Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Культурология arrow Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням

Формування традиційного одягу українців

Український народний одяг - яскраве й самобутнє культурне явище, котре розвивалося й удосконалювалося протягом століть. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень.

Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання. Відомості про одяг є і в давньоруських писемних пам'ятках. Так, в Іпатіївському літописі згадується кожух і опанча, в інших джерелах - сорочка, ногавиці, плащ (корзно), свита, клобук, вінець тощо. Чимало знахідок говорить і про побутування в Київській Русі шкіряного та плетеного взуття, великої кількості прикрас. Ці матеріали суттєво доповнюються іконографією ХІ - ХІV ст.: фрески, ікони, книжкові мініатюри дають уявлення про одяг пануючих верств населення - князів, бояр, дружинників тощо. На фресках Софійського собору в Києві збереглися зображення одягу не тільки князівської сім'ї, а й музикантів, мислителів.

Костюм давньоруської селянки був самобутнім та барвистим. Складався із довгої вишитої сорочки, поясного одягу у вигляді одного або двох незшитих ( а пізніше - двох частково зшитих) полотнищ орнаментованої або картатої вовняної тканини ( дві запаски, плахта, поньова). На голові у дівчини був вінець, а у заміжньої жінки - рушникоподібний шматок тканини, що накидався на багато прикрашений твердий, виконаний із дорогої тканини головний убір, яким щільно закривали волосся. На ноги одягали плетені або шкіряні постоли.

Досить чітко виявлялись тогочасні регіональні відмінності костюма, які брали свій початок бодай з часів давніх племінних об'єднань. Це стосувалося перш за все прикрас, які вироблялись місцевими майстрами, - бронзових та срібних підвісок, якими прикрашали головне вбрання та зачіску, скроневих та нагрудних прикрас. Але давні особливості з розвитком ремісництва у містах поступово нівелювались. Стійкішими були традиції виробництва тканого одягу, плетення взуття, а також техніка та мотиви орнаментики - особливо сорочок, які майже до кінця ХІХ ст. зберігали давні локальні особливості. У цьому плані слід виділити одяг населення Середнього Подніпров'я - територіального центру формування української народності.

Комплекс чоловічого селянського одягу складався із сорочки до колін, що одягалася на випуск та підперезувалася шкіряним або в'язаним поясом, а також нешироких штанів ( портів, гачів). На поясі кріпилися різні необхідні речі - кресало, гребінь, невеликий ніж. Головний убір становила валяна шапка, взуттям служили личаки або шкіряні постоли. У прохолодні пори року одягали сукняну свиту, взимку - хутряний кожух.

Костюм простого міського люду був близьким до селянського. Городянки також носили довгу сорочку та незшитий одяг типу обгортки або запаски. На голову дівчата одягали вінець, а жінки очіпок, який покривали рушникоподібним вбранням із білої тканини ( убрус, намітка). Але значно різноманітнішим були прикраси: привіски, сережки, намиста, браслети тощо. Чоловічий костюм теж генетично пов'язаний із селянським.

Одяг заможних городян феодалів, багатих купців - мав більшу кількість елементів та виконувався з дорогих тканин як місцевого виробу, так і привезених із закордону. Жіночий костюм складався з довгої сорочки, поверх якої одягався плечовий короткий одяг із дорогої тканини, що залишав відкритими вишитий поділ та низ рукавів. Зверху накидали плащ - корзно, закріплений фібулою на правому плечі. На ногах - кольорові чоботи, голову обвивали рушникоподібним убранням, під яким носили шапки, прикрашені дорогоцінним камінням, вишивкою, підвісками - колтами. Головний убір жінки, як і багато інших елементів вбрання, мав ритуальне значення і використовувався у різних обрядах. Закривання волосся було обов'язковим. „Світити волоси „ вважалося неп припустимим і, за уявами, могло викликати неврожай, падіння тварин тощо.

На Русь імпортувались різні види тканин - шовкові (паволока), сукняні, оксамитові. Із Західної Європи вивозили фризькі та фламандські сукна. Ці тканини переважно використовували князі та бояри, з них виготовляли церковний одяг. Із арабського Сходу, крім тканин, надходило намисто з кольорового, посрібленого чи позолоченого скла. У той же час широкі верстви населення користувались виробами місцевих майстрів та ремісників.

Отже, основні елементи українського народного одягу за своїм походженням були давньослов'янськими. Їх можна розпізнати за такими компонентами, як тунікоподібні сорочки, поясний одяг у вигляді прямокутної смуги тканини (опинці, горботки) або вузької орнаментованої запаски, вузькі полотняні чоловічі порти. Давньослов'янські елементи присутні й у верхньому типу гуні, манти та опанчі, дівочих вінках, рушникоподібному жіночому головному вбранні, домотканих поясах та ін. Вони певною мірою збереглися й в орнаментиці вишивок та художньому ткацтві: стилізовані мотиви тваринного орнаменту, ромб із гачками, який у давніх слов'ян уособлював родючість, тощо.

Генетичний зв'язок народного українського вбрання з культурою Давньої Русі простежується й за іншими джерелами. Так, археологічні матеріали, що стосуються другої половини І тисячоліття н. е., засвідчують, що на території Дніпровсько-Дністровського межиріччя вирощувалися льон та коноплі, на базі землеробства розвивалося скотарство, постійним заняттям було й полювання на диких звірів. Отже, рослинні волокна та продукти тваринного походження були основною сировиною для тканин.

Одночасно археологічні та писемні пам'ятки засвідчують майнову та соціальну диференціацію східнослов'янського суспільства. Йдеться про численні скарби коштовностей і монет, поховання, що містили, зокрема, речі, які були ознакою влади або високого сану (гривни, поясні набори, персні, коштовна зброя). Ці прикраси декорувалися багатим орнаментом. В „Слове о богатом и убогом” (ХІІ ст..) багатий ходить „в паволоце и в кунах, а убогий руба не шмать на телесы”, у першого нога у „червлене сапозе”, а в другого - „в личницы”.

Незважаючи на феодальну роздробленість та ординську навалу, що гальмували загальний розвиток давньоруської культури, традиції Київської Русі продовжували грати важливу роль у наступні епохи. Водночас давалися взнаки інтегративні культурні процеси, котрі сприяли. Зокрема, формуванню народного вбрання.

Так, одяг населення Правобережної України зазнав деякого впливу польсько-литовської культури, який особливо був відчутний з переселенням польського населення на Поділля. Носіння одягу регламентувалось спеціальними законами, виданими польським урядом. Зокрема, навіть заможному міщанству не дозволялось носити шляхетський одяг; якщо ясновельможні пани носили яскравочервоні кунтуші та жупани, то дрібна шляхта - лише сірого кольору тощо. Але городяни все ж намагалися хизуватися своїм одягом, його матеріалом та кроєм - особливо у ХІХ ст.., з послабленням дискримінаційних законів щодо одягу. Інколи одяг української міщанки міг бути багатшим, ніж у польської графині.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

СКАЧАТЬ ОРИГИНАЛ
Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням