Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Этика и эстетика arrow Етика – філософське вчення про моральність і мораль

Предмет етики

Аспект (сторона) дослідження визначає предмет науки. Він формулюється конкретно як сукупність подібних за походженням і змістом проблем, що становлять інтерес для членів суспільства. У цьому смислі предмет етики -- походження, зміст і розвиток явищ моральності й моралі.

Розуміння предмета етики припускає принципово важливе розмежування понять моральності та моралі. «Етика» у грецькій мові, «мораль» у латинській мові, «моральність» в українській мові (“нравственность” у російській) означають одне й теж -- галузь знань про регламентацію відносин між людьми.

Проблема моральності і моралі не зводиться до вживання слів (ними можна позначати що завгодно), а до розмежування явищ, що цими словами позначаються.

Моральність є практика поведінки, практика відносин між людьми, мораль -- сформульоване у вигляді моральних запитів принципи і норми цієї поведінки, а етика є пізнання, пояснення й обґрунтування принципів і норм моралі, тобто теорія моралі.

Системами регуляції зв'язків між індивідами є норми поведінки людей. Елементами таких систем виступали правила поведінки людей. Норми формувалися об'єктивно, тобто незалежно від волі і свідомості людей (хоча і проходили через їхню свідомість). Жодна людина не могла б своєю волею скасувати яку-небудь з норм або не допустити її виникнення.

Норми були породжені трьома основними факторами: 1) потребами або істотними бажаннями людей; 2) умовами проживання людей, передусім природними умовами; 3) індивідуальними або колективними можливостями членів первісного суспільства.

Різноманітні сполучення даних факторів породжують ті або інші норми поведінки. Вони не завжди зрозумілі людині наших днів, але, поза всяким сумнівом, були раціонально обґрунтовані людиною, що жила тисячі років тому. Загальні в рамках первісного роду або племені правила поведінки закріплювалися в звичаях, ритуалах, традиціях, стереотипах поведінки, у фольклорі. Моральність існує як форма суспільної свідомості. Саме суспільної, а не індивідуальної. У душі первісної людини немає сумнівів і коливань, оскільки авторитет керівників роду-племені поза сумнівами. Душу предка не мучать каяття совісті, через відсутність такої. Моральність -- це безпосередній і безумовний збіг суспільних настанов і фактичної поведінки людей первісного світу, це загальна впевненість у правильності заведених порядків. Індивід вчиняє відповідно до сталого закону життя несвідомо, за звичкою, не задумуючись над тим, чи повинен цей закон бути таким, який він є, а не яким-небудь іншим.

Моральність є система норм поведінки членів даної спільності (суспільства) людей. Моральність первісного світу не знає особистості, індивідуальності, є «ми», але не «я». Звідси і лексика моральності: «так прийнято», «такий звичай», «ми вважаємо», «люди говорять», «є думка», «народ підтримує» і т.п. Моральність -- це деперсоналізований регулятор громадського життя, це його «зовнішня» свідомість. Її суб'єктом, носієм завжди виступає якась відносно ізольована від інших сукупностей осіб спільність людей: родина, рід, плем'я, територіальна громада, колектив, населення країни. Одного разу виникнувши, моральність виявляє себе у відносинах людей.

Моральні відносини -- це дії людей, спрямовані один на одного з приводу дотримання або порушення моральних норм, це відношення значення діяльності людей з погляду функціонуючої моральності. Що б людина ні робила, її дії одержують оцінку з позицій існуючої моральності. Однак моральних відносин у чистому вигляді не існує. Моральне відношення не тотожне відносинам політичним, економічним, правовим і ін. Моральне відношення внутрішньо утримується в кожному з суспільних відносин. Наприклад, моральне чи аморальне клонування людини, політика держави, поширення трансгенної картоплі на Україні, поганий мир або добра сварка в родині, фальсифікація медикаментів і продуктів харчування і т.д. Добро або зло в чистому виді не існує, воно утримується в діях людей.

Норми, з яких складається моральність, неоднорідні, їхній зміст визначається різними факторами. Можна виділити, щонайменше, три види норм.

  • 1) Первинні норми моральності. Характерні найбільшим ступенем абстрактності. Це відомі норми: не вбий, не вкради, не обдури й ін. До первинних норм можна віднести так зване золоте правило моральності. Воно формулювалося багатьма мислителями різних народів у різні історичні епохи, однак найбільше чітко виражено в знаменитому категоричному імперативі І.Канта: стався до іншої людини не тільки як до засобу, а і як до мети. Порушення первинних норм веде до більш або менш швидкої деградації спільності людей, або навіть до її зникнення.
  • 2) Норми даної історичної епохи. Конкретизують первинні норми стосовно до обставин місця і часу, тобто до досягнутого рівня культури і до географічного середовища. Ці норми завжди щось нове в порівнянні з попередньою епохою, їхня поява іноді пов'язана з формуванням нового суспільного ідеалу, наприклад, ідеалу гуманізму в епоху Відродження. У різні історичні епохи виникають норми, що пропонують повагу до чужої приватної власності, до законів держави, чоловіка до жінки й ін. У даний час тяжко впроваджується в суспільну свідомість терпимість до сексуальних меншостей і одностатевих шлюбів.
  • 3) Етикетні норми. Етикет -- практичне втілення моральності стосовно до тієї або іншої конкретної ситуації. Етикетні норми різні в різних культурах, але в будь-якій культурі вони жорстко пропонують одну лінію поведінки і забороняють іншу. Ці норми виробляються людьми, що володіють найбільшим авторитетом і впливом у даній спільності. Етикетні норми виражають «моду» у моральних відносинах і тому вони найбільш рухливі і мінливі.

Але як не повільно змінювалося первісне суспільство, міра змін створила нові явища в суспільному житті. Продуктивність праці в первісному суспільстві складала 1-2% за десять тисяч років. Навіть такий мізерний приріст засобів до існування згодом привів до появи надлишкового продукту. Рід став робити більше, ніж міг безпосередньо спожити. Вирішальним кроком уперед була поява осілого скотарства і землеробства. Поява надлишкового продукту мала далеко йдучі наслідки. Одним з них стало поступове відокремлення індивіда від роду. Відносно незалежний у матеріальному відношенні індивід міг дозволити собі власну родину: дружина і діти, насамперед, належали йому і лише через нього роду. Така самостійність у соціальному стані відбилася в індивідуальній свідомості. Якщо душа предка не відала ніяких сумнівів, не говорячи вже про протиріччя, то «нова» людина починає задумуватися. Загальноприйняте для нього вже не має незаперечний авторитет, традиційні уявлення піддаються критичному суду розуму, від заведених порядків потрібна істинність і «розумність». Будучи виправданою перед судом думки, норма стає переконанням, а не тільки тому, що освячена традицією. Не витримавши суду думки, норма втрачає повагу. У результаті починаються нарікання на крах «підвалин», загибель «традиції», падіння «норову» (вдачі) і т.п.

Мораль вступила в конфлікт із моральністю. Мураха людського роду перетворилася в особистість і ця особистість вимагає, щоб соціальна дійсність погодилася з її інтересами, у собі самій вона шукає підставу моральності. Слово «ми» усі частіше витісняється словом «я». Висловлювання «такий звичай», «так прийнято», «ми так вважаємо» і їм подібні змінюються іншими - «я так думаю», «я сам вирішую», «я сам зроблю це» і т.д. Як писав Гегель, «поняття моральності є внутрішнє відношення волі до самої себе». Виникнення моралі як індивідуального начала в суспільному житті мало один дуже важливий наслідок: завдяки йому виникає етика.

Якщо сором виступає як би прикордонним явищем між моральністю і мораллю, то совість -- чисто моральне явище. Очевидно, конфлікт між моральністю і мораллю якимось чином вирішувався на рівні повсякденної свідомості. У той же час вирішення конфлікту особистого і загального інтересів вимагало солідного теоретичного обґрунтування. Різні варіанти такого обґрунтування пропонують найдавніші філософи. Обійти етичну проблематику було неможливо.

Мораль є внутрішній світ людини, його діалог із самим собою, особистісне бачення й оцінка суспільної регуляції поведінки людей. Відносячись до природи і суспільства через призму індивідуальності, особистість виробляє власні уявлення про те, якими повинні бути відносини між членами спільності і як варто оцінити фактичні відносини між ними. Звільнення індивіда від моральності почалося з розкладання родового ладу й в основному закінчилося з ідеологічним оформленням прав і свобод особи. Однак звільнення не було і не могло бути абсолютним, моральність не була відкинута убік. Моральність продовжує існувати поряд з мораллю в якості її діалектичної протилежності.

Зв'язок моральності і моралі виражається в трьох аспектах. По-перше, моральність і мораль взаємно припускають один одного, оскільки немає суспільства без індивідів і індивідів без суспільства. По-друге, моральність і мораль взаємно заперечують один одного, тому що представлені різними суб'єктами («ми» і «я») з їхніми різними інтересами. По-третє, моральність і мораль взаємно переходять одна в одне. Моральні норми стають особистими переконаннями людей, інтеріоризуються, тобто, входять у внутрішній світ людини. З іншого боку, самі норми моральності формулюються окремими, найбільш авторитетними членами спільності людей, наприклад: так заповідав Христос, так сказав пророк Мухаммед, так говорив Ленін і т.д. Їхні особисті погляди, думки, уявлення не можуть бути просто нав'язані рядовим членам спільності, вони проходять суспільну апробацію: або відкидаються як неадекватні інтересам спільності, або фіксуються в якості прийнятних. Особисте перетворюється в суспільне.

Роль, що грають моральність і мораль у суспільстві, важко переоцінити. Досить сказати, що жодна спільність людей не може існувати без моральності. Навіть якщо індивіди відкидають норми однієї системи моральності, вони відразу створюють свою систему норм. Приказка «Ворон воронові око не виклює» говорить про дотримання норм моральності членами однієї і тієї ж спільності людей. Так, наприклад, злодії, відкинувши норми поведінки більшості населення, дотримуються правил відносин між собою. Будь-який дещо розвинений індивід має світогляд, у якому визначене місце займає особисте розуміння норм відносин між людьми.

Роль моральності і моралі виражається в ряді їхніх функцій, найбільш розвинуті з них такі:

  • 1) Регулятивна функція -- головна, найважливіша. Засоби регулювання: норми, ідеали, принципи, традиції, і звичаї, заповіді, суспільна думка, цінності, авторитети й ін.
  • 2) Оцінна функція. Предметом оцінки з погляду моральних норм і моральних понять є вчинки людей, їхні наміри, мотиви, особисті якості, діюче право, політика держави і багато чого іншого. Людина постійно оцінює усе, що входить до сфери його життя.
  • 3) Орієнтуюча функція. Сам факт існування моральності і моралі припускає людину як істоту «гріховну», постійно схильну до порушень заведеного порядку. З огляду на неминучість тяги до «гріха», моральність і мораль дозволяють виробити систему пріоритетів, переваги одних норм іншим, сформувати стратегію і тактику поведінки. Ця функція -- «компас», що дозволяє виявити найбільш кращі варіанти поведінки.
  • 4) Мотиваційна функція. Мотив -- «суб'єктивна причина» діяльності, обґрунтування його активності або пасивності. Людина як би доводить самій собі, чому варто вчиняти саме так, а не інакше. Мотив є те, що безпосередньо передує вчинкові. З погляду моральності мотиви поділяються на благородні, низинні і змушені. Благородні мотиви спрямовані на благо інших більше, ніж на власне благо. Низинні мотиви, навпроти, орієнтуються переважно або винятково на особисте благо на шкоду благу інших. Вимушені мотиви характерні несвободою вибору, коли людина заради особистого блага або блага інших змушена порушувати норми моральності. Наприклад, від безвихідності деякі люди вчиняють крадіжки, убивства й інші злочини. Мотиви, що зароджуються «усередині» особистості визначаються її спадковістю і вихованням.
  • 5) Пізнавально-інформаційна функція. Моральність і мораль служать засобами пізнання світу природи і світу людей. З малих років дитині пояснюють, що таке добре і що таке погано. Пізнаючи значення гарних і поганих вчинків, людина знаходить своє місце серед інших людей. Тому дана функція виражається у виробленні, засвоєнні або придбанні етичних знань: принципів, норм, кодексів, стереотипів вирішення в ситуаціях морального вибору, формуванні моделі моральної поведінки.
  • 6) Комунікативна функція. Моральність і мораль забезпечують взаєморозуміння і спілкування людей на основі загальних моральних цінностей. Вираженням даної функції є товариство, співробітництво, дружба, любов, спільне життя. Розуміючи, як важко індивідові справитися з лихом поодинці, люди один одного підтримують, навіть знаходячись часом у неприязних відносинах. Фольклор містить багато прислів'їв і приказок, що виражають комунікативну функцію.
 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Етика – філософське вчення про моральність і мораль
ЛЕКЦІЯ 1. ЕТИКА - ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО МОРАЛЬНІСТЬ І МОРАЛЬ1.1 Зміст етичного знання1.2 Предмет етики1.3 Протиріччя моральності й моралі1.4 Благо й істина в етиці1.5 Засади етики1.6 Етика і духовністьЛЕКЦІЯ 2. ІСТОРІЯ ЕТИКИ (АНТИЧНІСТЬ)2.1 Етичні ідеї Геракліта (520-460 р. до н.е.)2.2 «Навчися соромитися себе набагато більше, ніж інших». Демокрит (460 р. до н.е. -- рік смерті невідомий)2.3 Учителі мудрості2.4 «Пізнай самого себе!» Сократ (469-399 р. до н.е.)2.5 «Собача» філософія. Кініки2.6 Етика насолоди. Гедонізм2.7 Становлення етики як філософської дисципліни. Аристотель2.8 «Сад» Епікура2.9 Етика мужності. СтоїцизмЛЕКЦІЯ 3. ІСТОРІЯ ЕТИКИ (СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ВІДРОДЖЕННЯ. НОВИЙ ЧАС)3.1 Етичні ідеї середніх століть. Віра і знання3.2 Етика гуманізму3.3 «Буття без морального буття -- прокляття». Ф.Бекон (16 ст.)3.4 «Усе прекрасне так само важке, як і рідкісне». Б. Спіноза3.5 Егоїзм розумний3.6 «Найбільше щастя найбільшого числа людей». І. Бентам3.7 «Моральний закон у мені». І.Кант (18 ст.)3.8 «Бути моральним -- означає жити відповідно до звичаїв своєї країни». М.ГегельЛЕКЦІЯ 4. ЕТИКА ХIХ - ПОЧАТОК ХХ ст.4.1 Етика ХІХ століття4.2 «Ми у вічну моральність не віримо...». В.І. Ленін4.3 Етика ХХ століття4.4 Релігійно-етичні концепції4.5 Формалістична етика4.6 Етика утилітаризму4.7 "Універсалістська" етикаЛЕКЦІЯ 5. ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ5.1 Моральність і мудрість5.2 Моральність і право5.3 Добро і зло як полюси ставлення людини до дійсності5.4 Моральність і справедливість5.5 Моральність і свобода5.6 Моральність і рівність