики, що теж гріховні, без удаваної скромності відвели собі роль посередників між Богом і людьми? Чому всі люди народжуються різними, а відповідальність перед Богом майже у всіх однакова -- дорога в пекло? Ряд питань можна було б продовжити, і усі вони покажуть одне і теж: протиріччя одного теологічного судження іншому.

Священики іноді знущаються з людей. Так, на питання про те, як те саме особа може бути батьком і сином одночасно, пещений ієрарх церкви відповідає, що нерозуміння даного явища є доказ буття Бога. Інший священик відповідає на запитання про смерть новонародженої дитини, що не встигла згрішити, у такий спосіб: Бог дуже любить її, тому і взяв до себе. При такій любові, здається, не варто б і допускати народження дітей.

Протиріччя в теорії позначаються й у практиці. Досить згадати хрестові походи і продаж індульгенцій, страти єретиків і «відьом», знищення або поневолення відсталих народів і т.д. Церква виступала могутньою економічною силою, утримувала монастирських селян і монастирські землі, їй платили так називану церковну десятину. У Росії церква освячувала рабство, що існувало до другої половини XIX століття. Тепер бездарний Микола II -- святий. Говорять, його канонізували за мученицьку смерть. Що ж, у цьому випадку варто було б канонізувати мільйони померлих від голоду, замучених у Гулагах, страчених у роки репресій, що свідомо пожертвували своїми життями за Батьківщину в роки війни. Але ці люди не займали високих посад у державі. Патріарх воліє обмінюватися медалями з президентом-атеїстом. Рядові священики не кращі: література і фольклор повні прикладів їх прелюбодіянь, жадібності і підлості. Не краще обстоїть справа в католиків. Римський папа Климент XIV (XVIII століття) ремствував із приводу недостатньої уваги священиків до пастви: «Надмірно працюючи у справах віри, забувають про любов до ближнього». А в квітні 2002 року телебачення повідомило про розгляд папою римським справ про педофілію деяких високопоставлених священиків у США. Чи є розбещувачі дітей віруючими? Фактично вони більш грішні, ніж атеїсти. Останні порядніші хоча б тим, що не лицемірять...

Зрозуміло, можна навести ряд прикладів шляхетності, чесності, безкорисливості, допомоги, порядності священиків. І це теж буде правдою, тільки при чому отут релігія? Так само шляхетно поводяться і світські особи. Церква активно пропагує відношення «людин -- Бог» і порівняно мало говорить про ставлення людей один до одного. Якщо відношенню людини до Бога присвячений весь культ, то відношенню людини до людини не відведено ні однієї релігійної процедури. Складається уявлення про релігію як про сукупність процедур, що він зобов'язаний дотримувати: молитися, ходити в церкву на богослужіння, хрестити дітей, освячувати продукти, фундаменти будинків, дотримувати посади і т.д. Обиватель не знає, що чекає його після смерті, тому він додержується аргументів згадуваних Б.Паскалем: я не знаю, є чи Бог ні, але буду робити усе, що велить церква; якщо Бог дійсно існує, це зарахується мені на Страшному суді. Звідси в більшості «віруючих» наявність перестрахувальних мотивацій стосовно релігії і, м'яко говорячи, байдуже відношення до іншого «віруючого». Важливо, щоб мою поведінку схвалив священик, а із сусідом я розберуся... Сильна людина ні про що не просить. Просить у кожній молитві лише слабкий. Церква знає слабість людини і дає йому як би духовний захист. Індивід, що цілує руку священика, відчуває себе в безпеці, як дитя на руках матері. Церква експлуатує слабість людини, на цьому заснована її стратегія в проповідницькій діяльності. Зробивши необхідні процедури, «віруючий», вийшовши з церкви, може дозволити собі матірну лайку, підлість, обман, насильство та інше, за що язик не повернеться назвати його віруючим.

Відношення «людина -- Бог» повинне бути продовжене до відношення «людина -- Бог -- інша людина». Справді віруючим є та людина, що, будучи облагородженим вірою в Бога, постійно позитивно відноситься до іншої людини. Таких людей дуже мало і завжди було мало, у саме вони справжні віруючі. Такі віруючі не додають значення ідеологічним казкам, для них Бог не тільки в церкві, він скрізь. Релігія -- це моральний зв'язок людини з Богом. Істинно віруючими були, можливо, ранні християни до легалізації церкви. Для істинно віруючого немає розподілу на релігії, для нього є тільки одна релігія, хоча б по-різному названа, йому зовсім не потрібний сонм людей, що годуються від релігії і вказують іншим, як варто вірити в Бога.

До складу духовності входить лише очищена від інтересів приватних осіб релігія. Вона глибоко моральна, і іншою бути не може. У такому вигляді вона цікавить етику.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 
СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Етика – філософське вчення про моральність і мораль
ЛЕКЦІЯ 1. ЕТИКА - ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО МОРАЛЬНІСТЬ І МОРАЛЬ1.1 Зміст етичного знання1.2 Предмет етики1.3 Протиріччя моральності й моралі1.4 Благо й істина в етиці1.5 Засади етики1.6 Етика і духовністьЛЕКЦІЯ 2. ІСТОРІЯ ЕТИКИ (АНТИЧНІСТЬ)2.1 Етичні ідеї Геракліта (520-460 р. до н.е.)2.2 «Навчися соромитися себе набагато більше, ніж інших». Демокрит (460 р. до н.е. -- рік смерті невідомий)2.3 Учителі мудрості2.4 «Пізнай самого себе!» Сократ (469-399 р. до н.е.)2.5 «Собача» філософія. Кініки2.6 Етика насолоди. Гедонізм2.7 Становлення етики як філософської дисципліни. Аристотель2.8 «Сад» Епікура2.9 Етика мужності. СтоїцизмЛЕКЦІЯ 3. ІСТОРІЯ ЕТИКИ (СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ВІДРОДЖЕННЯ. НОВИЙ ЧАС)3.1 Етичні ідеї середніх століть. Віра і знання3.2 Етика гуманізму3.3 «Буття без морального буття -- прокляття». Ф.Бекон (16 ст.)3.4 «Усе прекрасне так само важке, як і рідкісне». Б. Спіноза3.5 Егоїзм розумний3.6 «Найбільше щастя найбільшого числа людей». І. Бентам3.7 «Моральний закон у мені». І.Кант (18 ст.)3.8 «Бути моральним -- означає жити відповідно до звичаїв своєї країни». М.ГегельЛЕКЦІЯ 4. ЕТИКА ХIХ - ПОЧАТОК ХХ ст.4.1 Етика ХІХ століття4.2 «Ми у вічну моральність не віримо...». В.І. Ленін4.3 Етика ХХ століття4.4 Релігійно-етичні концепції4.5 Формалістична етика4.6 Етика утилітаризму4.7 "Універсалістська" етикаЛЕКЦІЯ 5. ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ5.1 Моральність і мудрість5.2 Моральність і право5.3 Добро і зло як полюси ставлення людини до дійсності5.4 Моральність і справедливість5.5 Моральність і свобода5.6 Моральність і рівність